Битву за приватність вже програно: суспільству треба переглянути свій підхід до того, що є сенс захищати

Якщо подивитися правді у вічі, то битву за приватність вже програно, і суспільству треба вкотре переглянути свій підхід до того, що є сенс захищати.

Кілька років тому науковці зі Стенфордського університету створили незвичайний комп'ютерний алгоритм, за допомогою якого обробили понад 35 тисяч знимок чоловіків і жінок, розміщених на сайтах знайомств. За непомітними для людського ока відмінностями в будові обличчя штучному інтелекту вдалося з точністю до 80% визначити сексуальну орієнтацію власника анкети. Автори дослідження впевнені, що за наявності правильних наборів даних подібні системи можна навчити ще точнішому розпізнаванню ще й інших характеристик особистості, які вважають приватними, — наприклад, політичних поглядів чи коефіцієнта інтелекту. Різні додатки, які за допомогою нейромереж дають змогу дізнатися щось про людину, вже нині може завантажити кожен. Деякі з них — як, наприклад, Deepnude для «оголення» жінок — викликають широкий суспільний резонанс і закриваються, проте немає сумнівів, що з'являться нові подібні програми.

Тема приватності дуже тісно пов'язана з розвитком технологій. Щоразу новий технологічний стрибок актуалізує дискусію про етику у використанні інновацій і меж приватності. Майже 130 років тому, у 1890-му, базовий для американського права документ The Right to Privacy фактично став відповіддю на тиражування фотографічних зображень — будь-який громадянин міг випадково виявити себе на сторінках газети, потрапивши в об'єктив фотографа у публічному місці, і тим самим мимоволі повідомити інформацію про себе, яку, можливо, повідомляти не хотів.

Аналогічно і нині механізми обробки великих даних виявляють вкрай приватні, можна навіть сказати інтимні сторони людського життя на підставі публічного загальнодоступного контенту, внаслідок чого сучасна людина вже не може керувати доступом до інформації про себе і контролювати її розповсюдження. Якщо глянути правді у вічі, то битву за приватність вже програно, і суспільству треба вкотре переглянути свій підхід до того, що вважати приватним у сучасному світі і що має сенс бути захищеним.

По-перше, змінилися соціокомунікативні патерни — часу на особисте спілкування стає все менше, більшість із нас стежить за змінами в житті своїх знайомих і друзів, гортаючи стрічки новин у соціальних мережах, і там же розповідає про новини з життя через геомітки, знимки, статуси і т. д. Як показують численні дослідження, навіть затяті борці за збереження приватного життя публікують у соціальних мережах не тільки дату народження і домашню адресу, а й фото близьких та членів сім'ї.

Однак навіть якщо людина вибирає в соціальних мережах позицію суто спостерігача, її приватність все одно під загрозою: так, наприклад, математична статистика впевнено визначає за 12 абсолютно публічними лайками у фейсбуці наркозалежність або релігійну приналежність користувача. Крім того, в будь-яку хвилину є ризик, що тебе хтось сфотографує або позначить у соціальних мережах. Тільки, на відміну від кінця XIX століття, ці фото або мітки моментально стануть доступними мільйонам людей у цілому світі, і з цим об'єктивно вже не можна нічого вдіяти.

Другий значимий фактор, який демонструє безглуздість зусиль стосовно захисту того, що ще 10 років тому було приватним, — неминучість витоків через вразливість систем. Взаємодія людей із величезною кількістю електронних сервісів — державних, банківських, платіжних і т. д. — призвела до того, що дані більшості з нас з тією чи іншою повнотою вже лежать у якихось базах. Ці бази вразливі, і раніше чи пізніше поміщена в них інформація неминуче стане публічною. Відомий американський учений в області інформаційної безпеки Брюс Шнайер, автор кількох криптографічних протоколів для Пентагону, вважає, що витік даних у сучасному світі — це лише питання часу. Технології для цього є доступними — понад те, вони спаковані в максимально прості сервіси, якими може скористатися будь-яка людина. Наприклад, вже є інтернетресурси, які можуть за кілька секунд показати користувачеві всі пов'язані з ним паролі і логіни, що коли-небудь просочилися в мережу.

Тут добра новина полягає в тому, що втрата цих даних більше не означає втрату особистості — завдяки розвитку біометрії, яка є в рази захищенішим активом (хоча там, звичайно, будуть свої проблеми), ідентифікація людини в найближчому майбутньому спиратиметься не на інформацію про неї, а на її невідчужувані характеристики. Грубо кажучи, щоби відновити паспорт, вам достатньо буде голосу і рогівки ока, а не стосу паперів, дані в яких хтось може підробити або спотворити.

На мою думку, пора перестати хвилюватися, що про конкретну людину щось дізнаються – це неминуче станеться; захищати треба тільки ту інформацію, яка моментально може завдати реальну шкоду — як, наприклад, пін-код банківської картки. Відмова суспільства від безглуздих зусиль за контролем над приватністю — це не дефетизм. Можливо, коли різні «викривальні» сервіси стануть масовими, це навпаки сприятиме розвитку терпимості в суспільстві, адже не секрет, що приховуване завше викликає цікавість.

Більше того, «легітимне» вивільнення даних та обробка їх за допомогою технологій може не тільки створювати додану вартість для бізнесу, а й сприяти відкриттям, важливим для людства в цілому. Мій улюблений приклад — це проект компанії Google, пов'язаний із раннім виявленням епідемій. В рамках проекту пропонувалося аналізувати ранішнє листування людей, їхні пошукові запити в інтернеті й виявляти скарги на самопочуття: наприклад, «як збити температуру», «ліки від грипу» і т. д. Такі інформаційні сигнали з'являються значно раніше від часу, коли люди, що вже відлежалися два-три дні вдома, приходять до поліклініки; а ці два-три дні критично важливі для ранньої діагностики епідемії, щоби реагувати та запобігати поширенню захворювань. Алгоритм дуже точно передбачав ситуацію стосовно, наприклад, грипу, але нині проект зупинили — можна сподіватися, до тих пір, поки суспільство не усвідомить, що приватність у світі домінування штучного інтелекту потребує переосмислення.

Николай Легкодимов
Конец приватной эпохи
Ведомости, 10.07.2019