Безальтернативна все ще Меркель

    • Розсилка
    Ангела Меркель - Безальтернативна все ще Меркель
    Ангела Меркель

    Мудрі дії як «бундесканцлерки 4.0» мають дозволити зберегти Німеччину як цитадель стабільності в Європі

    У тяжких муках Німеччина народжує свій наступний уряд. Вже давно його пологи не були такими тривалими. Від дня виборів минуло чотири з половиною місяці, вирішено принципові моменти, утім кадрові питання ще дискутуються. Все вказує на те, що ця канцлерська каденція стане для Анґели Меркель найскладнішою.

    Якщо не станеться якихось політичних потрясінь (а такий варіант розвитку подій хоч і стає чимраз менш ймовірним, та все ж не відкидається), то вже десь до запровадженого з ініціативи німкень Рози Люксембурґ та Клари Цеткін Міжнародного жіночого дня новий німецький кабінет міністрів зможе розпочати повноцінну роботу. Бо вже зараз процес формування нового уряду Німеччини – «Уряду Меркель 4.0», як жартома називають його німецькі журналісти – вийшов на фінішний відтинок. 

    Після того, як лідери консерваторів і соціал-демократів погодили текст їхнього майбутнього коаліційного договору, залишилося лише отримати санкцію самих партій на його підписання. Християнські демократи скликають для цього з'їзд в кінці лютого, соціал-демократи – проводять письмове опитування всіх членів партії.

    Те, що добро на формування «великої коаліції» дадуть Християнський демократичний союз і баварський Християнсько-соціальний союз, фактично не викликає сумнівів. Адже саме лідерка хадецького блоку, чинна бундесканцлерка Анґела Меркель, була головною ініціаторкою відновлення альянсу з соціал-демократами. Вона не розгубила своїх амбіцій. Амбіцій у позитивному сенсі – довести започатковану справу до завершення. Тут йдеться й про виведення Німеччини з метастабільного соціально-економічного стану у цілком стабільний, і про реформу Європейської Унії, яку Меркель має намір проводити з енергійним французьким президентом Емманюелем Макроном, і успішне завершення Brexit’у, яке вимагатиме реструктуризації ЄУ без такої потужної британської господарки, і ще безліч інших незавершених справ.

    Чого можна очікувати від СДПН? Чимало експертів прогнозують, що більшість партійців таки виступлять за «велику коаліцію». Принаймні до цього їх має підштовхнути здоровий глузд і політична відповідальність. Наприклад, арґумент успішної роботи попереднього уряду (який все ще виконує свої обов’язки). Адже німецька економіка останні кілька років – на злеті, безробіття досягло рекордно низького рівня, експорт зростає, кон’юнктура позитивна, рік за роком – профіцит бюджету. Востаннє таку позитивну динаміку бундесівська господарка демонструвала ще в часи «економічного дива». Навіщо тоді щось змінювати? – таке риторичне запитання.

    Другий арґумент соціал-демократам підкидає демоскопія. Пригадаймо, що на останніх виборах до Бундестаґу, які відбулися 24 вересня, партію під головуванням Мартіна Шульца (Martin Schulz) підтримало лише 20,5 відсотка виборців. Це – найгірший результат СДПН за всю повоєнну історію Німеччини. Утім, як з’ясувалося, це ще не дно. Якби голосування відбулося найближчим часом, то, як засвідчують результати опитування громадської думки, проведеного соціологічним центром Insa на замовлення газети Bild, партія здобула б нікчемні 16,5 відсотка голосів. Таким чином вона впритул би наблизилася до результату парламентських новачків – ксенофобської партії «Альтернатива для Німеччини», котра нині має підтримку 15% респондентів. Таким чином, якби в соціал-демократів виникло бажання зруйнувати коаліцію й піти на дострокові вибори, то в царині психіатрії це можна було б кваліфікувати як потяг до політичного суїциду.

    Отже, виходитимемо з того, що в соціал-демократичному середовищі гору візьме здоровий глузд і згоду на коаліцію буде дано. У кріслі голови уряду залишиться шанована у світі Анґела Меркель. І тим не менше, як ми вже зазначали, це стане для неї найскладнішою каденцією. Причому ускладнювати їй життя пориваються і опозиційні партії, і коаліційні партнери, і навіть власні однопартійці.

    З опозицією зрозуміло. Вже згадана «Альтернатива», котра неодноразово зізнавалася у своєму коханні до Володимира Путіна, робитиме все для того, щоб нашкодити роботі уряду. Бо її головне робоче гасло: «Що гірше, то краще». Лише в такий спосіб партія зможе й надалі нарощувати свій рейтинг. Те саме стосується і Лівої партії, так само кремлефільської. Це той випадок класичної «змички» між ультралівими й ультраправими. Особливо наочним він став у Криму, куди депутати обох партій їздять як по святу воду, допомагаючи Путіну легітимізувати анексію півострова. Ну й, звісно, обидві партії виступають за скасування антиросійських санкцій. А отже, «довбатимуть» у цьому напрямку Меркель, котра вважається головним «санкційним стовпом».



    Тепер щодо соціал-демократів, чому вони мали б ускладнювати життя бундесканцлерці. Робитимуть вони це не так з наміром нашкодити (хоча й цього чинника не слід відкидати), як через власні внутріпартійні пертурбації, головним провокатором яких став все ще чинний голова Мартін Шульц.

    Коротко нагадаємо нашим читачам історію його головування в СДПН. 17 січня 2017 року Шульц завершив свою кар’єру президента Європейського парламенту, він зрезиґнував з наступного балотування на цю посаду, оскільки вирішив спробувати себе в національній політиці. Зіґмар Ґабріель (Sigmar Gabriel), котрий на той момент очолював партію, великодушно поступився своєю посадою Шульцові, аби той лише переміг на найближчих виборах пані Меркель (і шанси такі свого часу були, але Шульц їх успішно змарнував). Також Ґабріель  відмовився від здобуття посади федерального президента, аби залишити за собою керівництво у МЗС Німеччини. Відомо, що в тодішніх партійних планах соціал-демократів йшлося про те, щоб залишитися при владі. Якщо рейтинг вдасться стрімко наростити, то можна відмовитися від коаліції з хадеками й запросити до спілки менш претензійного партнера, наприклад «зелених» чи лібералів. А ні – то залишитися у «великій коаліції», але вже на умовах старшого партнера, тобто з канцлерською посадою. Але в будь-якому випадку результати СДПН мали б бути хоча б на піввідсотка вищими за результати ХДС/ХСС. Якщо ж таки вдасться завоювати лише друге місце, то ситуація мала б залишитися принципово незмінною. Але навіть тоді Ґабріель мав і надалі зберігати свою посаду керівника зовнішньополітичного відомства.

    Утім, як відомо, увечері 24 вересня, щойно стали відомими перші результати голосування, Мартін Шульц, не порадившись з керівним активом партії, заявив про те, що соціал-демократи не бажають більше бути в коаліції з християнськими демократами. Це внесло цілковиту плутанину в попередні плани партії. А чинний голова СДПН потрапив під сильний тиск з боку інших представників керівництва партії, котрі не планували розривати коаліції.

    І що тепер виходить? Мартін Шульц, попри свої вересневі заяви, повертає свою партію до «великої коаліції». А варто теж нагадати, що тоді він не просто заявив про вихід СДПН в опозицію, а ще й наговорив Анґелі Меркель купу різних прикрощів, звинуватив її у всіх невдачах уряду (хоча економічні показники свідчать, як ми вже зазначали, про цілком протилежне). І от той самий Шульц тепер на коаліційних консультаціях з Меркель без жодного докору сумління вимагає для себе крісла міністра закордонних справ, а заодно й посади віце-канцлера.

    Тут партійні колеги не оминули можливості нагадати Шульцові, що він же присягав в жодному випадку не входити в кабінет, очолюваний Меркель. У партії спалахнула досить бурхлива суперечка. Її результатом стало те, що Шульц таки був змушений зрезиґнувати з майбутньої посади міністра закордонних справ і взагалі зі входження в уряд.

    Загалом варто зазначити, що партія, котра свого часу породила таких сильних лідерів, як Віллі Брандт (Willy Brandt) і Гельмут Шмідт (Helmut Schmidt), нині перебуває в глибокій кризі. Новий сильний лідер ніяк не народиться. До речі, за ті майже 18 років, що Меркель очолює ХДС, в СДПН помінялося вже шість голів. Сподівання на Шульца не те що не виправдалося, а обернулося глибоким розчаруванням. Таким чином зниження рейтингу і кадровий хаос у середовищі соціал-демократів ускладнюють і без того непросту ситуацію, в якій перебуває бундесканцлерка Анґела Меркель.

    І, нарешті, щодо тертя всередині християнських демократів. Певні голоси незадоволення в партії лунали ще раніше, коли Меркель проголосила досить ліберальну (цілком нехарактерну для консерваторів) міґраційну політику. Пам’ятаєте її заклики до сирійських біженців, котрі рятувалися від війни, приїздити до Німеччини, де їм гарантовано принаймні тимчасовий притулок. Звісно, що багатьом членам партії це не подобалося. І через те, що консерватори, м’яко кажучи, недолюблюють імміґрантів, і через те, що така міґраційна політика аж ніяк не додає партії популярності серед німців. Утім міґраційну кризу в Німеччині (і загалом у Європі) вдалося залагодити й тема нібито зникла, хоча, радше, стихла й за будь-якої слушної нагоди може ще зіграти свою роль.

    Свіже тертя в партії виникло після завершення коаліційних перемовин. Багатьом у ХДС не сподобалася затверджена схема розподілу міністерських портфелів. Бо що отримає Християнсько-демократичний союз? Передовсім посаду канцлера і ще п’ять міністерств: економіки, оборони, освіти, сільського господарства та охорони здоров'я.

    Тим часом Соціал-демократична партія Німеччини, хоча на виборах зібрала значно менше голосів, ніж ХДС, отримає шість міністерств: закордонних справ, фінансів, праці, у справах сім'ї, юстиції та довкілля. Нібито й дисбаланс, хоча не варто забувати, що партнери ХДС з консервативного блоку, тобто баварська ХСС, здобудуть ще три міністерські посади: внутрішніх справ, транспорту і економічного розвитку. Тому за виборчими відсотками пропорція все ж зберігається.

    Проте однопартійців Анґели Меркель особливо обурило те, що доведеться поступитися Міністерством фінансів, яке вважають ключовим. Хоча його традиційно залишала за собою та партія, котра була головним партнером у коаліції. Бо, наприклад, Міністерство закордонних справ так само традиційно відходило молодшому коаліційному партнерові, тому тут нібито все правильно. Але навіщо ж було віддавати посаду головного скарбника країни?

    Сама Ангела Меркель пояснює поступки соціал-демократам тим, що тільки так можна було уникнути зриву коаліційних перемовин і підвищити шанси на позитивний результат внутріпартійного референдуму в СДПН. Адже і для хадеків позачергові вибори не несуть жодних світлих перспектив. Вже згадане соціологічне дослідження центру Insa демонструє, що і ХДС/ХСС втрачає прихильників. Нині рейтинг популярності блоку перебуває на рекордно низькому рівні – 29,5 відсотка. Тобто сумарний рейтинг двох «великих» партій вперше в історії повоєнної Німеччини не перевищує 50 відсотків (46%).

    Ситуацію рятує лише впевнений персональний рейтинг пані Меркель, котрій довіряє близько двох третин респондентів. Сподіваємося, що її мудрі дії як «бундесканцлерки 4.0» дозволять зберегти Німеччину як цитадель стабільності в Європі.


    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ