Театральний продюсер Слава Жила: Всі українські олігархи могли б отримати ролі в «Гамлеті»

інтерв'ю
 - Театральний продюсер Слава Жила: Всі українські олігархи могли б отримати ролі в «Гамлеті»
Слава Жила

Чому бізнесмени прагнуть грати в театрі?

«Фейсбук» помітно втрамбований візитівками прем’єрної вистави «Качине полювання» за п’єсою Олександра Вампілова, де гратиме відомий бізнесмен Олександр Меламуд. Гратиме він, як з’ясувалося у цій антрепризі, не Зілова, тобто роль, яка прославила Олега Даля і Олега Єфремова. Але сам інформпривід спонукав «Главком» звернутися до керівника театру «Актор» Слави Жили із запитанням про те, що ж українські бізнесмени роблять в сучасному українському театрі. Це його тема, 100%

Сам Слава зараз, до речі, ставить «Вишневий сад» Чехова. Але на роль підприємця Єрмолая Лопахіна продюсер утримався запрошувати представників бізнесу (таких як Корогодський чи Меламуд), наразі таку відповідальність взяли на себе справжні драматичні актори

Стосовно пана Меламуда, автор цих рядків у свій час бачив його у великому проєкті в залі Театру оперети. «Жанр»(з присмаком шансону) відверто «не моє», але контакт з глядачем у артиста-бізнесмена реально був феноменальний. Навіть «народні» позаздрили б…

Слава, скільки часу треба українському театру, щоб «зализати» рани після січневого локдауну та різних періодичних карантинів?

Враховуючи, що ми перейшли в період життя під назвою «нова нормальність», треба погодитися, що карантин ще й досі триває, і це «дійство» буде продовжуватися ще невідомо скільки, навіть за умов вакцинації.

По-перше, ми, на відміну від деяких країн ЄС, маємо можливість хоча би якось функціонувати (кажу суто про культурні установи).

По-друге, німа сцена «Коронавірус» стала головною подією для більшості театралів і змінила їхні ролі абсолютно і безповоротно, поляризувавши при цьому всю театральну сферу і загостривши хронічні проблеми галузі.

Підсумок наступний: ми вже ніколи не повернемось до попереднього світу в цілому та зокрема, отже, необхідно перестати «зализувати» та лікувати рани, а навпаки – необхідно шукати нові можливості, нові форми, способи виходу із катастрофічної кризової ситуації, що склалася у сегменті театрального мистецтва, адже «інституційна підтримка» від держави – це чудово, але ж і вона не буде вічною.

Чи є в Офісі президента чи, може, деінде в інших декораціях вищої влади реальні люди, які люблять не тільки шоубізнес, але і сучасне українське театральне мистецтво? Кого з таких знаєш особисто?

Театральне мистецтво – доволі вузькопрофільна діяльність. Але враховуючи специфіку театру, слід зазначити, що безпосередньо цей сегмент культури (театр) у провладних кабінетах не представлений майже ніким, що, з однієї сторони, не дає особливих переваг та додаткового фінансування, а з іншого боку, береже від зовнішнього втручання у наші місцеві закулісні справи.

Якщо говорити про високих політиків та їх причетність до театру, то не можна обійти впливову постать Дмитра Олександровича Разумкова. Людину, яка щиро любить театр і, я переконаний, він зможе, коли потрібно, наш театр захищати і підтримувати. Як відомо, мама голови Верховної Ради – народна артистка України Наталія Кудря, актриса Національного театру імені Лесі Українки. Вона, не маю сумнівів, прищепила синові любов до мистецтва сцени.

Все ж таки чому деякі бізнесмени прагнуть грати на сцені?

Перепрошую за високу історичну паралель, але ще за часів Костянтина Станіславського бізнес також тяжів до театрального мистецтва. Причин взаємодії декілька: часто-густо фінансово успішних людей у дитинстві доля відвернула від театрального інституту, а мрії лишаються; не все в житті ці люди психологічно «зіграли», а сцена – це ще той «психоаналітик»; настає момент, коли потяг до марнославства (сам особисто грішу в цьому) стає сильнішим за бажання заробляти гроші. Насправді, багато бізнесменів зараз навчаються в нашій театральній школі, адже навики публічного виступу та пропрацювання внутрішніх психо-фізичних «зажимів» за допомогою акторського тренінгу в цілому домагає в житті та кар’єрі.

Хто з українських бізнесменів, з якими ти працював, виявляв найбільший сценічний потенціал?

Олександр Меламуд – темпераментна, талановита людина, співвласник відомого торгового центру. Ми співпрацювали на виставі «Ревізор», де він грав Городничого. Це була серйозна робота, адже на сцені одночасно були популярні професійні актори: Володимир Горянський, Олексій Вертинський, Лілія Ребрик. Олександр Леонідович був досить переконливим у своїй гоголівській ролі. Після цього він створив самостійно ряд постановок за своєї участі, а зараз співпрацює з керівником Театру на Подолі Віталієм Малаховим над вампіловським «Качиним полюванням».... Знаменитою п’єсою, яку дуже любила радянська інтелігенція.


Олександр Меламуд в Київському національному академічному театрі оперети під час концерту з промовистою назвою «Я люблю тебе, Ж ...»
Олександр Меламуд в Київському національному академічному театрі оперети під час концерту з промовистою назвою «Я люблю тебе, Ж ...»

Чи обов’язково бізнесмен, що грає на сцені, має бути і меценатом проєкту?

У мене практично такого не було. Це вже на розсуд продюсерів та самих бізнесменів. Часто самі по собі імена таких відомих людей на афіші збирають повні зали краще за «народних» артистів.

Чи реально твоєму театру «Актор» сьогодні знайти офіційного мецената театру?

Думаю, що це абсолютно реальна історія, при чому для багатьох українських театрів. Але, на жаль, ми не маємо якісного законодавства, яке б дозволяло налагодити співпрацю бізнесу та культурних установ. На даний момент головним меценатом Театру «Актор» є місто Київ, яке субсидує цей та інші комунальні заклади культури.

А в грудні через карантин до додаткових асигнацій мистецьких підприємств долучився Український культурний фонд з програмою інституційної підтримки, за що їм всі дуже вдячні!

Про що, насправді, триста разів ставлена-переставлена велика п’єса «Вишневий сад», пєса, яку ти сам збираєшся ставити і продюсувати?

Людство в своїй більшості досить пасивне. Ми часто-густо перебуваємо в очікуванні месії, що прийде та вирішить всі наші проблеми. Так і герої Антона Чехова розводять філософські розмови та не вживають жодних заходів для самопорятунку, віруючи у «спасителя», наприклад, в Раневську, що приїздить з Парижу. Як у Чехова у «Вишневому саді», так само і в житті, обов’язково з’являється якийсь «агресор», що в майбутньому витісняє недалеких жителів маєтку. Ну і один з головних меседжів: «Любов за гроші не продається!».

Всі інші секрети – на прем’єрі.

Чи міг локдаун змінити перерозподіл глядацьких потоків? Судячи з сайтів продажів, у одних директорів театрів майже «все продано!», а у інших навіть кінь не валявся?

Локдаун змінив все! Боюсь загадувати, коли зможемо повернутися до повноцінного функціонування глядацьких залів. Вангую, що повноцінну відміну карантинних заборон в цьому році навіть не слід очікувати. Але нехай краще я буду поганим провидцем.

Якщо продовжувати говорити про бізнесменів в театрі... Які ролі ти, як продюсер, запропонував би Коломойському, Ахметову, Пінчуку, Новінському, Льовочкіну?

Якби Ігор Валерійович зіграв у нас Шейлока з «Венеційського купця» Шекспіра, ми б могли одразу стати двічі Національним театром. За великим рахунком, можна було би всіх їх помістити в «Гамлеті»: Новінський – Клавдій, Пінчук – Полоній, Льовочкін – Гамлет, Коломойський – Фортінбрас, Ахметов – Гільденстерн, Тимошенко – Гертруда, а Кіра Рудик – Офелія...

Ви порозумілися з актрисою Анною Варпаховскою після того, як вона залишила театр «Актор»?

Мені здається, що ми з Анною Леонідівною порозумілися ще до того як вона залишила «Актор» і у нас були плідні плани на співпрацю, але, на жаль, не склалося…

Насправді, на даний момент, я не бачу великих успіхів всіх тих, хто пішов з театру після мого призначення керівником. А от Театр «Актор», навпаки, здійснив низку резонансних проектів, отримав гранти, отримав статус «академічний» та увійшов в п’ятірку найпопулярніших театрів країни за рейтингом соцмереж.

Як часто сьогодні в «Акторі» грає Ада Миколаївна Роговцева свій театральний проєкт за власною книгою?

На даний момент через пандемію намагаємось берегти Аду Миколаївну і вона грає виставу виключно, коли є у тому крайня необхідність. Проте маємо великі творчі плани на співпрацю з Катериною Степанковою (продюсерка, актриса та донька Роговцевої – «Главком»)...


Слава Жила
Слава Жила

«Главком» системно реалізовує програму рейтингів перспективних українських акторів театру і кіно. Ти також слідкуєш за молодими митцями. Твій суб’єктивний «топ-10» молодих та перспективних і бліц-коментар до їхніх прізвищ.

Але умова: не всі ті, хто грає у тебе в театрі!

  • Світлана Косолапова (Театр Франка, нещодавно бачив її в Театрі на Подолі в Dream works – це феєрично)
  • Христина Федорак (Театр Франка, дуже органічна актриса з сильною енергетикою)
  • Віталій Ажнов (Театр Франка, один з найкращих акторів України, суперорганічний)
  • Дмитро Олійник (Театр на Лівому Березі, улюбленець публіки, мені здається, що у нього великі перспективи)
  • Андрій Кронглевський («Дикий Театр», актор який знаходить купу рішень і приносить їх режисеру)
  • Михайло Самарський (Театр «Актор», одне з головних надбань нашого академічного театру у 2020 році)
  • Ірина Ткаченко (Театр на Лівому Березі, актриса, яка стала відома нам завдяки шикарним ролям в Театрі «Золоті ворота». Мрію з нею попрацювати.)
  • Юрій Радіонов (наразі незалежний актор. Дивився разом із ним «Морфій» в ProEnglishTheatre – це феноменально. У мене в планах є пропозиції щодо співпраці.)
  • Олег Загородній (незалежний актор, працював у «Гоголь-центрі» випускник Михайла Резніковича. Все ніяк не зійдемосью у плідному спільному театральному пориві, але думаю, це питання часу)
  • Анастасія Зюркалова (майстерня Миколи Рушковського, давно придивлялись один до одного, а зараз зійшлися у роботі над «Вишневим садом»)

Безумовно, хотів би назвати своїх акторів: Олену Олейнікову, Владислава Дмитрука, Петра Зузяка, Микиту Слободенюка та інших, але, звісно, це вже буде «заангажований» вибір.

Капелюх на ялинці і пристрасті в СБУ зі спробами замовних вбивств – це п’єси якого жанру, якби про таке писала Наталія Ворожбит?

Не візьмусь коментувати перипетії провладних та опозиційних державних діячів (повторюсь, що багато з них мене читають в соцмережах, а мені ще з ними не раз зустрічатися у неформальній обстановці та запрошувати в театр). У мене іде вистава «№13 або All inclusive» за Реєм Куні, де абсолютно карколомні події супроводжують помічника прем’єр-міністра Британії, який зібрався провести незабутню ніч разом із коханкою, тож хочу сказати: не думаю що вітчизняні політики надто відрізняються від закордонних.

Олег Вергеліс, для «Главкома»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies