Як Андрій Єрмак на каналі Коломойського очолив великий «слов’янський» похід

3 травня на українському телебаченні стартувала прем’єра телесеріалу «Слов’яни» на каналі «1+1», що може претендувати на статус особливої телеподіі 2021 року.

Те, що «Слов’яни» – серіал «наймаштабніший» (згідно піар-кампанії) – чиста правда. Замість сонетів, октав та гіпербол додам і від себе – «найамбітніший».

Масштабність доведена продюсерами і режисерами майже кожним кадром цього прем’єрного українсько-словацького телекіно: концентрація людей, оленів, спеціальної зброї, спеціальних костюмів, дивовижноі природи та інших «ласощів». Всього того, що виказує претензії авторів на етапне, а не ситуативне телекіно.
Як кажуть у таких випадках, «великий бюджет помітно майже у кожному маленькому кадрі».

За теперішніх злиденних часів кінокартинка реально тішить.

Це ще не «Нетфлікс», але вже й не сивочолий «Укртелефільм» (з його давніми благородними поривами знімати історико-костюмне кіно за три копійки бюджету).

Амбітність – суттєвий фактор ідеології цих «Слов’ян». Автори заходять на протоптану територію кінофентезі, куди раніше впевнено не ступала підошва вітчизняного кіновиробника.

У міжнародному периметрі саме на цій території живуть-процвітають витівки «Відьмака», телесенсації останніх років. До «Гри престолів», звісно, нам тут так само далеко, як до Бога навшпиньки, хоча і такі амбіції за гарних обставин можливі. І вже коли гортати окремі сюжетні повороти «Слов’ян», де мова йде про травників (головна героїня – юна травниця Драга), то у цьому ж периметрі пригадуються і перипетії відносно нового популярного російського роману Євгена Водолазкіна «Лавр». «Трава у дома», одне слово.

Не покладаючи рук, прес-служба «1+1» піарила «Слов’ян» з ранку до ночі, утрамбувавши і мою персональну електронну скриньку десятками прес-релізів напередодні прем єри. Дійшли навіть до персонального піару Руслана Сенєчкіна: у «Слов'янах» він грає войовничого авара. З чого я і зробив висновок: Руслан Сєнєчкін у серіалі як специфічна форма «продакт-плейсменту» від «1+1». На ньому «плюси» і зупинилися. Ні Осадчоі, ні Горбунова, ні Комарова, ні Тіни Кароль, ні інших відомих облич «плюсів» у серіалі більше віднайти не довелося.

Втім, головне, хоча, на перший погляд, і непомітне обличчя «Слов’ян» – якраз поза красивим високобюджетним фасадом серіалу – і це надважливе впливове обличчя. Андрій Борисович Єрмак, керівник Офісу Президента України, член Європейської кіноакадемії, співпродюсер серіалу, а також за сумісництвом популярний деміург-співпродюсер щоденного украінського політичного реаліті-серіалу.

Гадаю, саме завдяки продюсерській інтуїції Єрмака у «Слов’янах» режисером-постановником було обрано Петера Беб'яка – талановитого словацького режисера, кіноактора та продюсера. Беб’яка і Єрмака доля звела ще 2016 року у роботі над кінофільмом «Межа» про контрабанду на кордоні між Україною та Словаччиною: фільм вийшов вдалим, отримав хорошу пресу і міжнародне визнання. Отже, очевидно, та «Межа» і стала імпульсом для подальшого спільного запліднення серіальноі ідеї «Слов’ян» та їх подальшої міжнародної виробничої реалізаціі – Україна&Словаччина.

Право першої шлюбної прем’єрної ночі зі «Слов’янами» віддали Словаччині. Там серіал супроводжував серйозний успіх: у релізах стверджується, що фільм переглянуло 14% населення країни. Зрештою, це й зрозуміло – словаки вболівали за долі «своїх» героів, яких грають їх актори – Душан Цінкота (Чарад) та Юрай Лой (Влад).

Кастинг, загалом, архіважлива сторона «Слов’ян»: деякі обличчя і силуети нібито «списані» з дивом уцілілих «малюнків-портретів» давнього примарного слов’янського минулого.

Актори киівських академічних театрів також візуально органічні на загальному тлі слов’янського кінополотна (особливо виділю Тетяну Міхіну, яку зрідка запрошуть у кіно, а вона здатна «робити кіно» інколи тільки своєю присутністю в кадрі). Всі «наші» грають героїв непевного слов'янського періоду, де ще не існує ніякого наукового історичного поділу на три гілки: східнослов’янську, західнослов’янську, південнослов’янську. А існують лише Хаос, Невідомість і примарна загроза нападу на Слов’янські поселення якогось хижого ворога.

Фірмова операторська робота в проєкті чудово передає цей загальний стан очікування чогось Невідомого, чогось фатального..

Об’єктивність, втім, примушує мене стримано говорити і про певні «мінуси» амбіційного слов’янського кінополотна. І такий «мінус», зауважте, характерний майже для всієї кіноіндустрії, що спеціалізується на випуску великих псевдоісторичних полотен. Його би я охарактеризував як сценарну скутість і скупість. Тобто, є професійне ладнання сценарію за міжнародними лекалами, але сам сценарій - без дещиці сюжетного ризику, без карколомності сюжетних зигзагів, без гір непередбачених трупів, як у «Грі престолів» (вибачте, на слові), без «американських гірок» сюжетної непередбачуваності. Все надто чинно, розмірено, інколи флегматично навіть.

У «Слов’янах» записано аж три сценаристи, тобто шість вправних літературних рук. І, очевидно, одна рука не встигала за іншою витворювати оригінальні ідеї та сюжетні сюрпризи-витівки: хвилювалися, насамперед, щоб літературне тісто не розповзлося і не вилізло передчасно з діжки.

Але фентезі-серіал – це, насамперед, ризик, парадокс, метаморфози: відчайдушне авторське відкриття ще незвіданих територій, на які треба ступати, не озираючись.

Такий енергійний рух надважливий ще й тому, що подібні багатосерійні проєкти передбачають фактор «далі буде», тобто авторську гру в продовження заквашеноі історії.

Чи можливе у нашому випадку продовження «Слов’ян»? У нас можливе все.

І це «все», у даному випадку, на мій погляд, може залежати виключно від творчої волі деміурга, тобто самого Андрія Борисовича, що згодом, за хороших рейтингів та сприятливих бюджетних обставин, може очолити черговий, новий, «слов’янський» похід на телевізійні терени Європи...

Р.S. Напередодні офіційної телепрем’єри на «1+1», серіал «Слов’яни» вже вийшов на онлайн-платформах, випередивши телевізійні очікування.

Олег Вергеліс, для «Главкома»