Закон про національні меншини. Що не так з висновком Венеційської комісії

Висновок Венеційської комісії на новий закон про національні меншини є відверто упередженим, а місцями просто неадекватним. Комісія і раніше відзначалася не дуже адекватними висновками на закони різних держав, що стосуються мови чи національних меншин, але тепер перевершила саму себе. І дуже шкода, що українській владі не вдалося переконати комісію відмовитися від хоча б найбільш абсурдних висновків і порад.

Щоб причепитися до закону про національні меншини, який Україна ухвалила у грудні 2022 року після консультації з інституціями Ради Європи, ОБСЄ і врахування рекомендацій Єврокомісії, експертам комісії, що готували висновок (представникам Чехії, Бельгії, Швейцарії і Мексики) довелося виявити неабияку фантазію.

Наприклад Венеційська комісія вважає, що права дублювати вивіски мовами національних меншин – недостатньо. Бо, мовляв, дорого робити по кілька вивісок, тож може варто зекономити на вивісках українською. Для будь-кого (крім членів Венеційської комісії) очевидно, що якщо поруч висять, наприклад, вивіски угорською і українською мовами, то вивіска українською ніяк не порушує прав угорської меншини. А поради дозволити вивіски без україномовного варіанту взагалі жодного стосунку до захисту меншин не мають і є закликом до дискримінації українців у власній державі.

Або ж, якщо культурно-мистецький захід проводиться мовою меншини, глядачі мають право заздалегідь (за 48 годин) вимагати, щоб слова конферансьє (навіть не весь захід!) перекладався українською. Де тут порушення прав меншин? Але на думку комісії конферансьє буде дуже важко повторювати свої оголошення українською.

Але найобурливіше, що комісія, вочевидь, не знайшовши серйозних зачіпок власне в законі про меншини, вирішила заодно пороздавати рекомендації на тему законів про державну мову, про освіту й про медіа, про що її взагалі ніхто не просив. Штучно протиставляючи захист державної мови правам меншин, Венеційська комісія рекомендує скасувати важливі норми, які захищають українську мову.

Наприклад, вимоги закону про медіа, що українською мовою має бути 90% програм на загальноукраїнських і 80% на регіональних каналах. Або вимогу закону про мову, що 50% асортименту книжок у книгарнях має бути українською.

Норми про сприяння розвитку і використання мов ЄС в Україні комісія (вже не вперше) перевертає з ніг на голову і трактує як утиски інших мов. На зауваження української сторони, що в аналогічній ситуації більше сприяння мовам ЄС у законодавстві Латвії Венеційська комісія визнала правомірним, у висновку міститься феноменальна відповідь: мовляв, Латвія член ЄС, а Україна лише кандидат. Тому їм можна, а вам ні.

Таких шедеврів у висновку повно. І очевидно, що жодна українська влада просто не має права виконувати значну частину рекомендацій, оскільки це означало б повернення до відверто антиукраїнської політики часів Януковича з Табачником і Ківалова з Колісниченком. Між іншим, ці російські маріонетки свої антиукраїнські дії пояснювали саме «захистом національних меншин» і потребами європейської інтеграції.

Ті рекомендації, які є притомними й не загрожують національній безпеці, звичайно, можна виконати. Але знищувати законодавчі гарантії розвитку і захисту української мови, навіть під приводом переговорів з ЄС, український народ просто не дозволить.

І завданням української влади є переконати наших партнерів з ЄС, що відродження і захист української мови – це не порушення прав меншин, а невід’ємна частина нашого європейського вибору. Без якої Україна так і лишалася б безправною колонією москви.