Про «Зуб даю!» Володимира Зеленського

Про «Зуб даю!». Ви не повірите, але років десять тому я від нічого робити влаштував мастурбацію мозку і видав коротке оповідання про Зуба, який пішов у політику. Навіть друкував його на тоді ще пристойному сайті «Кореспондент». А сьогодні вранці прочитав про ініціативу одного з кандидатів і згадав про свій опус. Ось читайте і насолоджуйтеся.

Зубате вбивство кандидата

Зуб вирішив стати політиком. Зуб – це не прізвище. Це справді той Зуб, котрий є в кожному роті. Чоловіка, у роті якого перебував наш Зуб, звали Іваном. Власник Зуба колись був журналістом, потім виступав на мітингах за демократію, казав, що треба рятувати країну і балотувався в політики. Але програв директорові державного стоматологічного заводу. Після того Іван піддався багаторічному емоційному занепаду. Спочатку зуби його були білі. Але з настанням у його голові великої депресії він зовсім перестав думати про свої органи. Зуби зустрічалися із зубною щіткою не частіше, ніж кращі представники народу виходили в Києві потанцювати на Віденському балу. Зате сигарети він міняв так само часто, як деякі депутати змінювали партії. Іван не виколупував запаси їжі з-поміж зубів, наче збирав на чорний день, який весь час пророкували поважні політологи та колишні Іванові продажні колеги. Всі його дні були сірими, а чорний ніяк не наставав - тож в запасів їжі минав термін використання й вони пропадали невикористані. Іван пив багато алкогольних напоїв з несвіжою закускою – шлунок його зіпсувався. Іванові зуби врешті пожовкли і навіть погнили. В нього не дуже приємно пахло з рота і його дружина, забравши машину, поїхала до іншого. 

Зубам не подобалося таке становище, але вони терпіли, бо вважали, що нічого змінити не можна. Лише один передній Зуб не бажав терпіти. Він мав амбіції і прагнув іншого життя. Хотів знову стати білим, як колись. Хотів стати блискучим, як ніколи. Тому Зуб і вирішив піти в політику. Одному голові партії для впливовості знадобилося показати зуби і наш Зуб запропонував йому свої послуги. Таким чином увійшов до передвиборного списку партії. Після виборів Зуб отримав мандат члена парламенту. 
Іван теж скористався успіхами Зуба для поліпшення власних справ. Він хвалився своїм Зубом із депутатським значком на лацкані і спокушав Василину. Вона працювала розливальницею пива у забігайлівці, яку розташували у спеціально напнутому наметі. Там у спеку літали мухи й всі називали цей заклад гордим іменем бар. Відповідно Василину кликали барменшею. Вона була товста і неповоротка але слухала Іванові спогади із задоволенням. Він розповідав їй про свої з ризиком для життя сміливі і принципові журналістські розслідування. Корупціонери від журналістики і вижили його з газети саме за сміливість і принциповість. „Ех, - саркастично проголошував Іван, вдаривши порожнім келихом об засмальцьований стіл - у нас є тільки незалежна преса, а вся інша заборонена”. Вона не розуміла його гіркого гумору, але дивилася на нього як на справжнього лицаря і співчувала йому всією душею. 

В органах влади є багато додаткових можливостей поліпшити життя для тих, хто до цих органів наближений. Використовуючи їх, Зуб відбілився й перетворився на справжнього красеня – такого, як показують, коли рекламують зубну пасту. Він пишався собою. Незабаром скористався шансом показати власні зуби, перебравши у свої чесні руки незаконно приватизований колись стоматологічний завод. А його побратими у роті, мабуть, від заздрощів сварили його на всю котушку, бо вони знали, що всі можновладці однакові і всі вони обкрадають чесний трудящий народ. Зненацька зуби принишкли, адже Зуб-депутат обіцяв змінити їхню долю на краще. Для цього вони мали проголосувати за нього на президентських виборах. Та ще й схилити до цього зуби в ротах інших громадян. Після обрання президентом Зуб обіцяв побратимам безкоштовне обслуговування на своєму стоматологічному заводі. Він запевнив їх, що вони швидко стануть такими ж красивими, як він сам. 

Іван теж стежив за успіхами свого переднього Зуба і при нагоді з гордістю виставляв його на показ. Мовляв, він з самих навіть не низів, а глибин, але бачте – вибився в люди. Іван не став сварити свого Зуба за те, що той прибрав до рук цілий завод, адже він таким чином відновив справедливість і покарав таким чином колишнього Іванового суперника на виборах. До того ж Іван вірив, що він сам не залишиться з носом, а отримає від цієї оборудки ласий шматок – ніби компенсацію за багатолітні страждання. 

Поки Зуб переконував електорат, Іван сидів у забігайлівці і пив. Але зростання рейтингів Зуба переконало його перейти до справи – він почав ніжно гладити Василину по круглому коліні. Після перемоги Зуба на виборах мав намір просунутися далі. Вона сором’язливо опустила очі долу і вдала, що нічого не помічає. Помітив її чоловік, котрого саме в цей момент чорт приніс до бару. Він щойно звільнився із в’язниці, де відсидів кілька років за організацію фальсифікацій на попередніх виборах президента. Прикро було не те, що Іван побився із чоловіком Василини. Прикрим було, що той вибив йому зуба. Вибитим виявився Зуб-кандидат. 

Негайно зчинився галас у засобах масової інформації. Одні газети твердили, що це замовне вбивство відомого політика, який займав принципову позицію під час приватизації стоматологічної галузі і являв собою небезпеку для нинішньої корумпованої влади. Інші писали, що він сам був корупціонером і загинув у мафіозних розборках. Затриманого чоловіка Василини називали тільки виконавцем, а замовника радили шукати десь у високих кабінетах чи то на Банковій, чи, може, на Грушевського. Розслідування розпочалося, але ніхто не вірить, що воно дасть результати. Тільки наївна Василина носить чоловікові передачі до слідчого ізолятора і молить бога, щоб той допоміг встановити істину. Ця істина полягає в тому, що чоловік її не страшний вбивця, а невинний фальсифікатор виборів на окремо взятій дільниці. Але за фальсифікацію він уже відбув термін покарання і його треба випустити. Всі інші мають скептицизм, бо це політика. Висловлюється припущення, що чоловік Василини скоро або вкоротить собі віку, можливо, двома пострілами в потилицю, або його вб`ють. Бо він надто багато знає. 
Уряд ухвалив рішення виділити Іванові компенсацію для встановлення коронки. Але Іван так сумував за вибитим Зубом, що пропив всі кошти за упокій його душі. У нього на місці Зуба так і залишилася порожнеча. Він часто зі свистом розповідає за столом, що убитий депутат був його власним Зубом. Його дружбани радо слухають цю історію. Бо що може бути більш захопливого, ніж вбивство Зуба-кандидата в президенти? Розповіді ці відбуваються вже в іншому барі - Василина більше не схотіла чути його побрехеньки. В Івана почали випадати інші зуби. Схоже, що скоро їх не залишиться зовсім. І тут нічого не відаєш, бо інші кандидати в президенти не обіцяють приватизувати стоматологічний завод і відбілити зуби Івана.