Угар «Великой Победы». Що не так з парадами Путіна

Щодо культу «Великой Победы»

Досить добре відомо, що до 1965 р. ніяких особових святкувань в СРСР з приводу перемоги над Німеччиною не відбувалося. А «Парад Победы» був взагалі один – той, який у червні 1945 р. приймав Жуков.

Навіть на 30-ліття параду не було - його замінили урочистими зборами у Кремлівському палаці з‘їздів та демонстрацією комсомольців на Красній площі. На 40-ліття – був парад «на відзначення Перемоги», але не «Парад Победы».

Називати кожен щорічний військовий парад саме так - путінська мода. Таке враження, що для нього, як реконструктора російсько-радянської імперії, кожного 9 травня знову і знову повторюють сталінсько-жуковський парад.

Можна багато говорити і писати, для чого режиму в Кремлі цей угар «Великой Победы».

Але хочу зазначити тут лише кілька міркувань.

1. Насправді Путін святкує не «ту» перемогу, а якусь уявну, можливу, омріяну перемогу над узагальненим «Заходом». Адже зараз розмальовки «На Берлин!» – це не про травень 45-го, а про уособлення НИНІШНЬОЇ об’єднаної Європи.

Не маючи реальних досягнень, які би свідчили про успішність путінського проекту для Росії у його порівнянні з Європою - Кремль через культ «Великой Победы» намагається нав‘язувати співвітчизникам і пострадянському простору ірраціональне відчуття вищості Росії над НИНІШНЬОЮ Європою. Так само, як перемога над Наполеоном аж до часу кримської катастрофи давала Російській імперії домінантні відчуття.

2. «Можем повторить!» - це ще одна мета «побєдобєсія». Нав‘язування суспільству думки, що війна для Росії - це лише перемога, «на чужой земле, малой кровью». Що воювати, зокрема з Європою - «це добре», це «те саме», що було у 1940-х.

3. Реконструкторство «золотого часу» СРСР.

Формування культу «Победы советского народа в Великой Отечественной войне» припало якраз на роки молодості Путіна, на час відносної стабільності та певного добробуту (особливо у порівнянні з часами при Хрущові чи після Брєжнєва). Тому нинішній кремлівський культ має на меті резонувати у покоління тодішніх піонерів-комсомольців з ностальгією про молодість і «стабільність», про «великую страну».

4. Свідоме обмеження «Победы» лише рамками «Великой Отечественной войны» має на меті вирвати її з контексту Другої Світової війни, в якій СРСР був до 1941 р. союзником Гітлера, в якій так само, як і нацистська Німеччина чи фашистська Італія - безпідставно нападав на сусідні країни і окуповував їхні території.

5. І останнє – хоч і не за значенням, але не хочеться писати більше.

Кремлівське побєдобєсіє має на меті водночас заперечувати та виправдовувати окупацію половини Європи. Багато країн, захоплених нацистами у 1938-41 роках, стали свобідними ЛИШЕ через 45 років після «Великой Победы». Червоний прапор зі свастикою у 1944-45 роках в половині Європи змінив інший червоний прапор - з серпом і молотом.

—

Все це однак не повинно мати наслідком загальне заперечення значення перемоги над нацизмом. Хоча це і складно, особливо з огляду на вал кремлівської пропаганди, яка паразитує на Перемозі.