Українські волонтери опинилися в полоні у росіян. Їх може чекати фейковий суд за статтею «Тероризм»
У полоні перебувають чоловіки, що доправляли гуманітарну допомогу в Маріуполь
Реалії війни такі, що не лише українські військові опинаються у полоні росіян, серед заручників на окупованих територіях також перебувають і багато цивільних громадян. Так, окупанти зараз насильно утримують 25 водіїв-волонтерів, які направлялися із Запоріжжя в Маріуполь, везли гуманітарну допомогу та планували вивезти людей із міста, яке російські війська руйнували вщент. З березня вони у полоні в 120-й колонії біля селища Оленівка Донецької області. Їх затримали для «перевірки», але окупанти постійно продовжують термін тримання. Зараз з’явилася інформація, що волонтерів можуть судити за статтею «Тероризм» і вони отримають реальні терміни.
Журналістка Альбіна Львутіна — дівчина одного з полонених водіїв, Євгена Малярчука. Як і інші родичі волонтерів, вона намагається достукатися до влади, аби утримуваних, принаймні, внесли до списку осіб, запропонованих на обмін. Але поки все марно.
У розмові з «Главкомом» Альбіна Львутіна розповідає, що саме сталося з її хлопцем та іншими заручниками і чому влада поки нічого не може зробити для їхнього звільнення.
– Мій хлопець захотів допомогти вивезти людей із Маріуполя, коли там була особлива страшна ситуація, – пояснює Альбіна. – На той час кілька людей організовували ці поїздки та відправляли колони. Він з Києва, де ми жили, поїхав у Дніпро, звідти у Запоріжжя, а потім вже виїхав в сторону Маріуполя. Зі свідчень тих людей, що були з ним, родичів інших полонених, його бусик зупинили російські або «денеерівські» військові . У нього було багато гуманітарки – здебільшого ліки та їжа. Сказали, що треба це відвантажити в другу міськлікарню Маріуполя, що він і зробив.
Потім він поїхав у напрямку драмтеатру, де ховалися люди в бомбосховищі, загрузив у бус близько 20 людей і почав виїжджати в бік Запоріжжя. Десь на виїзді його зупинили військові для проходження перевірки. У нього з собою були якісь гроші про всяк випадок. Коли при обшуку у нього їх знайшли, то почали допитувати і звинувачувати в тому, що він ніби людей вивозив за гроші. Але я на мільйон відсотків впевнена, що він ні в кого цих грошей не брав, бо їхав туди не за тим – ми обидвоє з Маріуполя. Люди, що були в бусі, теж підтвердили, що нічого не платили. До речі, до деяких бомбосховищ проїхати було просто нереально – ми навіть не забирали власних родичів через це. Він їхав тільки туди, куди було можливо.
Вони висадили всіх людей, ключ від буса забрали, Євгена та ще десь сім-вісім водіїв волонтерів відправили в Нікольське (селище в Маріупольському районі – «Главком»). Замотали їм очі, зв’язали руки та посадили в якусь автівку з військовими. Попередили, що якщо хтось буде щось казати – пристрелять на місті. Потім виявилося, що їх повезли в Старобешево. Здається, день чи два їх там тримали на підвалі. Деякі з тих, кого відпустили, кажуть, що їх били, розбивали голови. Стосовно мого Жені я не можу сказати напевно.
У вас з ним нема контакту?
Зараз – ні. Йому вдалося передати мені деяку інформацію, але я не можу казати, яким чином. Це було десь тиждень тому. Зі Старобешево їх всіх відвезли в УБОП Донецька, там тримали пару днів, потім деяких людей відпустили, а деяких відвезли в Оленівку – у сумнозвісну 120-ту колонію.
Ви розумієте логіку, за якою когось відпускають, а когось досі тримають?
У мене є припущення, але я боюся підставити тих людей, яких відпустили. Всі ті 25 осіб затримані в один період – останній тиждень березня. Кого відпустили і чому – я точно не можу сказати. Наприклад, одна жінка їхала зі своїм сином вивозити людей і її теж затримали. Але при цьому її відпустили, а сина тримають там досі. Проте волонтери їдуть навіть після цих затримань та вбивств, розуміючи всі аспекти небезпеки. Якщо ти цивільний, є надія, що тебе просто перевірять і відпустять. Вони ж без форми та зброї. А оцих 25-х не відпустили. Дуже важко зрозуміти цю логіку.
Логіка з того боку може бути така – чоловіки під виглядом волонтерів могли виконувати зовсім інші завдання.
Була одна версія. Деяких хлопці мали посвідчення волонтерів, і організація, яка виписувала ці посвідчення, на своїх соціальних сторінках проводила збір коштів для Збройних сил. Можливо, через те, що вони непрямо причетні до українських органів влади, їх там теж вважають терористами чи кимось ще. Мій хлопець взагалі не має стосунку до силових структур – він колись давно просто проходив строкову службу, як усі. Так само всі інші з цього переліку не мають жодного стосунку до жодної військової організації.
Під якою егідою доставлялася ця гуманітарна допомога? Це було щось централізоване чи приватні ініціативи? Ваш хлопець на власному бусі це все розвозив?
Це був не його бус. Просто зібрали гроші зі звичайних людей, скинулися на бус, відремонтували і оформили на Женю, бо інакше не можна було заїхати до Маріуполя. Гуманітарка теж була з загального штабу в Запоріжжі, тобто це не конкретно якась організація цим займалася.
Вам допомагає чеська організація Helping to leave, яка склала заяву про кримінальне правопорушення щодо затриманих волонтерів. Чому саме вона?
Ми почали шукати людей, які допоможуть нам розповсюджувати інформацію, бо хлопців треба звільняти і ми публічно домагалися обміну. Це просто організація, що погодилася безкоштовно допомогти нам з юридичної точки зору – надіслати запити і в українські інституції, і до «ДНР», і до Росії.
І який фідбек від нашої центральної влади ви отримали?
Я розумію, що полонених багато і здебільшого це – військовополонені. Наші – цивільні, при цьому їм приписують статтю за тероризм. Якби це дико не лунало, ми наразі намагаємося довести, що вони не є терористами. Знаєте, що нам каже наша влада? Обмін не можна провести, бо для цього мають погоджені списки з обох сторін. Але «ДНР» просто не погоджує, що мій хлопець у них є. Та сторона просто про них мовчить. І так щодо більшості людей з цього переліку. Вони просто тихо проведуть свій псевдосуд і посадять невинних людей, які допомагали цивільним. За їхнім «законодавством», їм можуть дати до 20 років.
Зараз наша місія – всім про це розказати, бо зараз немає ніяких рухів по звільненню. Ми сподіваємось, що коли про це стане широко відомо, тій стороні буде важко пояснити навіть своїм поплічникам, чому вони утримують волонтерів. Хай хоча б підтвердять, що вони перебувають там, і тоді з’явиться можливість для обміну.
У цій заяві від чеської організації вказано, що цих хлопців можуть мобілізувати на службу в «ДНР». Які є підстави так вважати?
Та сторона може робити все, що їм заманеться. Наші органи влади повідомляли, що на окупованих територіях використовуються різні заходи проти України, зокрема, цей. Ми не можемо стверджувати, що саме так і станеться, але це можливо.
Як саме зараз відбуваються контакти родичів полонених із центральною владою, із тими ж «денеерівцями», які їх утримують?
Я особисто дзвоню на всілякі «гарячі лінії» СБУ, тих, хто займається обмінами та складанням списків. Чехи просто допомогли нам скласти листа і направити в різні органи. Але єдиний фідбек, який ми чуємо, – що не можна здійснити жодного обміну, доки та сторона не підтвердить, що ці люди перебувають у них.
Ви приблизно знаєте, в яких умовах утримуються полонені?
Працівники колонії за гроші виходили на деяких родичів і казали, що якщо ви хочете кращих умов тримання, то маєте зробити те й те – відправити гроші, техніку, ще щось. Тоді їм дозволяли передавати їжу і вони самі собі готували, бо те, що там дають, – це просто каша на воді. За останньою інформацією, двох з цього списку відправили до Донецьку в СІЗО на суд. 22-х перевели в СІЗО Оленівки до іншої будівлі, як вони її самі називають, «ями». Камера там розрахована на вісьмох, а тримають там двадцятьох. Це такий досудовий ізолятор перед тим, як їх відправлять на суд до Донецьку.
Ви зверталися не тільки до української влади, а й до міжнародних організацій – ООН, Червоного хреста?
Ми почали працювати над тим, аби скласти ці запити і написати до всіх звернення. Одна з родичок цих хлопців зв’язалася з Червоним хрестом і вони їй пообіцяли направити місію в цю колонію, аби визначити, чи справді ці люди там перебувають. Знову ж, я сподіваюся, що як тільки ми надамо розголосу цьому, тій стороні буде важче мовчати і приховувати, що волонтери знаходяться там. І відбудеться обмін.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0