Поліг під час боїв у Донецькому аеропорту. Згадаймо Володимира Бузенка
Володимир Бузенко боронив Донецький аеропорт, тож увійшов в історію новітньої України як кіборг – символ стійкості, відваги та незламності
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Володимира Бузенка.
26-річний буковинець Володимир Бузенко на позивний Італієць загинув 20 січня 2015 року під час масованого обстрілу у Донецькому аеропорту. Спершу його вважали зниклим безвісти, пізніше особу ідентифікували за експертизою ДНК. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Чернівецьку обласну раду.
Безстрашний воїн, нещадний до ворога, що завжди ішов попереду. Володимир Бузенко був справжнім другом і хорошою людиною. Він боронив Донецький аеропорт, тож увійшов в історію новітньої України як кіборг – символ стійкості, відваги та незламності. Вони ще одинадцять років тому, до повномасштабної війни, показали ворогу-окупанту, що Україна буде захищатися, а її мужні бійці героїчно відстоюватимуть своє.
Народився Володимир Петрович Бузенко 28 липня 1988 року в селі Великий Кучурів Сторожинецького району. Ріс разом зі старшими сестричками Оксаною, Олею та молодшим братиком Костею. Діти завжди були доглянутими, ввічливими. Мати присвятила себе їх вихованню, прищеплюючи найважливіші людські чесноти. Вчила поважати людей, бути вимогливими до себе та оточення, принциповими, слухняними, добрими. А ще – великими правдолюбами.
Володимир закінчив місцеву загальноосвітню школу, потім – здобув фах автомеханіка в професійно-технічному училищі.
«Довкола нього було завжди багато людей. Він був вираженим лідером, людей сприймав такими, якими вони є, з усіма їх перевагами й недоліками. А ще красенем. Дівчата просто липли до нього. Він же був дуже делікатною людиною, намагався нікого не образити, був щедрим на знаки уваги, незадиристим, його цікавили конкретні справи. Любив техніку. Усе, що їздило, привертало його увагу. Велосипеди, мотоцикли… Він закінчив ПТУ, був механіком, тож добре розбирався в «залізяччі». Брав у руки несправну річ, і робив із неї «ляльку». Так заробив собі на гарного мотоцикла», – пригадує сестра захисника Ольга.
У 2006-2007 роках проходив строкову військову службу у Львові в аеромобільних військах. Опісля працював у приватних структурах із ремонту автомобілів. У 2010 році, під час місцевих виборів, був обраний депутатом Великокучурівської сільської ради. Із того часу односельці з ним постійно радилися, просили допомоги у вирішенні злободенних питань.
У серпні 2014 року Володимира Бузенка мобілізували до лав Збройних сил України. Коли прийшла повістка, сказав: «Треба йти. Що ж це – усі ховатимуться, то й край боронити не буде кому». Він дуже боявся, що межі конфлікту розростуться, і військові дії дійдуть аж до нас», – розповідає Ольга.
Володимир Бузенко служив у складі 80-ї та 81-ї бригад, був кулеметником, мав позивний Італієць. Із листопада 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України, в тім числі й у боях за Донецький аеропорт.
«Володя потрапив за ротацією в останній склад «кіборгів». Напередодні від нього прийшла смс-ка: «Я вас усіх люблю, що би не сталося. До ранку ми не протягнемо». Ми відповіли, що молимося за нього. Зранку на наступний день – іще одна смс: «Дякую, що молилися. Я ще є». Того дня він востаннє поговорив із мамою, татом, із братом. Казав, що дуже хоче додому, нормально помитися, попоїсти домашніх страв… Із 19 січня з обіду зв'язок із ним пропав», – розказує сестра.
Будучи пораненим, Володимир Бузенко зумів врятувати свого командира та ще чотирьох бійців, він буквально виніс їх із вогню, що охопив аеропорт.
«Після останньої ротації зустрівся з Володею у цьому зловісному новому терміналі аеропорту – він перебував там уже тиждень. Ноги у нього були посічені осколками, перебинтовані, але тримався він гідно. Під сам кінець усі вже занепали духом, але не він. Увесь час не сидів на місці, готував розтяжки, з вигуком: «Слава Україні!» закидав зв’язками гранат тих, хто був під нами, вочевидь, чеченців, судячи з їхніх вигуків. Мовляв, «Спускайтеся до нас, ми вас тут усіх переріжемо». А становище було незавидне – вороги над нами, на третьому поверсі, під нами, на першому, й довкола нас. Там наших було приблизно 80 бійців. І обстрілювали з усіх боків. Пастка», – розповів побратим Володимира Ярослав Гав'янець.
20 січня 2015 року під час масованого обстрілу 26-річний буковинець Володимир Бузенко загинув. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, виявлених під завалами після підриву російськими бойовиками будівлі нового термінала і доставлених до Запоріжжя.
Поховали кіборга Володимира Бузенка 1 грудня 2015 року у Великому Кучурові поруч із могилою батька, який не дожив до цього дня. Він тяжко сприйняв загибель сина – не витримало серце.
У захисника залишилась мати, дві сестри та брат. Власну сім’ю він створити не встиг. У рідному селі на честь бійця перейменували вулицю. Також його посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0