Що не так з мобілізацією в Україні

Рік в Україні триває мобілізація. Наш підхід до неї мені відверто не подобається. Чому? Пояснюю як історик і як військовий. Заварюйте Швеця, це лонгрід.

Є два види мобілізації. Перший вид – примусова мобілізація, другий – добровільна. І всі можливі їхні комбінації з перевагою в один чи інший вид.

Напевно ви бачили, як працює набір добровольців у США. Як і Пентагон, і різні роди та види військ оплачують піар, офіси в різних регіонах країни, знімають фільми, сприяють зйомці цих фільмів, конкурують між собою. Вони проводять масштабні агітаційні кампанії, щоб тисячі, сотні, десятки – як пощастить – американських хлопців та дівчат сказали самі собі «моє майбутнє в армії! (на флоті, в авіації)» і пішли на рекрутинговий пункт, стали рекрутами й потрапили до армійської машини.

Отже, є конкуренція за людей, до людей підходять відповідально. Людям показують, що ми від вас залежні, ви нам потрібні, ви потрібні державі. І люди приходять добровільно.

На іншому боці цієї камуфляжної райдуги знаходиться примусова мобілізація. Ви всі чудово знаєте, як вона виглядає. І ви знаєте про це з новин про росію. І, на жаль, в останній час із наших новин. Це коли на вулицю виходять військкоми, роздають повістки на зупинках, у клубах, намагаються вручити їх юнакам, які потрапили під підозру в якихось злочинах.

Я абсолютно точно як військовий, як просто людина з якоюсь логікою розумію, що бувають у житті країни ситуації, коли всі засоби вже вичерпано й ми вимушені проводити примусову мобілізацію. У Другій світовій війні Америка, звичайно, робила і примусову мобілізацію також, як і потім під час В’єтнаму, і Корейської війни. Тому що було потрібно багато людей.

Якщо ми почали вже примусову мобілізацію, то ми, мабуть, вичерпали всі можливості мобілізації добровільної. Тобто, мабуть, у нас у країні не залишилося жодної людини, яка висловлювала хоча б раз у житті бажання добровільно піти в армію. І ми вимушені робити все примусово. Але я точно впевнений, що це не так. І я знаю, принаймні, два приводи про це поговорити.

Перший привід: якщо ви колись згадували плакати, наприклад, часів громадянської війни в росії, не тої, що БУДЕ, а попередньої, з 1917 до 1922 роки, доки СРСР не було створено, то ви, мабуть, пригадуєте плакати тих часів, мобілізаційні плакати. Ви, мабуть, пригадуєте плакат «Ты записался добровольцем?». Він був у всіх на виду, усі про нього говорили і всі його бачили. До того ж досі з ним клепають якісь меми, смішні картинки й так далі. Так само працювала й радянська система, і система будь-якої країни – США, Великої Британії…

Усі спершу намагалися залучити добровольців.

МВС нещодавно влаштувало нормальну агітаційну кампанію для створення нових штурмових підрозділів і дуже швидко назбирало декілька тисяч людей. Дуже швидко, максимально. Й оце була правильна кампанія. Вона працювала одночасно на ТБ, радіо, в інтернеті. Були телефони, були гарячі лінії, мовляв: «Записуйтеся добровольцями, ви будете мати це, це, це й будете захищати країну в хорошій компанії». Це СПРАЦЮВАЛО!

Але я не бачу такого на підтримку масової мобілізації в Збройні сили. Ну, просто не бачу. Я бачу тільки окремі сітілайти, які нічим не пов’язані в якусь систему.

І друге. Коли розпочалася велика війна, у лютому минулого року, багато моїх знайомих прийшли записуватися до військкомату. Там був якийсь зошит, вони продиктували людині в погонах свої ім’я, прізвище, номер документа, номер телефону. Їм сказали, що передзвонять і запросять. Але ніхто не передзвонив. Ніхто.

Тож, з моєї точки зору, десь по військкоматах розкидані зошити в клітинку, у яких записані сотні, а можливо – тисячі чи десятки тисяч (ви ж пам’ятаєте, який був ажіотаж у перші дні), імен людей, які добровільно зголосилися вступити до лав ЗСУ. Частково вони, імовірно, усе ж таки комусь дзвонили. Усе ж таки, хтось пішов і підсів «на вуха» військкому, і не виходив із того військкомату днями, а можливо, тижнями, для того, щоб його взяли в армію якомога скоріше, і він уже в армії, і він уже воює. Але я абсолютно певен, що більшості ніхто не перетелефонував. А це люди, які мотивовані були принаймні рік тому. І є величезний шанс, що вони мотивовані й зараз. І мотивовані більше, ніж ті, кого хапають на вулицях.

Можливо тим, хто зараз відповідає за мобілізацію або інформаційну політику, треба спочатку зробити інформаційну кампанію і підняти всі старі записи щодо добровольців. І тільки після цього починати хапати людей на вулицях. Тому що ви маєте розуміти не гірше за мене, що такий підхід до мобілізації лякає людей. Люди починають боятися армії. Люди починають боятися людей у камуфляжі, люди починають боятися свої ж власні Збройні сили. А мені, як частині цих Збройних сил, хотілося б, щоб мене не боявся свій же народ. Я б хотів, щоб до мене була довіра, щоб я не викликав страху у своїх, а викликав страх лише у ворогів.

Я абсолютно впевнений, що нормальний системний підхід до мобілізації дасть необхідну кількість людей і ці люди будуть мотивовані. І ці люди будуть найбільш ефективними. З ними буде набагато менше проблем, ніж із тими, кого хапають на вулицях. І тому вкотре звертаюся до тих, хто відповідає за мобілізацію та інформаційну політику.

Може, усе ж таки, дати шанс добровольцям потрапити до армії?