Письменниця та волонтерка. Згадаймо Євгенію Духопельнікову
На згадку по собі Євгенія Духопельнікова залишила дебютну книгу «Дівчатка на війні. Подорож Долбоклюя»
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Євгенію Духопельнікову.
Вночі 17 грудня загинула письменниця, авторка книги «Дівчатка на війні. Подорож Долбоклюя» та волонтерка Євгенія Духопельнікова. Про це повідомляє неурядова організація PEN Ukraine з посиланням на військовослужбовицю Катерину Бережну.
Євгенія Духопельнікова народилася в Харкові. До волонтерського руху активно долучилась з 2014 року.
За словами друзів, смерть Духопельнікової – то «нещасний випадок, трагічна випадковість».
До Одеси Духопельнікова приїхала навідати побратима, який тут проходить реабілітацію, розповіла Катерина Бережна. Жінка знайома з Євгенією ще з 2014 року, а з 2015 року – вони їздили одним екіпажем у якості волонтерок:
«Це був нещасний випадок. Трагічна випадковість. Не на фронті. Вона загинула тут, в Одесі. Просто так сталося. Це вже не подруга, це сестра. Це вже моя родина. Знаєте, є такі родичі, які не родичі. Є такі друзі, які ближче за родичів».
За словами Катерини, загибла була емпатичною людиною та надавала допомогу та підтримку як військовим, так і їхнім родинам:
«Женя ніколи не могла пройти повз людину, якій погано. У неї був дуже високий рівень емпатії. Тому вона намагалася підтримати всіх, до кого могла дотягнутися навіть, коли їй було погано».
«Її війна розпочалася ще з Майдану 2014 року у Києві – і тривала усі ці 11 років. Я допомагала їй чим могла. Менше, ніж вартувало. Менше, ніж могла б. Разом ми їздили з волонтерами до Щастя та Дебальцевого – у ті часи, коли ця війна ще називалася АТО. Женя була різкою і категоричною, цим іноді дратувала мене до білих очей. Я її відфренджувала – і потім звичайно, зафренжувала назад. Вона була абсолютно чесною та щирою. Вона була бійцем, яких мало. Вона все життя поклала, щоб урятувати свою країну. Вона вела свою шалену війну все. ці 11 років. Далеко за межами своїх та й взагалі людських сил. Я знаю, що ця нелюдська втома тиснула на неї все важче й важче. А ще вона була дуже талановитою. Вона писала чудові тексти – смішні, сумні, фантастичні. Видала книгу. А ще вона була мамою-левицею. Я пам'ятаю, як у перші дні війни вона під російським обстрілом вивезла своїх дітей із Харкова. Вони з чоловіком купили хату у селі, завели собаку та квіти. І все-таки я знаю, вона мріяла повернутися до Харкова і сумувала за своїм містом. Женя, я намагатимусь зробити все, що в моїх силах, щоб Харків ніколи не став російським. У мене залишилося багато її фотографій, зроблених у поїздках та між ними. Але як же я втомилася публікувати фото загиблих друзів та знайомих. Професійний фотоапарат дає ілюзію, що ти можеш залишити хоч відбиток для вічності. Але це не так, не так... Тепер для мене вона завжди буде, як на останньому знімку, – стояти на межі, на дорозі, між світами, з автоматом біля плеча, захищаючи Україну, назавжди», – написала про Духопельнікову Дар'я Костенко.
На прохання з Євгенією друзі прийшли виключно з живими квітами. Близькі зауважили, що жінка не любила штучність і траур. Тому прощалися з волонтеркою під музику і теплі, іронічні спогади.
На згадку по собі Євгенія Духопельнікова залишила дебютну книгу «Дівчатка на війні. Подорож Долбоклюя» (видавництва Folio), яка розповідає про те, що люди на війні насправді – живі. Вони жартують і плачуть, купаються в теплих озерах і ліплять сніговиків біля бліндажів, гладять котів і чухають собак.
Чоловік Євгенії, 44-річний молодший сержант Михайло Черник, продовжує захищати Україну у лавах ЗСУ. У Євгенії Духопельнікової залишилося двоє дітей.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0