Чи можна змусити Росію сплачувати репарації Україні?

Генеральна Асамблея ООН на екстреному засіданні 14 листопада ухвалила резолюцію, що передбачає відповідальність Росії за виплату репарацій Україні. За документ, який визнає Росію винною в завданні збитків Україні внаслідок повномасштабного військового вторгнення і закликає РФ відшкодувати їх, проголосували 94 держави. 14 країн висловилися проти, 73 утрималися.

На початку вересня прем'єр-міністр України Денис Шмигаль оцінив пряму фізичну шкоду, завдану країні війною, у 326 мільярдів доларів. Цю суму український уряд верифікував разом з експертами Світового банку, заявив Шмигаль на Раді асоціації ЄС і України в Брюсселі. На відновлення зруйнованої інфраструктури, за словами глави українського Кабміну, необхідно буде витратити 105 мільярдів доларів.

До закінчення війни сума збитків, вочевидь, ще зросте. Водночас Росія не має наміру слідувати резолюції Генасамблеї ООН: постпред РФ Василь Небензя вже назвав документ «юридично нікчемним», а прессекретар Путіна Дмитро Пєсков визнав резолюцію «формалізацією пограбування наших золотовалютних резервів». DW спробувала з'ясувати, в яких випадках країна повинна платити репарації, за яких умов Росія може погодитися з рішенням Генасамблеї ООН і чи існує можливість змусити Москву виплатити репарації.

У яких випадках платять репарації

Репарації – це, по суті, компенсаційні виплати, які сплачує держава за шкоду, спричинену внаслідок її злочинних дій. Суми та способи виплати репарацій визначаються рішеннями міжнародних інституцій або мирним договором після завершення війни, пояснює професор міжнародного та європейського права в університеті Граца Пауль Ґраґль (Paul Gragl).

Одним із найвідоміших випадків репарацій стали виплати країнам Антанти з боку Німеччини після поразки в Першій світовій війні. Сума репарацій за Версальським договором була величезною – 269 мільярдів золотих марок. Протягом наступних років вона кілька разів зменшувалася, однак щоб повністю розплатитися, Німеччині знадобилося близько 90 років – останній платіж було зроблено у 2010 році. Країна виплачувала репарації і після поразки у Другій світовій війні – одержувачами були СРСР, США, Велика Британія та Франція, нагадує Пауль Ґраґль.

Виплачувалися репарації і в сучасній історії. Серед прикладів можна назвати репарації Іраку за окупацію Кувейту в 1990-1991 роках. Підставою для виплат стали резолюції Ради Безпеки ООН. Саме на прецедент Іраку і Кувейту посилався постійний представник України при Генасамблеї ООН, зазначає наукова експертка Академії європейського захисту прав людини при Кельнському університеті Паула Райн-Фішер (Paula Rhein-Fisсher).

«Після цього конфлікту було утворено компенсаційну комісію ООН, і український представник згадав про це, оскільки створення цієї комісії, серед інших, підтримувала і Росія. Загалом Ірак виплатив Кувейту 52 мільярди американських доларів», – розповідає експертка. Іншими успішними прикладами, які вона називає, були взаємні спроби Еритреї та Ефіопії отримати репарації після війни 1998-2000 років за допомогою нейтральної Комісії з претензій, а також створення спеціального Трибуналу з врегулювання суперечок між Іраном і США після захоплення заручників в американському посольстві в Тегерані (трибунал розглядав позови приватних осіб і урядів обох країн).

Чи зобов'язана Росія підкоритися резолюції ООН?

Резолюції Генасамблеї ООН мають рекомендаційний характер, тобто, вони не є обов'язковими до виконання з точки зору міжнародного права, пояснює Пауль Ґраґль. Такі документи мають, швидше, політичну вагу, оскільки відображають думку міжнародного суспільства. «Мета цього документа – не дати забути, що Росія як держава-агресор повинна відшкодувати завдані нею збитки», – каже Ґраґль.

Експертка з міжнародного права Паула Райн-Фішер також називає резолюцію Генасамблеї ООН насамперед політичним сигналом. При цьому вона підкреслює, що рішення виглядало б ще більш вагомим, якби було підтримано переважною більшістю голосів. «За нього проголосували тільки 94 країни, 73 утрималися і 14 виступили проти. І серед тих, хто не підтримав резолюцію, є особливо важливі країни, такі як, наприклад, Китай та Іран», – каже Райн-Фішер. «І все ж таки це політичний символ того, що, принаймні, більша частина міжнародного співтовариства вважає репарації необхідними», – впевнена експертка.

А є інші способи зобов'язати Росію платити?

Змусити Росію виплатити репарації за допомогою наявних міжнародних механізмів доволі складно. «У Міжнародному суді ООН (рішення якого мають юридичну силу – Ред.) існує проблема юрисдикції. Він має право розглядати справи лише в тому разі, якщо обидві держави погодилися стати сторонами судового розгляду. Зараз в суді перебуває позов України проти Росії за звинуваченням у порушенні Конвенції про запобігання геноциду, але в разі присудження компенсаційних виплат вони матимуть обмежений характер», – пояснює Паула Райн-Фішер.

Юридично зобов'язувальне рішення про виплату репарацій міг би ухвалити Міжнародний кримінальний суд у Гаазі (МКС), продовжує Райн-Фішер. Його предметна юрисдикція обмежена переслідуваннями осіб, які звинувачені в геноциді, а також злочинами проти людяності, воєнними злочинами і злочинами агресії. Однак для того, щоб суд міг порушити справу за обвинуваченням у злочинах агресії (в даному випадку, проти Росії – Ред.), необхідна резолюція Ради Безпеки ООН, а РФ, як постійний член Радбезу ООН, очікувано накладе вето на це рішення. Тому наразі обговорюється створення спеціального трибуналу.

Третя інстанція, яка теоретично могла б зобов'язати Росію виплачувати репарації, – це Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), каже німецька експертка. Однак Росія у вересні 2022 року вийшла зі складу Ради Європи і більше не підпорядковується рішенням усіх її механізмів, до яких належить і ЄСПЛ. Суд може зобов'язати РФ компенсувати збитки, яких було завдано Україні, лише з лютого до вересня 2022 року, пояснює Паула Райн-Фішер, але із досвіду колишніх років слід очікувати, що Росія не виконуватиме постанову ЄСПЛ. Більш того, співрозмовниця DW вважає дуже суперечливим питання про те, чи можна застосувати Європейську конвенцію з прав людини до поточного конфлікту. «Тому поки що не схоже, що РФ виплачуватиме репарації в найближчому майбутньому», – констатує Райн-Фішер.

Пауль Ґраґль, зі свого боку, нагадує, що наразі на Заході точиться дискусія про те, чи можна конфіскувати для виплати репарацій заморожені російські активи. Йдеться насамперед про зарубіжні активи російських підприємств, що потрапили під санкції, власність приватних осіб і золотовалютні резерви російського Центробанку. «Навіть якщо активи заморожено на десятиліття, що, по суті, рівносильно конфіскації, з юридичного погляду між цими двома поняттями існує значна різниця: у другому випадку йдеться про позбавлення прав власності. Але зараз ці питання активно обговорюються», – каже Ґраґль.

То чи можна конфіскувати російські активи?

Це проблематично, вважає експертка у галузі міжнародного права Паула Райн-Фішер. Для конфіскації російських активів і переказу грошей в Україну необхідна юридична підстава, наприклад, судове або арбітражне рішення. Але міжнародної арбітражної комісії досі не існує, а рішення національних судів про вилучення пов'язані з правовими складнощами.

Можливо, питання про конфіскацію заморожених російських активів вдасться вирішити за допомогою міжнародного механізму, що забезпечує відшкодування Україні збитків від російської агресії. Його створення передбачає резолюція Генасамблеі ООН від 14 листопада. Заступник міністра юстиції України Ірина Мудра вже заявила, що ухвалення документа дасть змогу країнам, у яких перебувають заарештовані російські активи, «перейти від дискусій до дій». «Україна запропонує їм укласти міжнародний договір про притягнення Росії до відповідальності та відшкодування завданих агресією Росії збитків», – підкреслила вона.

Водночас, як зазначає Райн-Фішер, у міжнародному праві зазначено, що державні активи (до них, у даному разі, імовірно, належать і російські золотовалютні резерви), які використовуються в суверенних цілях, володіють імунітетом, що захищає їх від конфіскації. Однак, за словами експертки, резолюція Генеральної Асамблеї, схоже, допускає внесення в договір між Україною і третіми країнами пункту, що позбавить Росію цього імунітету.

 «Цей варіант уже обговорювали в академічних колах. На мій погляд, цей момент викликає юридичні питання, оскільки договори не можуть укладатися на шкоду третім особам», – каже Паула Райн-Фішер. У цьому разі третьою стороною, яка не бере участі в договорі, буде Росія. «Інше питання полягає в тому, чи може така практика призвести до змін у вже чинних нормах звичаєвого міжнародного права», – додає експертка.

Набагато менш проблематичним з юридичного погляду, на думку Райн-Фішер, був би варіант, що передбачає зняття з Росії санкцій в обмін на згоду виплачувати репарації. Ідеальним же варіантом, на її погляд, став би мирний договір між сторонами, в рамках якого Росія зобов'язалася б відшкодувати завдані їй збитки. «Але в нинішній ситуації це, на жаль, малоймовірно» – констатує експертка.

Що має статися, щоб Росія заплатила Україні за збитки?

Найперспективнішим варіантом Райн-Фішер вважає зміну політичного керівництва в Росії: «Неможливо уявити, що Росія погодилася б на виплату репарацій, доки Путін перебуває при владі і доки він не програв війну».

Професор міжнародного та європейського права в університеті Граца Пауль Ґраґль також вважає, що обставиною, за якої Росія погодиться на виплату репарацій, може стати її поразка у війні. «Росія повинна опинитися в ситуації, в якій вона буде готова вести переговори таким чином, щоб виконати вимогу про відновлення територіальної цілісності України. Має з'явитися політична воля вивести російські війська з території України», – каже Ґраґль.

Джерело: DW