Партія Ердогана програла вибори вперше за 22 роки. Чому?

Якщо коротко: Ататюрк наступає, султан відступає. А тепер давайте докладніше.

Політична сила Ердогана – Партія справедливості і розвитку (ПСР) – зазнала поразки на місцевих виборах від опозиційної Республіканської народної партії (РНП), вперше з 2002 року. РНП зберегла за собою контроль над Стамбулом, Анкарою та здобула 15 посад мерів в інших ключових містах. РНП виграла вибори вперше за 47 років.

Такий результат – відображення тенденції останніх виборів. ПСР втрачала підтримку на місцевих виборах незважаючи на всі кроки Ердогана з побудови диктатури. У 2014 році ПСР набрала 43%, РНП – 26%, у 2019 році розрив скоротився до 12% – 42% на 30%. Вчора РНП набрала 37%, партія Ердогана – 36%.

Чому опозиція так додала?

Рік тому – у травні 23 – Ердоган виграв другий тур президентських виборів 52 на 47. На тоненького. Але тоді він переміг непопулярного старого лідера РНП Камаля Киличдароглу (75 років). Але після програшу президентських виборів він пішов з посади керівника. Ще у листопаді 2023 року РНП обрало новим лідером Озеля Озгюра (49 років), лідера парламентської опозиції.

Крім того, вибори мера Стамбулу знову виграв той, хто і мав бути суперником Ердогана рік тому – Екрем Імамоглу. Але проти нього 2022 року ініціювали політичне переслідування, за результатами якого його було засуджено на 2 роки в'язниці. Також йому було заборонено займатися політикою, і тому він не балотувався. Тому, власне, і кандидували Киличдароглу. Але Імамоглу відбився в апеляції, і 2023 році був виправданий. Завдяки перемозі у Стамбулі Імамоглу знову стає головним претендентом на кандидування від опозиції на виборах президента 2028 року.

Фундаментальні причини втрати популярності партією Ердогана – економічна криза і втома від 20 років правління, які посилюються турецькою демографією.

Загалом, Ердоган зумів побудувати електоральну автократію, подібну до раннього Путіна: закривав або захоплював медіа, витісняв з країни опозиціонерів, мінімізував політичну роль армії (особливо після невдалого або навіть інспірованого ним самим «військового заколоту» 2016). Він спирався на ісламських консерваторів, а згодом на євроскептицизм значної частини суспільства. Але і минулорічні вибори, і вибори зараз доводять, що щось йде «не так».

Ердоган не зумів нівелювати демократичні інституції, хоча дуже старався. Чому?

1. Туреччина – молода країна (середній вік – 30 років, в Україні і тій саме Росії – більше 40). Молодь – база економічного розвитку, урбанізації і вестернізації. І хоча частка релігійної консервативної молоді у Туреччині значна, переважна більшість все ж світська.
2. Рукотворна економічна криза. Втручання Ердогана в економіку після 2018 року, тиск на центральний банк спровокували рекордний сплеск інфляції (60+%), девальвацію ліри і збіднення значної частини турків. Що дратує і підриває авторитет влади. І ні, Ердоган не є батьком «турецького економічного дива». Ним є Тургут Озал, який помер ще 1993. Це він провів ключові реформи і заснував потрібні інституції.
3. Інтеграція з Заходом. Мільйонам турків які є частиною ланцюжків глобальної економіки важко пояснити чому намагання Ердогана бути лідером ісламського і тюркського світу, а також намагання згортати світські інституції кращі за вестернізацію.
4. Етнічна та релігійна різноманітність. ПСР завжди програвала вибори у курдських регіонах. Крім того, до влади все більш радикально опозиційними стають алевіти (напрямок ісламу, приблизно 20% населення), які не вписуються в уявлення ердоганізму про правильний сунітський іслам.

Ні, цей не успіх на місцевих виборах ще не означає, що режим Ердогана чи його ідеологія приречені на поразку на парламентських і президентських виборах 2028.

Тому що та ідеї все ще популярні (розрив мінімальний), і контроль за медіа (що набагато важливіше на національних виборах) нікуди не подівся, і адміністративні можливості переслідувати опозицію ще є. Але автократія у Туреччині дуже вразлива, це гарний сигнал.