Був головою районної держадміністрації на Буковині та депутатом. Згадаймо Руслана Сенчука
хвилина мовчання
З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік допомагав створювати гуманітарний хаб, а згодом долучився до лав ЗСУ
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Руслана Сенчука.
Після початку повномасштабного російського вторгнення колишній голова Вижницької РДА Руслан Сенчук активно допомагав створювати гуманітарний хаб у регіоні, а у травні 2022 року приєднався до ЗСУ, щоб захищати Україну.
Руслан народився і виріс на Хмельниччині. Спочатку працював у місцевій школі педагогом-організатором, потім був кореспондентом Хмельницької обласної молодіжної газети «Ровесник».
Дві вищі освіти здобув у Чернівецькому університеті. Спочатку вивчився на географа, а потім ще й став магістром за спеціальністю «Державна служба».
Будучи студентом географічного факультету, Руслан не раз їздив з друзями у гори. Певне, саме тоді він і вирішив провести решту свого життя у гірському містечку Вижниця на Буковині. Як розповідають його друзі, спочатку він закохався у гори, а потім у свою майбутню дружину. Саме у Вижниці хлопець познайомився із місцевою вчителькою Надією, з якою й одружився. У них народилася донька Анастасія.
Певний час Руслан керував туристичним гуртком у місцевій школі. Колеги пригадують, що він умів зацікавити молодь, учні самі хотіли займатися під його керівництвом.
«Дуже добре пам’ятаю той час, коли його до нас завели у клас та повідомили, що у нас відкривається такий туристичний гурток. І хто має бажання, може доєднатися. Записалося багато охочих, нам було дуже цікаво. Фактично усі гірські рятувальники, які є у Чернівецькій області, – це школа Руслана Івановича», – розповів його учень, а нині директор Національного природного парку «Черемоський» Роман Ярема.
У 24 роки чоловік став начальником Вижницького контрольно-рятувального загону, потім був командиром Чернівецького аварійно-рятувального пункту. Фактично понад сім років поспіль був гірським рятувальником. Пізніше розпочав кар’єру чиновника.
.jpeg)
У 2006 році Руслан став начальником відділу у справах сім’ї, молоді та спорту Вижницької райдержадміністрації. Працював там на різних посадах. У травні 2015 року став заступником голови Чернівецької ОВА. А наступного року розпорядженням Президента України його призначили головою Вижницької районної державної адміністрації. На цій посаді Руслан пропрацював до 2019 року і був звільнений у зв’язку із закінченням повноважень президента.
З 2020 року до останніх днів був чинним депутатом Вижницької міської ради. У травні 2022 року Руслан Сенчук доєднався до лав Збройних сил України, був командиром роти протитанкових ракетних комплексів 82-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Під час служби розповідав колегам партійцям, що змінив своє ставлення до життя: «При мирному житті ми тішились, коли виділялись гроші на будівництво лікарень, шкіл, садочків. І коли зараз прилітає ракета і за кілька хвилин все перетворюється на руїни – відчуття страшні… Скільки потрібно буде потім коштів, зусиль, щоб все відбудувати. Але у мене, як у чиновника, а тепер бійця, відбулася кардинальна переоцінка цінностей: матеріальне – ніщо. Найголовніша цінність – це людське життя».
Капітан ЗСУ Руслан Сенчук загинув 6 січня 2024 року під час боїв у районі населеного пункту Роботине Запорізької області. Близько місяця військовий вважався зниклим безвісти.
«Наш найрідніший, найхоробріший та найкращий тату. Ти приєднався до лав ЗСУ в травні 2022 року, адже казав, що повинен нас захищати. Ти завжди повторював, що «я там, щоб ви тут могли жити в мирі». У переддень твого дня народження я прошу Бога, щоб Він повернув нам тебе, бо вже майже місяць ти вважаєшся зниклим безвісти під час виконання бойового завдання…» – писала тоді його донька Анастасія.
2 лютого Руслану мало виповнитися 52 роки… Поховали Героя 8 лютого 2024 року у місті Вижниця на Буковині.
«Руслан Іванович ніколи не кричав, не сварився, все робив пунктуально. У нього була можливість повернутися додому з фронту, але він відмовився. Сказав: «Я товаришів не залишу». Під час однієї з наших останніх розмов розповів: «Відпускаю на Новий рік своїх хлопців, бо свято, нехай побудуть удома. А я вже приїду на свій день народження. Зустрінемося, підемо в гори, розіб’ємо палатку, як у старі добрі часи. І тут раптом 6 січня не вийшов на зв’язок. Та ми все ж сподівалися на краще…» – зауважив Юрій Татарин, який у період, коли Руслан Сенчук очолював Вижницьку РДА, працював його заступником.
«Я Руслана Івановича знав 30 років, відколи він ще юним прийшов сюди. Є вижниччани, які народжуються у Вижниці і не стають своїми. А він – представник Поділля, зі Старокостянтинова, але став справжнім вижниччанином, – розповів голова Вижницької райради Михайло Андрюк. – Руслан переїхав сюди після закінчення університету, зустрів тут прекрасну дружину Надійку. Працював на різних посадах: спочатку вчителем, керував гуртками, об'єднував довкола себе молодь. Пропрацював в органах виконавчої влади з перервами із 2002 по 2019 рік. З початком великої війни сказав: «Якщо не я, то хто?» І пішов на фронт. Хоча міг не йти, адже мав дуже слабкий зір. Його через це колись навіть не прийняли до суворовського училища. Жив для людей, віддавав їм усього себе».
«Спокійна, порядна, інтелігентна людина. Справжній «очкарик». Та це лише зовні. Насправді за професією та в душі він був гірським рятувальником. Відважним та шаленим. У травні 2022 року чиновник, депутат і великий начальник пішов воювати. Доброволець, комвзводу, протитанкіст. Коли ви говорите про «піду воювати після мерів із депутатами», то згадуйте і про Руслана Сенчука», – написав мер Дніпра Борис Філатов.
Деякий час Руслан Сенчук також працював керівником туристичного гуртка у Вижницькій гімназії. Умів так зацікавити молодь, що всі учні навперебій прагнули записатися до його гуртка, пригадав вчитель фізвиховання Вижницької гімназії Володимир Заярнюк: «Руслан Іванович дуже любив гори. Обійшов чи не всі довколишні вершини. Він просто закохався у них. От як люди закохуються в море, так він був залюблений у Карпати. Ніхто навіть не сумнівався, що він добровольцем піде захищати країну. Про те, якою був чудовою людиною, свідчить велика кількість людей на похороні. На жаль, Бог забирає найкращих».
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0