«Продам «шахед», недорого!» У приватні колекції потрапляють воєнні трофеї, що повинні бути в музеях – експерти

Після деокупації Київщини унікальні воєнні трофеї масово опинилися поза державним обліком у приватних руках. Частину трофеїв місцеві жителі забирали на пам’ять, однак згодом ці речі нерідко потрапляли на продаж. Про це йдеться у матеріалі «Главкома» «Продам «шахед». Недорого! Чорний ринок трофеїв – великий і безкарний».

«Збереження експонатів для нащадків» – це не фігура мови. Я особисто став свідком ситуації, коли купа артефактів оборони Ірпеня розповзлася приватними колекціями, і невідомо коли вони зможуть потрапити в якийсь музей для доступу всіх охочих», – ділиться з «Главкомом» учений-фізик, член Наглядової ради Київського авіаційного інституту, а віднедавна військовослужбовець ЗСУ Антон Сененко.

Водночас офіцер ЗСУ Олексій Б., донедавна співробітник одного з музеїв, що підпорядковані Міністерству оборони розмірковує: «Після звільнення Київщини значну частину трофеїв на місці боїв розібрали місцеві мешканці, просто з допитливості, собі «на пам’ять», але багато з цього вони або вже продали, або продадуть пізніше колекціонерам. І за кордон у тому числі».

Так було на початку 2000-х, каже він, коли на вимогу США та Росії в Україні знищували стратегічні бомбардувальники; пізніше панель управління такого літака офіцер бачив у приватній збірці одного з колекціонерів. (Вочевидь, «нутрощі» порізаних на частини літаків розібрали люди, які обслуговували аеродроми, та самі авіатори).

На деокупованих територіях Київської та інших областей у березні 2022 року працювали й ініціативні музейники. Тим, кому вдалося узгодити дії з командуванням Сухопутних військ або командирами на місцях, вивозили знищену російську техніку до музейних фондів.

«У перші місяці йшлося не про добір особливих, рідкісних предметів та зброї, а про можливість мати у фондах хоч щось. Брали все підряд, колекції формувалися хаотично, – констатує Олексій Б. – Державної політики музеєфікації артефактів війни не було. Та її і зараз немає. Поповнення фондів залежить від того, наскільки хороші контакти музей має з військовим керівництвом та командирами на фронті».

Держава не мала би сприяти процесам купівлі-продажу свідчень війни, а мала б будувати прозорі правила і унеможливити незаконний обіг трофеїв, вважають експерти.

«Найбільша проблема, зокрема нашого музею, полягає в тому, що ракети, дрони служать доказами російських злочинів у майбутніх кримінальних справах, зокрема, і злочинів проти мирного населення. Оскільки вони є доказами, то не можуть бути експонатами, отож накопичуються на складах, – говорить директорка Державного музею авіації Валерія Лавренко. – Вочевидь, доцільно розробити державну політику музеєфікації артефактів війни. Має бути діалог музейної спільноти з Міністерством оборони, і певне коло музеїв треба включити до числа тих, хто має доступ до деактивованих предметів, зброї».

«Главком» зазначає, що головними донорами музеїв є військові, з якими науковці налагодили співпрацю. Тобто, за великим рахунком, більшість артефактів музеї здобувають «по знайомству».

Як повідомляв «Главком», в інтернеті можна знайти море трофеїв і взагалі артефактів війни: від виконаних з різним ступенем майстерності та художнього смаку сувенірів до оптичного прицілу і корпусу безпілотника.