Демократії vs автократії

Перша сесія Саміту демократій, що пройшла у вівторок за участю міністрів закордонних справ, ясна річ була присвячена темі війни. Дуже правильному її вимірі – розумінню того, що таке мир.

Після війни, переконана, ця дискусія триватиме уже щодо самих систем та союзів. Адже у ході війни та зміни балансу сил у різних регіонах не лише Захід повернувся до євроатлантичної солідарності, а й гуртуються в союзи авторитарні країни.

В світовій практиці (з того, що я пам’ятаю) є не так багато прикладів, коли авторитарні режими переростали у розвиток країни. Один з таких небагаточисленних – це Південна Корея, і то двигуном економічного розвитку там стало не застосування сили з боку влади, а навпаки стриманість.

Загалом же, авторитарні режими (з точки зору економічних перспектив) гарно описує термін Вацлава Гавела («влада безвладних»). Мова йде про те, що лише один авторитарний стиль та механізми примусу при ірраціональних системах, де немає конкуренції та подавляться ініціатива, ніколи не призведуть до розвитку. Такі режими навіть не ставлять його за мету.

Класичний приклад – ті ж Кореї (Південна та Північна). Після війни, японської окупації у 20 столітті та розділу на дві країни – Південна Корея та Північна Корея – починали приблизно однаково. З прагнення відродження націі та відновлення достойного місця у світі. Але далі кожен по-своєму це розумів. От у Південній Кореї авторитарний (спочатку) режим поставив за мету модернізацію та розвиток економіки, а у Північній Кореї – все звелось до ізоляції та випробувань ядерної зброї.