Тест на європейськість. Чи вміємо ми ділити двір та коридор із сусідами?

Ми прагнемо до Європи, але часто не вміємо або не хочемо прийняти європейські реалії та зробити їх своїми. В інтерв’ю «Главкому» військовослужбовець Євген Лешан, який був поранений та проходив лікування у Німеччині, розповідав, з яким подивом дивляться місцеві на наших співвітчизників – адже ті інколи відмовляються виконувати елементарні правила, наприклад, сортувати сміття.

До сказаного додамо, що авторка цих рядків живе у Києві на проспекті Європейського Союзу (раніше – Правди), але все тут далеко не по-європейськи. У сусідньому домі на першому поверсі – справжня псарня. Господиня звичайної двокімнатної квартири пригріла зо два десятки чотирилапих. Скрізь завжди відчинені вікна (через них, вочевидь, хвостаті мешканці входять та виходять) завжди чується несамовитий гавкіт та сморід… А з іншої сторони будинку порожню будівлю, де колись була кав’ярня, взяла в оренду протестантська церква. Щонеділі тамтешній пастор виносить на вулицю динаміки та долучає до служби Божої тих, хто цього хоче, і тих, хто просто просить у Всевишнього спокою і хоче відіспатися.

Після початку повномасштабної війни галасу, щоправда, поменшало. Собаки евакуювалися разом із власницею, а віряни почали молитися всередині. Зате ніде не ділася імпровізована парковка у дворі. У 50 метрах є платний паркувальний майданчик, проте саме двір окупований автівками, які не дають можливості без перешкод провезти ані дитячий, ані інвалідний візок…

Окрема тема – спільні сходові майданчики та коридори, захаращені бозна-чим – починаючи від невивезеного будівельного сміття та старих меблів до дрібніших предметів, на кшталт лиж, санчат чи просто ящиків з усіляким непотребом.

У будинках, де управляюча компанія справно виконує свої функції, зазвичай таких проблем нема. Проте навіть у нових житлових комплексах проблеми з правильним та безпечним використанням спільного простору є. Чому ж нам так погано вдається жити разом під одним дахом і на одному клаптику землі? Корінь проблеми радше у менталітеті чи у недосконалій правовій системі? Причина, вочевидь, і у тому, і в іншому…

Юридичний лікнеп: законів багато, а порядку?

Для початку «Главком» навідався у «рідний» для авторки ЖБК «Верстат», який був заснований у 1973 році, але існує і по цей день. Там запевнили: відсутність спільної мови із сусідами – не сфера компетенції ЖБК. За наявності скарг на сусідів звертатися треба – залежно від обставин – до правоохоронних органів або до суду. Тоді як завдання ЖБК – слідкувати за обсягом та якістю наданих житлово-комунальних послуг, а не за тим, хто і де не прибрав за собою.

Але з такою позицією ЖБК не погоджуються фахівці з Державної служби з надзвичайних ситуацій. В управлінні з питань зв'язків зі ЗМІ Держслужби роз'яснюють: «Забезпечення належного стану пожежної та техногенної безпеки у загальних приміщеннях багатоквартирних житлових будинках є складовою формою діяльності підприємства, яке обслуговує будинки». Тобто саме ЖБК, ЖЕК або ОСББ має перевіряти, чи не навалений на сходових клітках мотлох, який принагідно так добре горить.

Хоча, безперечно, нагляд за відсутністю сміття, яке може спричинити пожежу, покладений передусім на власників будинків – про це говорить ч. 6 ст. 55 Кодексу цивільного захисту України. У випадку ж з багатоквартирним будинком йдеться про колективного власника – на ньому і лежить відповідальність.

У цілому, як роз’яснює «Главкому» правник Максим Кузнецов, порядок користування прибудинковою територією багатоквартирного будинку регулюють Земельний кодекс України, Податковий кодекс, закон «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій».

Біблією для багатоквартирних будинків був та залишається Земельний кодекс. Його 42 стаття визначає, що територія, на якій розташовано будинок та прилеглі до нього споруди, є земельною ділянкою, і що ця земельна ділянка перебуває у спільній власності. А далі йде такий пункт: «порядок використання ділянок визначається співвласниками».

Витяг з Земельного кодексу

Тобто кодекс передбачає, що мешканці багатоквартирного будинку є достатньо «дорослими», аби дійти взаємної згоди на те, як правильно «користуватися» спільним домом.

Це означає, роз’яснює фахівець у галузі адміністративного права Артур Алієв, що «і ви, і ваші сусіди, використовуючи свій двір за цільовим призначенням, зобов’язуєтеся завдавати один одному якнайменше незручностей». Але якщо сусіди, приміром, шумлять, то така їхня дія підпадає вже під ст. 24 закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Це стосується як гучної музики, так і собачого гавкоту.

Із питанням шуму слід звертатися до санепідемстанції, а якщо звернення не допоможуть – до суду. Але врахуймо, що суд максимум накладе штраф у розмірі… від 85 до 255 гривень. Якщо ж шум триватиме, і штраф накладуть вдруге, то тоді йтиметься про суму від 255 до 510 гривень. Але при цьому позовник має бути готовим до того, щоб привести свідків, які підтвердять наявність проблеми, мати історію звернень до поліції та надати медичні докази завдання шкоди вашому здоров’ю.

Окрема тема – парковки у дворах. Згідно із постановою Кабміну від 2 березня 2010 року №258, облаштуванням паркувальних майданчиків мають займатися «уповноважені посадові особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради». Тобто будь-які стихійні майданчики на не призначених для цього місцях заборонені – ними опікуються лише спеціальні оператори, які наглядають за порядком. Але і ця постанова, як цілий ряд інших правил, просто не виконується.

При цьому якщо відсутність паркінгів у старих спальних районах (наприклад, біля хрущовок) є зрозумілою, то ніяк не можна виправдати теперішнє небажання забудовників проєктувати парковки, підземні паркінги у нових висотках, які, до речі, могли б виконувати функцію укриття. Хоча існують норми, які регулюють кількість паркомісць, виходячи з кількості квартир у житловому будинку.

Наші люди за кордоном

Дезорієнтовані кількістю законів та розбещені відсутністю контролю за їх виконанням, наші співгромадяни часом поводяться за кордоном так, що відверто дивують приймаючу сторону. Так було ще до 24 лютого 2022-го, але зараз, коли у вимушеній еміграції перебувають (за даними уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця) 14,5 млн українців, кількість ексцесів зросла у рази.

«Главкому», наприклад, відомий випадок, коли пані з України вирішила «ушляхетнити» придомову територію багатоквартирного будинку, в якому вона оселилася у Німеччині. Жінка просто розбила під своїми вікнами мінігрядку з помідорами. Це коштувало їй та особам, які прихистили українку, значних проблем. Добропорядні сусіди-німці шоковані такою тягою до сільського господарства поскаржилися до кондомініуму, а той вдався до санкцій.

Станом двору та ландшафтним дизайном там займаються спеціальні навчені люди, а не фахівці, здатні скрутити лебедя з шини або зібрати дракона з пластикових пляшок.

Сходовий майданчик у столичній багатоповерхівці

фото: «Главком»

Колишній голова Держкомрезерву Михайло Поживанов також на собі відчув жорсткі правила спільного побуту, коли мешкав в Австрії. Після приходу до влади Януковича політик емігрував до Відня. У своїй новій оселі він захотів встановити кондиціонер і… дізнався, що в європейському місті заборонено встановлювати кондиціонер на зовнішній стіні будинку. Врешті йому дозволили використовувати мобільний кондиціонер, але тільки до 22.00. Після цього часу прилад мав бути вимкнений, адже з точки зору сусідів та місцевої влади він занадто шумів.

При цьому житлові будинки Відня проєктуються разом із паркінгами. І першими місця у них отримують, звісно ж, мешканці. «Місця для їхніх авто розписані: поза центром міста на паркінгах таблички – для такого-то району винятково. Для гостей Відня є свої місця, оплата становить 1-2 євро на годину, але місцеві платять менше, бо купують відразу річний абонемент приблизно за 250 євро», – розказує Поживанов.

«Якщо у будинку проживають люди з обмеженими можливостями, у них – індивідуальне паркувальне місце із зазначеним номером машини. Не дай Боже, його займе хтось чужий. Вже за п’ять хвилин автівки не буде. Евакуатори у Відні працюють блискавично і непомітно. Сума штрафу, якщо вона не сплачена протягом певного періоду, збільшується вдвічі. Плюс тебе вносять у реєстр боржників, і якщо з часом тобі знадобиться якась послуга від держави, ти її не отримаєш. Хіба що ти в цей час оскаржуєш свій штраф у суді», – додає він.

Це вам не Відень. Типовий київський двір з автопарком власників. Тут не розмічені місця під паркінг, але це нікому не заважає

фото: «Главком»

Нарешті, у деяких країнах не просто завести навіть домашню тварину – подекуди потрібна згода не лише сусідів, а всіх мешканців будинку, аби хтось міг поселити у себе песика або котика. І це теж стало холодним душем для вимушених мігрантів з України, які стикнулися як з обмеженням кількості тварин, що їх дозволено ввозити з-за кордону, так і з жорсткими вимогами щодо їх чіпування тощо, пише mydog.net.ua.

Не готові до Європи?

Видається, що українці не повною мірою готові до європейського способу життя – починаючи з побутового рівня, коли повага до того, хто поруч, вища за ваші бажання. І неправильно все списувати лише на війну. Адже проблеми із культурним співіснуванням в одному просторі виникли задовго до 24 лютого 2022 року і, відверто кажучи, не надто змінилися за останні чотири роки.

«Специфіка мегаполіса полягає в особливому розумінні «спільного» – спільного простору, загального досвіду, спільної мови тощо, – коментує «Главкому» соціальний психолог Світлана Чуніхіна, член Асоціації політичних психологів.

«Із спільного використання «загального» народжується специфічна міська культура. Культура – це збірник неписаних правил і традицій, які самоочевидні і є обов'язковими до виконання. Психологічна привабливість великих міст пов'язана, у тому числі з можливістю переплетення особистого і колективного досвіду. Тому загальні міські простори одночасно і належать жителям, і не належать їм повною мірою», – каже вона.

Адаптуючись до загального простору, люди іноді стають надто винахідливими в тому, як пристосуватися до нових умов, як «перепривласнити» собі нові простори.

Саме звідси – і намагання заповнити своїми речами спільний коридор або «застовпити» своє місце у дворі, втуливши туди автівку. Тож загарбання «чужого», зокрема, простору пояснюється не лише недостатньою роботою поліції чи відсутністю страху перед неминучістю покарання, хоча б фінансового. «Причини такої поведінки лежать глибше. Ми маємо справу зі спробами привласнити, обжити те, що сприймається як «нічиє», і тим самим знизити тривогу, пов'язану з атмосферою відчуження і роз'єднаності», – впевнена Чуніхіна.

Наталія Лебідь, «Главком»