Нові українці і нова Україна: рік жахливої війни в щемливому відео

Творча група редакції WAW до річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну підготувала зворушливе відео про те, як українці витримали жахіття і розгубленість перших днів війни, як змінилися і зміцніли за ці довгі 12 місяців.

Документальна короткометражка зроблена на основі реальних – офіційних і любительських – зйомок. Це історія про те, як ми вистояли перед навалою окупантів, у що ніхто в цілому світі не вірив. Як змогли об’єднатися в єдиному пориві й поламати плани рашистів «взять» Київ за три дні, а  згодом вигнати їх з Київщини, Житомирщини, Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Херсонщини.

Та в перші години, чого гріха таїти, більшість з нас пережила розгубленість.  

Сьогодні все пригадується, наче в тумані. Вибухи на військових аеродромах. Висадка російського десанту в Гостомелі. Перший масований обстріл України крилатими та балістичними ракетами. Цілі – військові штаби, пункти управління і цивільні об’єкти по всій країні. Перші жертви війни. Біль втрат.

До 24 лютого у нас було інше життя. Щасливе. Ми навіть не усвідомлювали, наскільки. Але кремлівський диктатор не залишив нам вибору, окрім як боротися. За свою землю, за свободу і за щастя жити у вільній Україні.       

А в ті дні ми прикипали до екранів моніторів і сматрфонів у пошуках новин. Вони не тішили. Але ми сподівалися, що ось-ось якась вища сила втрутиться у це непорозуміння і знову стане так, як учора.  «Це тимчасово» – не відпускала думка. «Вірте в ЗСУ!» – чули заклики від військових і керівників держави. Авжеж, вірили!

Хоча в кожному з нас вирувала невідома досі суміш емоцій. Страх у перемішку з надією, переляк. Але з вірою в ЗСУ. І наші захисники дали підстави потроху радіти. Взяли в полон перших «асвабадітєлєй», розбили колону танків, що сунула на Харків по об’їзній трасі, збили перший вертоліт – над Київським морем, знищили ворожу техніку в Сумах… Росіяни отримали супротив на всіх фронтах.

Нам казали «шансів немає»… А ми стояли. Привид Києва захищав нас з неба. Прикордонники на острові Зміїний тримали оборону в морі. Наша арта давала прочуханки ворогові на землі. І навіть роми крали танки з-під носа ворога, а домогосподарки збивали надокучливі російські дрони банками з консервованими овочами. Повторюючи при цьому знамениту фразу прикордонника із Зміїного «русскій воєнний корабль іди на@уй». 

Нас розривали на частини, а ми залишались єдиними. Нам завдавали пекельного болю… Буча, Маріуполь, Бородянка… Криваві рани, які ніколи загояться.

А ми знали: час помсти прийде. Як прийде і перемога. Завдяки мужнім чоловікам та жінкам, котрі без вагань взяли зброю до рук. Завдяки праці наших аграріїв, котрі попри небезпеку підірватися на ворожій міні, виводили на поля техніку, щоб Україна і світ були із зерном. Завдяки світові, який підтримує нас та допомагає зброєю, і, зрештою, подолав страх перед путіним і свою залежність від російських енергоносіїв. Завдяки сміливості Патрона. Завдяки нашій пісні, гімну ОУН, яку співала «Пташка» (парамедик Катерина Поліщук) у бункері «Азовсталі», в Маріуполі, підтримуючи побратимів. Завдяки всім нам.

Попри біль та втому, холод та темряву. Ми стискаємо зуби і продовжуємо рух уперед. Адже впевнені: перемога вже чекає на нас. Бо ми не ті, якими були 24 лютого. Ми інші. Сильніші, впевненіші, згуртованіші. Нові українці. І Україна в нас нова. У нас неодмінно буде нове, щасливе майбутнє.