Депутат, який став на захист України ще у 2014-му. Згадаймо Віталія Свінціцького
Львів'янин брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Віталія Свінціцького.
25 січня цього року на Донбасі під час виконання завдання загинув ексдепутат Львівської міської ради – 46-річний Віталій Свінціцький.
Віталій Свінціцький народився у Росії в родині військового. Його батько віддав службі в армії понад 30 років. Натомість хлопець кар’єру кадрового офіцера не обрав. Батьки часто переїжджали з місця на місце, проте школу Віталій закінчив у Львові, згодом він вступив на санітарно-технологічний факультет Львівської академії ветеринарної медицини. Потім було навчання на юридичному факультеті Інституту післядипломної освіти Львівського національного університету ім. Івана Франка.
Але, як часто траплялося у 2000-х, юнака захопила підприємницька діяльність. «Бізнесмени поділяються на тих, хто реалізовує товар, і на тих, хто його виробляє. Я себе позиціонував як виробничник», – розповідав згодом Віталій. Він займався виготовленням будівельних сумішей, був у нього столярний бізнес. А потім вдарила криза 2008 року і підприємства довелося згорнути. З 2006 по 2009 був членом ВО «Свобода», у 2010 вийшов зі складу партії, бо зрозумів, що не розділяє її шлях і принципи дії.
З політичними та громадянськими уподобаннями Віталій визначився ще у 2004 році, коли доєднався до Помаранчевої революції. Звісно, не залишився байдужим і десять років потому, коли зібрався черговий Майдан. З нього разом із друзями він і пішов воювати за Україну.
«На мене дуже вплинули події тих років, – зауважив Віталій. – Ну як я міг лишатись вдома, коли молоді люди брали до рук зброю і йшли захищати рідну землю?! Вони бились за всіх нас. І за мене також».
«Десантником я став у липні 2014 року. Демобілізувався в кінці вересня 2015. Проїхав всі «гарячі» точки на той час – Щастя, Лисичанськ у Луганській області, три місяці був у районі Світлодарської дуги на Донеччині. Був водієм, розвідником, стрілком», – згадував чоловік.
У 2015 році після поранення він повернувся додому, але сидіти склавши руки не міг. Ще коли Віталій був в АТО, він мав ідею створити тренажерний клуб для військових, щоб вони могли тут тренуватися та проходити реабілітацію. Одна зі шкіл виділила кабінет, тож його переобладнали та влітку 2016 року відкрили зал, куди приходили учасники бойових дій та багато дітей, зокрема з малозабезпечених сімей. Віталій завжди підтримував будь-які гарні ідеї – чи це був день спорту, чи день козацького кулешу, змагання з паверліфтингу. Незабаром директор школи віддав їм ще одне приміщення, тоді до клубу змогли приходити й дівчата та діти, які займалися фітнесом.
Віталій Свінціцький тривалий час був депутатом Львівської міської ради.
Трохи пізніше Віталій здійснив ще одну мрію: відкрив своєрідне місце «приземлення» для колишніх воїнів – ресторацію «Зафраїр» у Львові.
«Погуляти «за фраїра», тобто на халяву – один з елементів субкультури батярів, що була розповсюджена на заході України на початку минулого століття. Ми придумали, що є така пташка, «зафраїр», яка нічого не сіє, не жне, при цьому завжди сита і все має, і зробили її символом нашого ресторану», – розповідав історію появи закладу Віталій.
Проте самому власнику ресторану «нічого не робити й все мати» аж ніяк не виходило. Він згодом, коли заклад зачинився, зізнався: ресторанний бізнес у Львові дуже конкурентний, у якому виживають найсильніші. «На жаль, ми найсильнішими не виявилися. Але цей досвід допоміг мені у подальшому, коли я зайнявся фермерством», – ділився чоловік.
У невеличкому селищі Унив з населенням трохи більш як 300 мешканців Свінціцький придбав земельну ділянку зі ставками й зайнявся розведенням риби. Спочатку до місцевих карасиків він підселив коропа, товстолобика, згодом – білого амура. Влітку 2021-го організував фестиваль традиційних мистецтв «Унивфест», куди запросив своїх побратимів. Почав розбудову господарства, яке отримало незвичну для місцевого вуха назву «Доремі».
«Якийсь час я прожив у будинку з такою назвою в Іспанії. Це був найщасливіший період у моєму житті. І я спроєктував собі подібне тут, під Львовом. Неспішність життя в селі дає поштовх для розумової діяльності, і ти знаходиш певні рішення, куди рухатися далі…», – сказав Віталій в етері Львівського радіо наприкінці січня 2022-го. Далі в планах було підселення у ставки королівського коропа. Але плани бізнесмена зі Львова зіпсували росіяни.
Свінціцький повернувся у військо. Знову до рідної вже 80-ї десантно-штурмової бригади, яка, як і девʼять років тому, боронила кордони на сході України. У липні минулого року його було контужено і поранено, але він навіть не долікувався і знову повернувся в стрій.
Віталій загинув 25 січня 2023 року, коли їхав на завдання з побратимами. Їхня машина потрапила під обстріл, тож військові підірвалися на міні. Тоді загинули одразу п'ятеро людей.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0