Чому це небезпечно. Як російські мультфільми впливають на наших дітей

Не залишаються осторонь і мультфільми, котрі часом дають в рази кращий ефект, аніж будь-які байки про розіп’ятих хлопчиків та немовлят на бандерівську вечерю. Пропагандистська анімація вражає найслабших – дітлахів.

Кремль уже давно не гребує різними пропагандистькими прийомами, не обмежуючись при цьому суто новинно-політичним дискурсом, розрахованим на дорослих.

Сучасний анімаційний продукт Російської Федерації став інструментом для поширення та утвердження пропаганди на пострадянському просторі.

Першим незаперечний доказ – серія мультфільмів про «Трьох Богатирів», які тільки на перший погляд родом із Київської Русі.

ПЕРШИМИ РОСІЙСЬКИХ ГЕРОЇВ БИЛИН ЗАСУДИЛИ ЛИТОВЦІ

Литовський дослідник Томас Міткус назвав серію російських мультфільмів про «Трьох богатирів» спробою виправдати та відбілити путінський режим.

Викладач вільнюського державного технічного університету апелює до того, що дітлахи усю реальність (в тому й числі анімаційну) сприймають за чисту монету, зовсім не підозрюючи, що вона може буди ідейно та ідеологічно викривленою і містити приховані контексти.

На його думку, «Три богатирі», фактично як і вся російська анімація, мають один основний меседж – возвеличення та легітимізація в очах народу наявного президента Володимира Путіна.

У БОГАТИРІВ – ТИПОВІ РИСИ «ІВАНУШКІВ-ДУРНИКІВ»

У всіх серіях цієї анімації возвеличується сила, відвага і доблесть в образі богатирів. Однак при цьому вони наділені винятково характерними рисами для персонажів російських народних казок – незграбні, інколи занадто максималістичні і недалекоглядні. Дужі юнаки – свита князя Київського, котра постійно вимушена витягувати його зі всіх життєвих і не дуже (казкових) ситуацій.

ВЛАДА – ТІЛЬКИ АВТОРИТАРНА

Князь в «богатирях» – влада, теж неідеальна, але єдина, неподільна і легітимна.

Саме таку модель влади фактично і має Російська Федерація – імпералізм, виняткова священність, неподільність і правильність в контексті світогляду: є цар-батько і так має бути завжди.

Діти з раннього віку, захоплюючись богатирями, одразу сприймають на віру, що саме такий суспільно-політичний устрій є нормальним і правильним.

Навіть якщо мова про демократичну країну – Україну.

По суті, історія про трьох богатирів формує у дітей (та, мабуть, і в дорослих) почуття, що князь – єдине правильне рішення і на практиці без широкого вибору прав, свобод і можливостей, що в ідеалі дає демократія, можна обійтися.

Насаджуючи образ царя-князя, російські мультиплікатори ще раз наголошують, що влада – інститут примусу і тримається вона завдяки силі – як у випадку з мультфільмом з міфічними надвміннями богатирів.

На практиці це означає, що дітлахи розумітимуть владу (будь-яку) як абсолютне добро, яке треба і можна захищати тільки силою.

САКРАЛІЗУЮТЬ АВТОРИТАРНУ ВЛАДУ І КРАДУТЬ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ

Творцям «Трьох богатирів» вдається вполювати двох зайців, бо з одного боку сакралізується авторитаризм, а з іншого – дискредитується імідж України та її власна історія.

Скоріш за все, другий аспект – набагато небезпечніший, оскільки вбудовує в несформовану психіку дітей стійкі історичні архетипи.

У результаті це дає змогу виростити покоління, котре легко піддається пропаганді – тобто позбавлене критичного мислення.

У тих же «Богатирях» пропаганда – дуже потужна.

Основні її меседжі – «Русь – Русская», князь Київський = цар-батюшка, «Київська Русь разом зі всіма князями – належить Москві».

Ці послання дітлахам можна чітко простежити в мультфільмі у формі висловів «За Русь-Матушку» (часто цей прийом використовують в екранізації фінального бою з казковим злом).

І дарма, що події у «Трьох богатирях» відбуваються у Х столітті, після перегляду мультика у дітей не виникне сумніву, що Кремль – правонаступник Русі Київської.

Цей же прийом активно застосовує Московський патріархат.

Звинувативши Київський в роскольництві, він приміряв на себе лаври Русі.

А також зумів переконати вірян, що істинно правильне православ’я зародилося в Росії, якої у 988 році (рік хрещення Русі) ще й не було.

ДИЯВОЛ КРИЄТЬСЯ В ДЕТАЛЯХ

Окрім головних меседжів, мультиплікатори не забувають про деталі – мультфільм про руських силачів кишить матрьошками, самоварами, сушками (бубликами), що по суті є надбанням саме російьскої культури.

Такі кадри можна побачити в серії «Трьох Богатирів. І цар морський».

При цьому неважливо, що ці елементи виникли набагато пізніше і походять із російського фолькору та казок, котрі до Києва стосунку не мають. Як і до Русі.

Одразу чомусь йдуть асоціації з народних казок Росії про Іванушків-дурників, які заблукали в часах князя Київського.

І якщо дорослі, маючи елементарні знання історії, це розуміють, то діти – ні.

Для них одразу формується картинка, що Русь – Російська, матрьошки – елемент Русської культури, яка тепер – російська.

У мультику є ще одна деталь – до князя Володимира звертаються виключно на «князь-батюшка». Нічого не нагадує? Чіткі конотації з царем.

Не забуваймо, коли на території сучасної РФ з’явилися царі – з 1547 року.

Але ж діти, поки не підуть до старшої школи, цього не знатимуть і віритимуть, що славні і справедливі, грізні царі – з Русі і російське.

ДЕМОНІЗАЦІЯ ВОРОГА: ВСЕ ЄВРОПЕЙСЬКЕ – ЗЛО

Ще один важливий пропагандистський прийом – демонізація іншого та інакшого.

У мультфільмі цю функцію виконує Баба Яга, котра мріє про європейські модні вбрання та спосіб життя, а також Коливан, котрий втирається в довіру князя Володимира, узурпує владу і наводить в Русі «європейські порядки» («Три богатирі на дальних берегах»).

У мультику Європа і її спосіб життя – абсолютне зло, ворог, з яким треба боротися.

Тут жодних прихованих сенсів немає, хіба що міф про розгільдяйську капіталістичну її сутність.

ВИХІД Є

Росія витратила на цикл мультиків про богатирів (наразі їх 8) в сумі 27, 5 мільйонів доларів.

Касові збори за всі вісім картин склали понад 134 мільйонів доларів!

Ця серія кремлівських мультиків користується, судячи з усіх цифр, шаленим попитом, адже цьогоріч презентують чергову картину – «Три богатирі і спадкоємниця престолу», а в 2019 році заплановано створити ще один мультик про князівського коня Юлія «Юлій і Великі перегони».

Попри це, альтернатива російським мультикам є.

Пострадянським державам варто робити ставки на власну анімацію, розвиваючи свою автентичність, унікальну історію та колорит, шляхом не тільки розвінчання міфів вже насаджених російськими мультками, а й створенням своїх.

Можливо, з використанням сучасних архетипів, символів та контекстів.

В Україні одним зі таких мультів стала стрічка «Руслан та Людмила» – у ній сценаристам вдалося українізувати самого Олександра Пушкіна і повернути Русь Києву.