Директор Українського інституту книги Олександра Коваль: Фактично вся «Петрівка» – це контрафакт

інтерв'ю
Директорка Інституту книги Олександра Коваль - Директор Українського інституту книги Олександра Коваль: Фактично вся «Петрівка» – це контрафакт
Директорка Інституту книги Олександра Коваль
фото з відкритих джерел

«40% опитаних кажуть, що читають українською»

«Українська книгарня», що працює з 1990 року у центрі Львова, оголосила про закриття. Причина комплексна – карантин, через який зменшилася кількість покупців та все більше використання електронних книг.

Власник одного з найбільших видавництв «Фоліо» Олександр Красовицький також повідомив про закриття свого магазину у Львові через зависоку оренду. За його словами, другий локдаун може добити усі немережеві магазини, бізнес книготоргівлі офлайн стає неприбутковим.

Львівські книгарні – не єдині у своїй біді. Пандемія коронавірусу вдарила по усій видавничій галузі. Люди мають менше грошей на книжки, українські видавництва майже удвічі зменшили і кількість назв видань, і їх наклади в порівнянні з 2019 роком. Такі дані анкетування видавців розповсюдила ще у липні 2020 року Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів.

Ймовірний новий локдаун і недостатня державна підтримка не обіцяють легкого життя видавцям і в 2021 році. На популяризацію українського книгодруку, діяльність Українського інституту книги у Держбюджеті на 2021 рік закладено 151,6 млн грн. З них видатки на розвиток – лише 50 млн.

Про наслідки карантину для видавничої галузі, про рідкісні випадки успішного завершення року, допомогу держави і нелегальний друк російських бестселерів в інтерв’ю «Главкому» розповіла директорка Українського інституту книги Олександра Коваль.

Наскільки сильно пандемія і карантин вдарили по книжковому ринку?

Карантин мав визначальний вплив на видавничу галузь, перш за все, позначився на книгорозповсюдженні. Закриття книгарень призвело до того, що значно впали обсяги продажів. Відповідно, видавці не отримували коштів для того, щоби видавати нові книжки. Навіть після того, коли книгарні відкрилися після весняного локдауну, попит не відновився до попередніх обсягів. Люди чи то уникали походів до книгарень, чи просто не мали грошей чи настрою, щоби їх читати. Підсумки 2020 року можна буде підбити в лютому-березні, коли до Книжкової палати надійдуть останні обов’язкові примірники, але попередньо в назвах ринок впав на 30%, а щодо накладів, то надруковано, напевне, не більше 50–60% від обсягу 2019 року.

Закриття книгарень – масове явище?

Знатимемо про це на початку 2021 року. До останнього часу магазини мають надію на передсвятковий попит, а от на початку 2021 року ми побачимо, скільки їх закрилося. В експертному середовищі є різні думки. Хтось говорить, що закриється 30%, хтось – 50%. Це дуже сумно чути насамперед тому, що державної підтримки книгарні не змогли отримати.

Книговидавці кажуть, що зростає продаж книжок через інтернет-крамниці. Наскільки співмірне це зростання зі скороченням продажів офлайн-точок?

Видавці розповідають, що у них з їхніх власних сайтів зросли продажі на 30–40%. Але враховуючи те, що видавці через власні сайти продавали не основний обсяг, то це не мало якогось визначального впливу... Точних даних щодо інтернет-книгарень нема, імовірно, у них продажі також зросли на 30–40%, і це дуже гарний показник. Дехто взявся за розповсюдження дуже очікуваних і популярних книжок. Зокрема, є у нас інтернет-магазин Kniga.biz, то вони продавали ексклюзивно кілька книжок українських авторів, які стосуються бізнесу і вони сказали, що навіть не встигали відвантажувати замовлені книжки і що рік для них дуже успішний.

Як самі видавництва виходять із скрутної ситуації? Як Інститут книги їм допомагає?

Ми мали справу з ґрантами інституційної підтримки. На жаль, розподілити всю заплановану суму 150 млн грн не вдалося. Остаточно ми розподілити Вдалося лише 81,46 млн грн. Не тому, що ми не захотіли, просто так склалися обставини. Спочатку дуже довго затверджувалася нормативна документація, в неї були внесені суттєві обмеження щодо верхньої межі ґрантів (максимум 5 млн грн) та щодо дозволених видів витрат (тільки прямі витрати на підготовку і друк книжок, на виготовлення електронних та аудіокнижок). І коли документація 1 грудня була затверджена, то часу для видавців до 25 грудня, коли ці кошти мають бути використані, залишилося дуже мало. Іншою причиною було те, що були встановлені обмеження на максимальну суму ґрантів, і в той час, коли крупні видавці подавали заявки на 10-20 млн, то змогли вони у нас отримати лише 5. Так цього вимагає порядок надання ґрантів інституційної підтримки.

А який критерій був надання ґрантів, хто отримав 5 млн?

Критерії були чисто формальні: офіційна реєстрація, вид діяльності, відсутність іноземних бенефіціарів… Суми ґрантів ми визначали за формулою: що більший обсяг книговидання у 2019 році, тобто кількості назв і самого обсягу цих виданих книжок, наклади, кількість сторінок, то більша сума ґранту на це видавництво.

Хто найбільше отримав?

Здається, «Ранок», «Фоліо», «Видавництво Старого Лева», «Віват»

У списку отримувачів ґрантів є, наприклад ТОВ «Форс Україна», що є фактично частиною російського гіганта «Эксмо-АСТ». Наскільки правильно надавати допомогу з видавництвам, які пов’язані з російськими потужними гравцями?

Ми відхилили без розгляду заявки тих видавництв, серед засновників чи бенефіціарів яких є іноземці. Я вважаю, що це було несправедливо, тому що ці видавництва діють в Україні, видають українські книжки українською мовою, причому багато з них тільки українською. Але згідно з нормативними документами за цими ґрантами ми були зобов’язані їх відхилити. Щодо «Форс Україна», то в розрахунок, коли визначалася їхня сума ґрантів (як і всіх інших грантоотримувачів), бралися за основу тільки книжки, видані ними українською мовою. Ніяких формальних підстав не видавати їм ґранту чи не приймати заявки не було. Це видавництво – українська юридична особа, зареєстрована згідно з чинним законодавством, серед бенефіціарів нема іноземців, діє ця юрособа в українському правовому полі. Є закон, є нормативи, яких ми маємо дотримуватися, незважаючи на те, чи це комусь подобається

Перелік 97 видавництв на отримання ґрантів інституційної підтримки у 2021 році

(для перегляду натисніть на зображення)

Але ж таким чином потужні російські видавці створюють «дочок» в Україні і перебирають все більшу частину ринку на себе. Є приклади, коли російські видавництва купують ліцензію одночасно на українську і російську мови книжки і потім самі визначають коли почати друк, вочевидь, надаючи перевагу російській. Бачите в цьому проблему?

Є така проблема, ви самі фактично і відповіли на своє питання. Це проблема, яка взагалі-то не може бути вирішена. Ну, просто неможливо тому, що вони, як правило, не є дочірніми підприємствами російських видавництв, а є окремими видавництвами, які засновані українськими фізичними особами, а не російськими компаніями.

Якщо це є проблемою, як захистити національні інтереси?

Насамперед, хочу наголосити, що питання реєстрації видавництв не відноситься до компетенції Українського інституту книги, ми маємо справу з зареєстрованими видавництвами. Щодо купівлі прав на іноземні книжки російськими видавництвами відразу на дві мови. Це, звичайно, дражливе, болюче питання. Справді, для іноземних правовласників вигідніше продавати права в пакеті, тобто на дві мови, та хоч і на всі мови світу, якби хтось хотів. Я про такі історії, що росіяни купують права і на українську, але книжки українською не видають, чула ще років 20 тому. Деякі українські видавці також хочуть купувати права одночасно на українську і на російську мову, щоб видавати і розповсюджувати в Україні (експорт книжок в Росію практично відсутній). Все залежить від правовласника. На жаль, тут держава не має права голосу, адже таких міждержавних угод не існує. Це тільки домовленість між конкретним українським видавцем та конкретним іноземним видавцем, треба переконувати його, перетягувати на свій бік, а держава в це втручатися не може тому, що це бізнес. Прикро, але так воно є.


«Бібліотеки мали би вивчити запит своїх читачів і відповідно придбати книжки» (фото: chytomo.com)
«Бібліотеки мали би вивчити запит своїх читачів і відповідно придбати книжки» (фото: chytomo.com)

«Прикриваючись децентралізацією, бібліотеки закривають»

Окрім інституційних ґрантів, держава здійснює закупівлю книжок для бібліотек. Це також має допомагати видавцям виживати. Але ця допомога в останні роки постійно зменшувалася. У 2018 році – 114 млн грн, у 2019 – 87. Скільки було у році, що минув, на яку суму розраховувати в 2021 році?

Насамперед, хочу зауважити, що виділяючи кошти для закупівлі книжок для поповнення бібліотечних фондів, держава дбає про задоволення потреби мешканців у доступі до культурного продукту. В цьому році ми мали приблизно 48 млн на закупівлю книг, за які куплено приблизно 380 тис. примірників, які розподілені між 606 бібліотеками. Як на мене, це дуже мало, хотілося би, щоби цього було більше. Було би нормально, якби на таку централізовану закупівлю на рік витрачалося хоча б 300 млн, тоді можна було б говорити про рівний доступ до нових книг (всього в Україні близько 15 тис. бібліотек, якими користується понад 12 млн читачів) Щодо 2021 року, то поки в нашому бюджеті закладено 50 млн грн. І це не на таку закупівлю, яку ми робили раніше, а на ґранти для бібліотек об’єднаних територіальних громад (ОТГ), які повинні будуть подати проєкти, пройти конкурсний відбір і лише тоді отримати кошти, за які зможуть самі обрати і закупити книжки. Все це просто перехід на новий рівень, тому що це означає якусь більшу відповідальність і залученість місцевих бібліотек в процес закупівлі книг і популяризації читання.

Тобто бібліотеки мали би вивчити запит своїх читачів і відповідно придбати книжки. Ми для них підготували прекрасний інструмент, який називається каталог «Книжки на ринку». Він буквально щойно зроблений, в ньому зараз знаходиться 3,2 тис. назв нових книжок, а тепер видавці його інтенсивно наповнюють наявним асортиментом, аби у 2021 році бібліотекарям було значно легше підійти до вибору.

Там, де бібліотекарі активні, де є читацька громада, то там шанси, звичайно, отримати такий ґрант є. Я думаю, що ми зможемо роздати 500–700 ґрантів. Так, далеко не всі бібліотеки їх зможуть отримати. Є ще така проблема, що кошти, виділені виключно на ґранти для бібліотек ОТГ, тож обласні бібліотеки, які не є бібліотеками ОТГ, як і національні бібліотеки, не зможуть брати участі в цьому конкурс тож це проблема. Щоправда, є ще обласні бюджети, а також обласні і міські програми підтримки книговидання в регіоні, але вони досить незначні. Можливо, вдасться домовитися з урядом про виділення додаткових коштів для поповненні фондів.

Чи є чіткі критерії на отримання ґрантів?

Вони тільки пишуться. Я би не хотіла про це говорити до того часу, поки вони не будуть остаточно сформульовані. Є один дуже важливий критерій — бібліотека має виявити своє бажання змінюватися, активніше працювати з читачами, займатися промоцією нових книжок і читання, залучати нових читачів. Можливо, вони придумають у своєму районі якусь програму обміну книжками з іншими бібліотеками свого регіону, тобто будь-який позитив, який покаже, що бібліотеки готові бути не просто книгозбірнею, а простором для спільнодії.

Нам би дуже хотілося, щоби долучилися органи місцевого самоврядування. Я думаю, що у нас перевагу отримають ті бібліотеки, які хоча би на 10% дофінансовуватимуться з місцевого бюджету. Просто щоби переконувати селищні, сільські ради, що бібліотека вартує того, щоби на неї виділяти кошти. Зараз, на жаль, відбувається зовсім інший процес: ми отримуємо сигнали, що, прикриваючись децентралізацією і зміною адміністративного підпорядкування, бібліотеки закривають. Тобто їх не автоматично переводять в ОТГ чи район з новою назвою, а закривають, обіцяючи, що відкриють потім. А відкриють чи не відкриють — велике запитання. В Міністерстві культури та інформаційної політики кажуть, що там вже багато таких листів.

«Українські книготорговці і видавці обома руками за касові апарати»

Скільки взагалі, за вашими підрахунками, потрібно коштів, аби допомогти українським видавництвам вистояти?

На всю діяльність Інституту у 2021 році виділено 151,6 млн грн. Це мізерна сума, але будемо виходити з того, що маємо і просити більше, раптом вдасться? Можливо, в наступному році знову будуть ґранти інституційної підтримки. Незважаючи на скромні обсяги фінансування, Інститут приділятиме все більшу увагу популяризації читання. По справжньому стабілізувати ситуацію на книжковому ринку зможе лише зростання попиту на україномовні книжки. І це спільне завдання державних інституцій, як УІК, так і інших органів влади, місцевого самоврядування і спільноти.

В Україні з 2016 року діють значні обмеження на ввезення книжок з Росії. Кількість офіційно завезених російських видань значно менша, ніж була до війни. Але від цього, напевно, кількість читачів російською не зменшується. Які у вас дані?

Трішки змінюється, бо в порівнянні з 2018 роком, що показали дослідження, є на 2-3% зростання кількості україномовних читачів. Якщо говорити приблизно, то десь 40% опитаних кажуть, що читають лише українською, це високий показник.

Ті люди, які читають російською, не бачать в українських крамницях улюблених книжок. Вони йдуть на піратські сайти і скачують книжки російською. Наші видавництва втрачають від цього. Це проблема?

Чесно вам скажу, що потреби читачів, які чогось там недоотримують російською мовою, мене турбують набагато менше, ніж потреби читачів, які справді недоотримують україномовної продукції. Проблема у тому, що видання українських книжок недокапіталізоване. Щоби мати можливість одночасно випустити на ринок більше назв, більшими накладами потрібні досить значні обігові гроші, яких нема. Вони би мали надходити з самого ринку, з продажу книжок, але продаж відбувається не так швидко, як хочеться… Видавці говорять, що для них був би дуже важливим доступ до кредитних коштів. От зокрема за програмою «5-7-9» (кредитна програма для малого і мікробізнесу) під 5% вони готові взяти 300 млн грн на рік. І тоді через 5 років ми би вийшли приблизно на 35 тисяч назв книжок щороку. Зараз їх набагато менше, орієнтовно вдвічі.

Чи є проблемою в Україні боротьба з піратством україномовного літературного продукту?

Дозвольте ширше відповісти на це запитання. Боротьба з піратством, зокрема, з контрафактом, з нелегально надрукуваними книжками є нагальною проблемою. Переважно нелегально в Україні друкуються бестселери російських видавництв. Тобто їх навіть не завозять, їх просто в якихось підпільних друкарнях друкують на гіршому папері, в паперовій обкладинці. Вони, відповідно, коштують у 2-4 рази дешевше, ніж оригінальні російські книжки. Пірати друкують нелегально також деякі книжки власне українських видавництв.

Якщо ми говоримо про ввезення російських книжок, то до війни російські книжки ввозилися легально на суму $19 млн (обсяг сірої контрабанди невідомий). Це приблизно становило чверть чи може навіть третину всього українського ринку. У 2020 році — на $2 млн. Але це не означає, що аж настільки поменшала кількість таких книжок.

Як з цим боротися?

Запроваджуючи якісь дуже жорсткі перевірки, санкції. Ці книжки продаються просто скрізь. Вони є у книгарнях, на Петрівці («Петрівка» – найбільший книжковий ринок в Україні, у Києві). Фактично вся «Петрівка» — це є контрафакт. І всі інші базари книжкові. Тому дуже важливим є запровадження РРО (реєстратор розрахункових операцій) в книжковій торгівлі, в роздрібній. Українські книготорговці і видавці обома руками за РРО. Ми, напевно, будемо першою галуззю, яка повністю підтримає цей захід і перейде на ці розрахункові касові апарати: тільки тоді, коли чеки і всі операції будуть відразу відображатися у податковій фіскальній службі, можна буде говорити про те, що боротьба ефективна. Адже щоби книжку легально продати, її треба легально прийняти до себе на склад.

В Україні серед усієї літератури близько 60% підручники. Наскільки цей показник змінився останнім часом?

Якби у нас підручники вийшли на вільний ринок, щоб самі батьки за вказівкою вчителів мали їх купувати, то ситуація би значно оздоровилася. Але держава і наша система освіти, а головне наші люди, яким здається, що держава їм зобов’язана всім, а вони їй нічим, не готові до такого переходу. Та він неминучий. Чи він станеться за три роки, чи за п’ять, чи за 10, але він неминуче відбудеться. І тоді більше видавців отримають доступ до такого практично гарантованого ринку збуту як навчальна література. Це піде на користь і самим підручникам, бо поки їх обирають експерти, а не самі вчителі, то відповідно особливо боротися за їхню якість немає сенсу.

І так, подібна пропорція зовсім не властива показникам інших країн. Частка шкільних підручників у загальному обсязі не може бути вищою за 30%, тож у нас ще великий потенціал до зростання власне комерційного сегменту.

Яка частка аудіокнижок на українському ринку, які тенденції в цьому сегменті?

Згідно з останніми опитуваннями, частка електронних книжок 2%, аудіо — 1%.

Останнім часом збільшується кількість платформ, за допомогою яких можна слухати аудіокнижку. Наприклад, долучився до цього і популярний сервіс Megogo. От тільки проблема в тому, що переважно контент цей російською. Україномовного продукту недостатньо, з ним невигідно працювати?

Витрати на виготовлення електронної книжки дуже незначні, якщо вже є паперова книжка, її макет, придбані права, тоді треба 2-3 тис. грн, щоби зробити електронний варіант. А ось на аудіокнижки витрати значно більші, якщо їх якісно начитати, а не якимось автоматичним комп'ютерним голосом. Не маючи розуміння потреб ринку в аудіокнижках, не маючи ніяких гарантій, що це теж не буде викладено піратами на піратські сайти, видавці не ризикують вкладати у цей напрямок кошти.


«Жіночі романи користуються незмінною популярністю» (фото: kadry.net.ua)
«Жіночі романи користуються незмінною популярністю» (фото: kadry.net.ua)

«Електронна книга – це послуга чи товар. Як рахувати?»

Яка доля «Української цифрової бібліотеки» (УЦБ), на яку кожен рік виділяються гроші, але проєкт досі не реалізовано?

Кошти виділялися, перерозподілялися або поверталися в бюджет. Спочатку була розроблена одна концепція цієї цифрової бібліотеки, яка полягала швидше в оцифровуванні наявних бібліотечних фондів, ніж в доступності нових. У 2019-му ми почали працювати над новою концепцією, яка мені значно ближча. Я розглядаю цифрову бібліотеку як можливість доступу і промоції читання, особливо в тих регіонах і для тих категорій людей, де доступу до хороших звичайних бібліотек і книгарень немає. На окупованих територіях, наприклад.

Як скоро буде реалізований проєкт?

Ми не є бізнесом, ми є державною установою, яка має діяти у чинному правовому полі. Зараз є певні неузгодженості в законодавстві, які роблять проблематичною виплату видавцям за використання їхнього контенту.

Бо невідомо, електронна книга – це послуга чи товар. Як рахувати? Платити за кожне прочитання? Але як тоді оголосити тендер, адже в тендері має бути закладена чітка сума, яку має отримати контрагент, у цьому випадку правовласник видавець? Ми повинні знати, що ми в нього закуповуємо, скажімо, 10 книжок по 100 прочитань кожна і кількість гривень за кожне прочитання. Але ж ми не знаємо наперед, скільки разів цю книжку прочитають.

Ми закладали таку схему, що всі книжки нам видавці передають безкоштовно в цю бібліотеку, а потім, вживаючи заходи промоції, ми бібліотеку «розкручуємо». Відповідно, читачів у бібліотеці стає щоразу більше і ми сплачуємо фіксовану суму за кожне прочитання. Але цю схема, яка мені видається дуже доброю, і яка в бізнес-варіанті могла би бути елементарно використана, на жаль, застосувати не можемо. Зараз шукаємо інший варіант. Мені би було сумно, якби ми закупили якусь фіксовану кількість книжок з фіксованою кількістю переглядів, сплатили за це гроші, а потім виявилося, що їх так і не прочитали. Це одразу дасть підстави до роздумів контролюючим органам, і ми би отримали тут же якесь рішення про неефективне використання коштів… Зараз шукаємо інший варіант… Ми вже розробили модель і її бета-версія працює як застосунок на мобільному телефоні, на Android можна завантажити, шукайте на Google market є читальня.

Наша модель УЦБ проста і надійно захищена, нею зацікавилося Міносвіти. Вочевидь, вони також думають про зменшення витрат на підручники і хотіли би, щоб і підручники таким чином можна було завантажувати через нашу бібліотеку, і книжки для читання. Також від Міністерства ветеранів надійшов запит. Тобто перспективи я бачу величезні в цьому проєкті. Для того, щоб люди призвичаювалися читати в легальній цифровій бібліотеці, потрібна досить велика промоція. І дуже хороша комунікація між нами як провайдером і видавцями, щоб вони не боялися давати свої книжки в цифровий доступ.

Пані Олександро, оцініть вподобання українців. Які найбільш популярні жанри, які книги найбільше купують?

Не дуже добре читають українські детективи. Жіночі романи користуються незмінною популярністю. Звичайно, дитяча література. Зараз дуже пішла вгору література для саморозвитку і всілякий нон-фікшн. І вже дуже багато видавництв переорієнтовують свої видавничі програми з «художки» на «нехудожку». Тенденція така. По світу ця тенденція посиленого інтересу до нон-фікшину почалася десь років 10 тому. Тепер є тенденція зворотня, вони знову повертаються до художньої, а у нас все ще триває підйом нон-фікшну.

Із чим у нас дуже погано і чого майже не можливо знайти — це книжки складні, ті, які потребують тривалого часу на їх підготовку, видання, зусиль, грошей і так далі. Це насамперед якісь книжки для фахівців: лікарів, біологів, біохіміків, усе, що пов’язано з науками і технологіями. Їх нема. І кажуть, є такі думки, що навіщо їх видавати і перекладати, якщо є англомовні. Ну, по перше, хочу сказати, що не все, що робиться в науці і технологіях, є англомовним, є і німецька, і французька, й інші мови. А, по друге, важливі книжки мусять бути перекладені українською.

«Люди, які досить погано читають, не володіють і навичками письма»

Ви спілкуєтеся з видавцями? Як вони пояснюють те, що не беруться за видання таких книжок?

Є зменшення попиту на академічну літературу.

Можливо, держава мала би включитися у цю роботу, фінансувати видавництво книжок, наклад яких не може бути дуже великим?

Ми планували започаткувати таку програму підтримки перекладів і видання складних книжок — тих, які точно не можуть бути продані за тією вартістю, яка була витрачена, за собівартістю. І тут держава мала би дофінансовувати, але сталося те, що сталося. Нам виділили менше коштів, ніж ми просили і ця програма у нас не потрапляє у 2021 рік. Але я сподіваюся, що з 2022-го ми таки за це візьмемося, тоді видавці зможуть видавати переклади філософів, видавати якісь фундаментальні праці академічні, видавати те, чого в нас на ринку бракує і що є, власне, в російській пропозиції.

Хто з українських авторів «вистрілив» у 2020-му, кого би відзначили?

«Вистрілив» Saigon (псевдо письменника Сергія Сергєєвича). Прекрасна книжка Софії Андрухович («Амадока»). Стабільний Андрій Кокотюха, який пише роман за романом і, мені здається, що чим далі, тим його книжки продаються краще. Знаєте, що було би дуже важливе для того, щоби українські автори вистрілювали? Це серіали за їхніми книжками. Це просто шалено рухає популярність книжок…

В інтерв’ю «Главкому» на початку 2020 року ваша колега Ірина Батуревич розповідала про проєкт підтримки письменників «Живий письменник», а також про намір підтримувати молодих письменників. Яка доля таких ініціатив?

«Живий письменник» — це проєкт, який вже частково зреалізований, але він не є для підтримки молодих авторів. Це проєкт, який зосереджений виключно на просування українських авторів у школі, насамперед початковій, це проєкт на допомогу вчителеві, батькам, як дітям читати сучасну українську літературу. Виявляється, наші вчителі мають навичку говорити про українську класику, а ось сучасні тексти для них є певною проблемою, наші відеоматеріали допомагають їм опанувати цей матеріал. Це відео, де є розмова з автором, цікаві якісь подробиці з його життя, автор розповідає про свої книжки, заохочує до читання, а вчитель разом з відео отримує методичні матеріали, списки завдань, які можна використовувати. Популярність цих відео дедалі зростає.

В Україні не багато серйозних літературних конкурсів, перемога в яких ставала б трампліном для молодого письменника. Як ще можна допомогти молоді?

Ми задумали систему ґрантів для молодих авторів, за що нас неодноразово критикували. Мовляв, чому ж тільки молодих підтримувати, а старших вже ні… Але знову ж таки у 2021-му ця програма профінансована не буде. Та цей напрямок важливий. Між тим хочу звернути увагу на одну обставину. У нас дуже мало авторів, які могли би подаватися на наш ґрант. Люди, які досить погано читають, не володіють і навичками письма, у школі цього не вчать, і, відповідно відсоток людей, які можуть висловлювати свої думки, будувати сюжети не такий великий, як в інших країнах. Це теж проблема, яка має вирішуватися на рівні дошкілля, школи. Слід залучати дітей, молодь до читання і писання текстів, уміння комунікувати, висловлюватися.

Не лише не пишуть, але й не читають. Минулого і позаминулого року дослідження показували, що більшість українців не читають книжок. Чи змінилася ситуація у 2020-му?

Ні, більше читати не стали. Якщо так трапиться, то ми про це розкажемо цілому світові. Є натомість інша гарна новина: наші дослідження читання вперше потрапили на міжнародну платформу Statista (дослідницький інститут з науковою інформацією, м. Гамбург), де збираються статистичні дані з цілого світу і досі про український книжковий ринок там не було нічого. А тепер вже є, і це справді велика перемога. Ми стаємо видимими на книжковій мапі світу.

Михайло Глуховський, «Главком»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies