Нічого людського. Дегуманізація противника як прояв гібридної війни

Концентрація російських військ біля кордонів України, яка розпочалася наприкінці березня 2021 року, супроводжувалася показовими діями. Вони нагадують інформаційно-психологічну операцію з дегуманізації противника. Попри зменшення напруження після низки подій на міжнародній арені технологія заслуговує на детальний аналіз.

З початком неоголошеної (неконвенційної) війни на Донбасі навесні 2014 року розпочався процес дегуманізації супротивників. Якщо дії Російської Федерації та її маріонеток були більш системними та підготовленими (подробиці цього нижче), то реакція України була ситуативною. Українських військовослужбовців та бійців добровольчих батальйонів почали називати «укропами» (аналогія з рослиною), учасників проросійських незаконних збройних формувань – «колорадами» (за кольором «георгіївської стрічки» та за аналогією з шкідливими комахами). Проте масова дегуманізація противника в сучасному світі виглядає малоефективною без персоналізованих чутливих тем.

На початку квітня 2021 року у російських медіа та ЗМІ ОРДЛО з’явилося повідомлення про загибель 5-річного хлопчика Владислава Шихова у селище Олександрівське внаслідок вибуху гранати, яку начебто скинув український БПЛА. Це повідомлення почали активно тиражувати у російських медіа, бабуся хлопчика навіть з’явилася у ефірі телеканалу «Россия-1». Щоправда, вона не згадує про летальні апарати, а говорить лише про обставини смерті хлопчика. СММ ОБСЄ шляхом телефонного опитування дійшла висновку, що дитина стала жертвою невстановленого вибухового пристрою, який знайшла на власному подвір’ї. Проте інформаційне використання відповідної версії тривало.

Ініціаторів її протягування у медіа не зупиняли кілька фактів – від відсутності технічної можливості завдати подібний удар безпілотниками, які перебувають на озброєнні ЗСУ, до браку логіки у повідомленні про смерть дитини. Це не зупинило спікера Державної Думи РФ В’ячеслава Володіна від заклику виключити Україну з Ради Європи. Слідчий комітет РФ порушив кримінальну справу за фактом загибелі дитини, яка, нагадаю, відбулася на непідконтрольній офіційній владі України території Донецької області.

Дегуманізація противника – прийом, який застосовується у бойових діях протягом тривалого часу. Перша та друга світові війни подарували численні приклади застосування подібних технологій. Якщо дії нацистської Німеччини спиралися насамперед на «расову теорію» про перевагу арійської (німецької) раси над слов’янами та євреями, то радянська пропаганда діяла більш широко. Влітку 1942 року відомий радянський поет, який працював фронтовим кореспондентом, Костянтин Сімонов написав вірш «Вбий його» (Вбий німця!), який було широко розтиражовано у Радянському Союзі та використовувалося для піднесення бойового духу воїнів РСЧА. Трохи пізніше статтю «Вбий!» написав публіцист Ілля Еренбург.

Російська влада в сучасних умовах також робить ставку на роботу військових кореспондентів, проте їхні функції дещо інші. Олександр Коц, Семен Пегов, Юрій Котенок, Дар’я Асламова не лише висвітлюють збройні конфлікти, у яких прямо чи опосередковано беруть участь російські військові, але і є учасниками психологічних операцій. Вони були присутні у Грузії в 2008 році, широко висвітлювали події в Криму та на сході України, починаючи з весни 2014 року, робили репортажі з Сирії. Фахівці вважають їх агентами впливу Головного розвідувального управління Генерального штабу РФ. І цей вплив не варто ігнорувати. У квітні 2021 року, у розпал ескалації ситуації на російсько-українському кордоні, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що «ми маємо всю повноту інформації про стан справ на Донбасі від наших військових кореспондентів».

Дуже показовою виглядає діяльність громадянина Британії Грема Філіпса, який працював на Донбасі в інтересах російських телеканалів «Звєзда» та Russia Today. Він не лише висвітлював перебіг бойових дій на Донбасі у вигідному для Кремля світлі, але і здійснював безпосередні провокації проти громадян України.

Нагадаємо про ще один випадок дегуманізації противника у виконанні російських пропагандистів. Йдеться про «розіп’ятого хлопчика» - широко розтиражований телевізійний сюжет про показову страту українськими військовими маленького хлопчика. Абсурдність звинувачень поступово перетворила це твердження на ілюстрацію цинізму російської пропаганди, проте у липні 2014 року, у розпал бойових дій у східних областях України його замовники цілком могли отримати потрібний ефект.

Не менш цікавою є доля жінки, яка виступила у 2014 році локомотивом цього фейку. Галина Пишняк, дружина колишнього співробітника загону поліції особливого призначення «Беркут», у квітні 2021 року дала інтерв’ю телеканалу «Дождь». Показово, що цей випадок названо «головним фейком про війну на Донбасі», а сама героїня не знайшла у російській провінції позитивного ставлення до себе. Це доволі показова ситуація – ставлення пропагандистів до «витратного матеріалу» для поширення фейків є зневажливим.

Хоча дегуманізацію можна назвати елементом сучасної війни, буде помилкою вважати, що подібні операції проводяться виключно на театрах бойових дій. Як у 2014 році, так і у 2021 році поширення абсурдних чуток про смерть маленьких хлопчиків в результаті воєнних злочинів мало стати каталізатором мобілізації – як населення ОРДЛО, так і громадської думки всередині Росії. Навесні 2021 року цього не сталося через відмову керівництва Росії від подальшої ескалації напруження, проте сам факт застосування подібних операцій є потужним сигналом про підготовку до бойових дій.

Восени 2018 року у місцевих пабліках соціальних мереж у Закарпатті було поширено інформацію про вбивство місцевого українського хлопчика групою підлітків. Вона ілюструвалася фотографією вбитої горем матері біля домовини з хлопчиком. Управління Національної поліції у Закарпатській області не підтвердило інформацію про здійснення подібного злочину.

Необхідно наголосити, що заходи з дегуманізації противника Росія здійснює не лише в Україні. Після розміщення додаткового контингенту НАТО у країнах Балтії у тамтешньому публічному просторі почала з’являтися інформація про злочини на статевому ґрунті. Вістря звинувачень було спрямоване проти військовослужбовців бундесверу, що дозволяє припустити прагнення використати стереотипи про Другу світову війну. Використання елементів історичної пам’яті у подібних епізодах – фірмовий знак російської пропаганди, проте Литва та Німеччина спільними зусиллями зуміли оперативно спростувати фейк.

Оскільки інтенсивність політичних подій не падає, а протистояння Росії та ЄС знаходить все нові та нові прояви, хочу акцентувати увагу на низці рекомендацій у питанні протидії дегуманізації:

• Дегуманізація противника не втратила своєї актуальності з часів світових воєн, сьогодні вона носить більш акцентований характер.
• Головними інструментами дегуманізації стають фейки про злочини проти дітей, здійснені військовими противника, у окремих випадках – представниками інших національностей
• Для поширення відповідної інформації використовуються фейкові акаунти, місцеві новинні сайти, проте у випадку з Росією фейки виходять на федеральний рівень, перетворюються на елементи національного порядку денного
• Логіка використання подібної інформації дозволяє припускати її поширення проти політичних опонентів під час виборчих кампаній або у кульмінаційні моменти політичних криз
• Дегуманізація опонента в сучасному світі потребує щільного інформаційного потоку, який позбавляє реципієнта інформації можливості критично її оцінювати
• Протидіяти дегуманізації потрібно, розбираючи фейки на складові та компоненти, використовуючи офіційну позицію та оперативно надані матеріали.