МОК забув про власні санкції, а Гутцайт торік вітав український теніс, який тепер критикує

МОК забув про власні санкції, а Гутцайт торік вітав український теніс, який тепер критикує
фото: btu.org.ua

Спортивні функціонери як на міжнародній арені, так і в Україні не завжди і всюди є послідовними

Російська військова машина має у своєму арсеналі багато інструментів, і спорт – один із них. Поки війна триває, міжнародний, а з ним і український спорт фактично сфокусувався тільки на темі повернення росіян та білорусів на міжнародні змагання.

Як ми вже писали, рік 100-річчя Міністерства спорту рф, рік 100-річчя ЦСКА та початок багатьох відбіркових турнірів, точно давав зрозуміти: дії та лобіювання інтересів країн-агресорів будуть активними та прискореними. У вирі цих подій функціонерам з усіх боків поки що не вистачило послідовності.

Міжнародний олімпійський комітет під час Australian Open забув про власні санкції

Від МОК і Томаса Баха ми почули, що теніс є прикладом, де українці виступають із представниками країн, які воюють проти них, а самі ці представники «навіть» виграють змагання.

Ті скандальні епізоди, що сталися під час змагань, але не підходять під необхідний наратив – російські прапори на трибунах, прапори з путіним, т. зв. «днр», згадки про російських терористів, z-футболки, «технічні труднощі», через які організатори ніяк не можуть прибрати національність рф/рб із сітки змагань, – пан Бах не згадав. Про що ж він сказав тоді?





Ці тенісисти можуть «навіть виграти» змагання? Якщо тенісисти рф/рб фізично є на турнірах, їм нічого не заважає змагатися і вигравати, хіба ні? Якщо вони є учасниками, організатори не вводять обмежень, звісно, вони мають шанс перемогти. Тому до чого тут «навіть», ми не розуміємо.

Томас Бах і пресслужба МОК нещодавно знайшла для себе нову тезу і тепер називає таких тенісистів «спортсмен/ка з паспортом рф» або «з паспортом рб», намагаючись показати, що ці спортсмени є «нейтральними» і що в них лише є документи цієї країни. Наче саме цей один факт уже не демонструє якусь приналежність, особливо в контексті такої події як Олімпіада.



Цікаво, що протягом самого Відкритого чемпіонату Австралії МОК діяв інакше і такої послідовності не виявив. Пресслужба змагань неодноразово у своїх матеріалах на сайті не просто не вживала такої самої термінології як «спортсмен/ка з паспортом рф/рб», не казала, що це «нейтральні спортсмени» або ж «спортсмени під нейтральним прапором». Ні, в новинах МОК чорним по білому писав, які країни ці спортсмени представляють.

МОК забув про власні санкції, а Гутцайт торік вітав український теніс, який тепер критикує фото 1



Кардинально змінили свій підхід саме тоді, коли Томас Бах заговорив про повернення рф/рб на прикладі тенісу.

«Навіювання» від росіян, яке почули в МОК?

Чому саме теніс міг обрати Томас Бах? Можливо, свою роль зіграв член Міжнародного олімпійського комітету Шаміль Тарпіщев, проти якого МОК жодних обмежень не застосував.

Російський тенісний функціонер протягом року теж змінив свою риторику від, умовно, «тури мають бізнес-інтереси», «теніс проти політизації» тощо до аргументів уже іншого спрямування – «весь тенісний світ нас підтримує, ніхто наші матчі не бойкотує». Повторення останньої тези, яку ми почали спостерігати ближче до завершення сезону, навряд чи можна було назвати випадковістю. «Ніхто нас не бойкотує» – чи не про це думали російські функціонери перед початком нового сезону?

Ми ставили запитання про можливий бойкот ігор проти росіян чи білорусів багатьом представникам українського тенісу, відповіді були різними. Наприклад, у ФТУ кажуть, що про цей варіант гравцям говорили на самому початку вторгнення, але гравці ідею не підтримали. Розповіді самих гравців загалом зводилися до думки, що навіть якщо українки, яких у топ-100 жіночого тенісу 3-4 представниці, це зроблять, то все одно це не змусить Тур змінити своє рішення, а колеги по Туру їхню думку про бойкот загалом не підтримали.

Інформації у відкритих джерелах, що Міністерство спорту України, очолюване Вадимом Гутцайтом, або Національний Олімпійський комітет України, який на той момент очолював Сергій Бубка, офіційно видали рекомендації не виступати на тих турнірах, де заявлено представників країни-агресорів, а це, як зрештою виявиться, всі турніри WTA до кінця 2022 року, ми не знайшли.

Українська тенісистка Надія Колб розповіла нам, що скасувала плани виступати на турнірах у Сербії, побачивши, скільки в заявці росіянок. Ми знаємо, що Ілля Марченко відмовився виступати на виставковому турнірі в Індії, коли дізнався про відео Анастасії Гасанової (обох гравців організатори поставили в одну команду). Даяна Ястремська, якій за жеребом випало грати парний матч проти росіянки якраз після новин про цей скандал, кілька днів самостійно доводила свою позицію організаторам і WTA, і заявляла, що грати з нею не буде, домігшись у підсумку зняття Гасанової з турніру.

Нам не вдалося знайти інформацію про публічний осуд або фактичні санкції, які український спорт застосував до Анастасії Гасанової. Також не вдалося знайти інформації, чи зверталася Україна на рівні керівних спортивних органів до тенісних структур щодо їхнього публічного коментаря у справі Гасанової, якого так і немає протягом уже пів року, чи будь-яких інших фактичних дій.

За пошуковими словами «Гасанова» або «ЦСКА» немає коментарів щодо того, чи засуджує Мінспорт або НОК України виступи цих тенісистів та бездіяльність міжнародних органів. Ми не знайшли засудження Мінспорту чи НОК, що Даяні та Іванні Ястремським випав жереб грати з росіянкою (незалежно від її відео) на турнірі.

Провідні українські гравці готові були відмовитися від участі в благодійному матчі для України в США, коли організатори US Open запросили на нього білоруску Вікторію Азаренко. Щоб голос українців був почутий, гравці та ЗМІ самостійно намагалися залучити до процесу українське посольство в США. Яким чином і чи взагалі брали участь українські спортивні органи у відстоюванні інтересів наших гравців і нашої країни в рамках тенісного заходу – невідомо.



Повільні санкції України та мінімальна критика міжнародного тенісу

Наприкінці лютого Президент Володимир Зеленський ввів у дію санкції проти низки фізичних осіб, серед яких були і спортивні функціонери. Серед них опинився і Шаміль Тарпіщев. Очільник ФТР ще до початку гарячої фази війни в лютому 2022 року відвідував окупований Крим, де функціонують також регіональні відділення тенісної федерації, до того ж у Криму представники ФТР проводять тенісні змагання з пропагандистським ухилом. Тому постає питання, чи були, і якщо ні, то чому ні, застосовані до нього санкції раніше.

З українського боку послідовність тут якраз і простежується, тобто і уваги, і дій у цій площині – мінімум. Навіть після заяв Томаса Баха.

Чи було запроваджено з української сторони якісь обмеження щодо російського спорту (у цьому випадку тенісу) до лютого 2023 року на окупованих територіях у Криму та Донецькій і Луганській областях?

Чи залишається Тарпіщев одним із небагатьох, хто потрапив до санкційних списків (деякі представники ФТР опинилися під санкціями через свій зв'язок із кремлівським режимом через політику або бізнес)? Які санкції вже діють або можуть бути задіяні до спонсорів таких структур і змагань?

У низці матеріалів на «Главком» – єдиного ЗМІ в Україні, яке за цей рік поспілкувалося з нами на тему санкцій, – є й інші прізвища осіб зі світу спорту, до яких слід застосувати санкції і цим також ще раз чітко окреслити українську позицію.

Портал «Трибуна» теж додав прізвища спортивних діячів, про яких ми писали, до своїх загальних списків. Тож, надалі чекаємо і сподіваємося на розгляд цієї інформації та подальші дії.


Що було з тенісом після російського вторгнення в лютому 2022 року

З попереднього параграфа випливає новий. За минулий рік ми не побачили у відкритих джерелах ані рекомендації, ані просто коментаря десь в інтерв'ю від НОК/Мінспорту України щодо виступів українців у тенісі, де росіяни та білоруси грають під нейтральним прапором: бойкотувати матчі проти них? Бойкотувати турніри, де вони заявлені? Інші варіанти?

У перші тижні широкомасштабного наступу було відомо, що за жеребом матч проти росіянки має зіграти Еліна Світоліна в Монтерреї, а Даяна Ястремська, яка змогла евакуюватися з Одеси разом із сестрою, отримал «wild card» на турнір у Ліоні, де серед учасниць уже були росіянки.

У відкритих джерелах ми не знайшли критики чи зауважень від керівних спортивних органів України або функціонерів щодо їхніх виступів.

І Світоліна, і сестри Ястремські активно спілкувалися з пресою, виходили в українській формі або з прапорами, розповідаючи про війну Росії проти України. Тоді з вуст багатьох українських тенісистів ми почули, що вони не знали, чи продовжувати їм кар'єру.

Фізичний та емоційний стан через масштабну війну проти власної країни, небезпека повернутися додому, загроза для життя родин, втрата власної оселі та бази для тренувань, проблеми з грошима та всі інші причини, які знайомі кожному українцю, просто не лишали ані бажання, ані ресурсів займатися спортом.

Згодом ми чули коментарі, що концентрація на грі, коли ти мусиш дивитись на м'яч і думати лише про нього, дає спортсменам кілька годин, коли їм вдається психологічно та фізично переключитись із моніторингу новин та тривоги.

Ми побачили, що в перші дні вторгнення в лютому 2022 року, ФТУ звернулася до тенісної спільноти з вимогою застосувати санкції проти представників країн-агресорів. ATP, WTA, ITF, Tennis Europe у різному обсязі ці вимоги виконали, колективно не підтримавши ідею щодо повного бану спортсменів.

Протягом 2022 року провідні українські тенісисти ще кілька разів, приватно та публічно (що видно із заяв у соціальних мережах), повторювали це звернення: за відсутності чіткої публічної позиції щодо засудження дій уряду та армії заборонити гравцям із країн-агресорів свої виступи.

Якщо в цей період тенісні органи перебували ще під якимось тиском з українського боку, крім того, що здійснювали гравці, то нам про це невідомо.

Чому українські спортивні органи та керівники вітали український теніс у 2022 році?



«Представники ФТУ через ЗМІ кажуть, що їм не надали рекомендацій, як діяти в такій ситуації... Повномасштабна війна триває рік. Це потрібно зрозуміти самостійно», – говорить у спілкуванні зі ЗМІ Вадим Гутцайт.

Британським ЗМІ Марта Костюк розповіла, що у 2022 році всі події та жорсткий хейт, з яким вона зіткнулася через свою публічну критику росіян і білорусів, призвели до такого стану, що в момент емоційного виснаження в неї навіть виникла думка, що буде, якщо вона накладе на себе руки.

На початку вересня Костюк зіграла матч проти Вікторії Азаренко на US Open і не стала тиснути руку суперниці наприкінці гри. Її вчинок викликав хвилю критики або нерозуміння з боку світової тенісної спільноти. Тенісна преса, яка, як правило, ігнорує дивні історії та скандальні події, пов'язані з російськими гравцями, кілька днів бурхливо обговорювала вчинок Костюк. Тобто, історія стала справді гучною і не в контексті війни, а в контексті «тенісного кодексу поведінки». Українці цього не розуміють, але в переважній більшості теніс бачить це саме так. Цікаво, що не тенісні вболівальники (як ми побачили з реакції в соцмережах), вчинок Костюк зрозуміли.

За два тижні після цієї історії міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт завітав на відкриття спортивного комплексу «Leoland» з найбільшим тенісним клубом у Львівській області.

Міністр разом із представниками місцевої влади навіть вийшов на корт і зіграв перед пресою. У контексті цієї події, яка теж пов'язана з тенісом, не було опубліковано жодних коментарів від пана Гутцайта ані стосовно вчинку Костюк, ані стосовно світової реакції, ані стосовно гри Костюк проти білоруски, ані стосовно участі Костюк у турнірі, де виступають тенісисти з рф/рб. 

Як ставиться до цих подій, що думає про бойкот матчів чи бойкот турнірів або явно не проукраїнські настрої в тенісі, українське спортивне керівництво?

Можливо, за відсутності коментарів Вадима Гутцайта на відкритті тенісного клубу, на це натякнуть публікації на сторінках очолюваного ним Мінмолоді та спорту України за 5 вересня.

«Марта Костюк не тисне руку спортсменкам, які представляють на турнірах рф і рб. Адже вони відмовчуються щодо повномасштабного вторгнення. Українська тенісистка заявила: мовчання – це співучасть!». Допис доповнено цитатою та фото Костюк, а також хештегами «нація переможців», «перемога», «спортивний фронт» та іншими.

Згідно з результатами пошуків на офіційних сторінках МОК, Міністерства спорту України все ж таки є й інші публікації, що стосуються тенісу.

22 травня 2022 року НОК України вітає українських тенісисток із початком виступів на Ролан Гаррос. Можливо, справа просто в адміні сторінки або в керівництві НОК (на той момент його очолював Сергій Бубка), які забули чи не помітили, що на Відкритому чемпіонаті Франції виступають росіяни та білоруси.

17-18 грудня 2022 року, коли пана Гутцайта вже було обрано головою НОК, на сторінках Національного Олімпійського Комітету України з'явилися привітання Ангеліні Калініній та Марті Костюк із перемогами на турнірі WTA 125 у Франції. Можливо, ця інформація була невідомою, але на цих змаганнях не просто були представлені росіянки чи білоруски, а й Калініна, і Костюк на шляху до титулів обіграли одну з таких спортсменок. 19 грудня 2022 року на сторінці очільника НОК України та Міністра молоді та спорту з'являються відео та повідомлення з результатами наших спортсменів, є там і Марта Костюк з Ангеліною Калініною та їхні титули. Пан Гутцайт відзначає їхній успіх, незважаючи на те, що зіграли вони на турнірі, де заявлені росіянки, а в українок були матчі проти суперниці з рф Анни Блінкової (в одиночці її перемогла Калініна, а в парі – Костюк). Репост цієї публікації робить також Міністерство молоді та спорту України.

Далі – 30 січня 2023 року, підсумовуючи останні спортивні події, Вадим Гутцайт згадує на своїй сторінці (репост публікації зроблено Мінспорту) про третє місце, тобто півфінал, Марти Костюк на Відкритому чемпіонаті Австралії в парному розряді. Усім відомо, що на цьому турнірі також брали участь безліч гравців із країн-терористів, а Арина Соболенко напередодні стала чемпіонкою в жіночому одиночному розряді.

Схоже, справді, і ФТУ, і спортсменам треба було здогадатися самим, що не треба виступати на цих змаганнях, бо навіть публікації на офіційних сторінках посадовців та українських спортивних органів на це не вказували.



Український теніс та його війна, яку не помічають

Кілька ремарок від нашої редакції, яка займається висвітленням тенісних подій уже багато років.

Те, як довго теніс думав, чи робити щось узагалі через російське вторгнення, як заплющуються очі на прибрані українські прапори з трибун або наявність російських прапорів, небажання преси піти далі запитання «а що ви думаєте про рішення Вімблдону» та спитати у гравця з Росії «чи досі його фінансує російський спонсор» і т.д., як і нещодавні коментарі керівних осіб Стіва Саймона «що тобі до чужої думки», і Андреа Гауденці про «ми не віримо в колективну відповідальність», і коментар Крейга Тайлі, що в Австралії гравцям з країн-агресорів «будуть раді», і запрошення знайомої білоруски від Стейсі Аластер на благодійний матч для України з українськими вболівальниками на трибунах та українськими гравцями на корті на День незалежності України – влучно демонструють, чим живе теніс і чи хоче він підтримати нас у боротьбі за виживання. Цей перелік подібних подій далеко неповний.

На сьогодні наявність українських гравців та подекуди тренерів – це поки що невеличка, але гарантія, що прапори країн-агресорів приберуть з тенісних кортів (бо самі українські гравці та тренери це роблять), а про Україну буде почуто та представлено в цій царині, де ніхто не хоче створювати шторм у тихих тенісних водах. Лише одна 21-річна Іга Швьонтек хоробро вносить у цей загальний спокій свої слова про те, що війна триває і Україні потрібна підтримка.

Чути коментарі з вуст української спортивної спільноти такі як пролунали від Олега Приходька, або бачити такі дії, що чинять Василь Ломаченко чи Анатолій Тимощук, – це і боляче, і обурливо, і незрозуміло не лише пану Гутцайту, а й усім українцям, хіба що за якимось поодинокими випадками. У ФТУ заявляють, і самі гравці це підтверджують, що реагували саме на такі поодинокі випадки, коли українські гравці заявлялися на змаганнях нижчих категорій у дуеті з росіянами чи білорусами з лютого 2022 року. На рівні ATP, WTA чи на турнірах Grand Slam таких прикладів не було. Можливо, що в питанні дій тих чи інших українських спортсменів, зокрема й тенісистів, впливу однієї федерації замало. І якщо Мінспорт чи НОК України вбачають щось навіть більше – потенційну небезпеку, прояви підігрування ворогу чи відкриту співпрацю – тут у дію мають вступати ті органи, які мають на це юридичні повноваження.

Коли ж тенісисти тиснуть руку – це не завжди прояв байдужості, в деяких випадках це навіть може бути ознакою того, що між гравцями відбулася розмова, чи засуджує конкретно ця людина війну, чи підтримує дії свого уряду. Попри це всі спортсмени мають пам'ятати, хочуть вони того чи ні, вони є публічними представниками своєї країни. І якщо їм самим байдуже, хто перебуває на тій половині корту, або вони не вкладають у ці дії «мир з агресором», вони все одно несуть потенційну загрозу та є шкідливими.

«Спорт – це про об'єднання, але ми не повинні об'єднуватися з окупантами і терористами. Саме для цього не треба допускати таких ситуацій, бо русняві медіа обов'язково виставлять нісенітницю про «братні народи». Такі публікації вкрай негативно впливають на Україну», – прокоментував історію з Русланом Маліновським скелетоніст Владислав Гераскевич. Українським спортсменам, і українським тенісистам теж є про що пам'ятати і є над чим подумати далі власного бачення ситуації, якщо це не очевидно вже від початку.



«Хтось продовжує захищати Україну, а хтось їздить заробляти гроші на тенісних турнірах...», – каже міністр спорту і голова НОК Вадим Гутцайт.

Можливо, справа в узагальненні, але є багато випадків, коли українські тенісисти отримували подяки від військових, волонтерів, керівників обласних військових адміністрацій за свою допомогу за останній рік.

Це як гуманітарна допомога для цивільних, їжа, одяг, вода, так і допомога в придбанні ліків, машин, дронів та інших необхідних речей для захисників. Є гравці та тренери, які під час свого перебування за кордоном шукають, купують і передають ці речі самостійно або через свої родини в Україну. В українському тенісі, як і серед решти українців, є й трагічні історії: обстріляний будинок, знищена квартира, були в окупації, сім'я досі в окупації, батько, брат, знайомий чи тренер воюють на фронті. І зароблені гроші йдуть не тільки на свою кар'єру, а на нове житло для батьків, харчі для бабусі чи освіту молодшої сестри.

Так, є спортсмени, які живуть у своїх бульбашках, але справедливо або називати їхні імена, або не забувати згадувати і тих, хто своїми конкретними діями і, справді, цими заробленими на турнірах грішми теж докладає зусиль, щоб підтримати боротьбу головних людей у всій цій історії – захисників України. Якщо необхідно фактично надати заяви військових або подяки від адміністрацій про допомогу від українського тенісу за минулий рік, ми готові цю інформацію зібрати.

Є й інше питання. За умови заборони виступати на турнірах, де заявлені гравці рф/рб, чи означає це, що додому треба повернутися усім українським юніорам, які завдяки співпраці, та часто щедрості й небайдужості, іноземних клубів, отримали можливість будувати кар'єру за кордоном?

Українські юнаки та дівчата теж грають на турнірах, на яких заявлені росіяни. І батьки російських гравців часто не приховують того, що підтримують свою владу. І в тому, що наші юніори виступають на цих турнірах винні вони, хто намагається стати професійним спортсменом, чи організатори змагань і керівники цих турів? І що робити тим хлопцям і дівчатам, які цього року могли перейти на професійний рівень?

На захист України стали Сергій Стаховський та Олександр Долгополов. Це теж друзі та колеги багатьох українських гравців. І навіть якщо вони завершили професійні кар'єри, вони теж представники українського тенісу. На фронті загинув тенісний тренер Кирило Васильчишин. І так, тенісисти теж знають, що в Україні зруйновано багато спортивних баз, бо є знищений тенісний центр в Ірпені, клуби чи академії, де вони тренувалися і проводили збори.

Можливо, це не найголовніше, але цю думку теж треба озвучити вголос: відсутність українських гравців на турнірах знизить кількість українських голосів в інформаційному полі. Інтерв'ю тенісистів з'являлися не тільки в спортивних виданнях, а й у таких світових ЗМІ як BBC чи CNN. Чи ще більше відповідальності покладемо на плечі польки Швьонтек? До того ж, ми вже бачили раніше і зараз, як модератори і так намагаються [url=https://t.me/TennisUa/22524]не дати поставити питання, що стосуються війни. Тому наші потуги тримати якийсь баланс, яких докладають гравці, тренери та ЗМІ з боку України, можна відразу перекреслити й зарахувати на користь країн-агресорів.

Для чого? Для того, щоб у пана Баха не було можливості сказати, що в тенісі начебто все добре? Що робити на той випадок, коли після тенісу він може перейти й на інші види спорту. Може сказати, що у футбольних клубах чи кіберспорті є і ті, і ті спортсмени, і він не бачить проблеми. Що далі відбуватиметься з фехтуванням?

Якщо в лютому 2023 року українські керівні органи справді вперше почали критикувати тенісистів за виступи на тих самих турнірах, де заявлено росіян та білорусів, треба визнати, так, підхід до цього питання саме зараз змінився, бо до цього не було жодних слів критики, навпаки, були привітання з перемогами.


Може бути й так, що за цих божевільних обставин українські спортивні очільники готові і розуміють наслідки, і скажуть про це вголос: так, цього виду спорту для України тепер не існуватиме. І в цих надзвичайних умовах ми справді йдемо на цей новий і радикальний крок для українського спорту, бо всі інші інструменти впливу вже вичерпані, а організувати свої змагання без росіян та білорусів немає ресурсів. Тож, професійні гравці роблять перерву, можливо, шукають іншу роботу, а українські юніори, можливо, ще підшукають собі інший спорт, бо переходити на професійний рівень цьогоріч у тенісі нікуди.

Звісно, подібну заяву не повинні робити люди, які не є керівниками українського спорту і які зайняті важливими рішеннями щодо оборони та життєдіяльності країни. Але ті, чия робота – це управління спортом, чи не повинні бути відвертими публічно?

Так, коли йде війна, все відходить на інший план. Але немає нічого ганебного в тому, що є люди, для яких спорт – це не спосіб убити час або розвага. Це покликання, професія й джерело існування і під час війни теж, що не відрізняє їх від українських викладачів, які за кордоном працюють у тих самих університетах, що й росіяни чи білоруси, чи серед чиїх студентів є ті, які приїхали з країн-агресорів. Треба не соромитися і сказати, що, на жаль, наслідки є складними, але всі інші сценарії для спорту вже використані.

Окрім цього, поки що залишилися без нашої відповіді і МОК, і пан Бах.

Хіба ми згодні, що з тенісом усе добре? Уже тільки ті поодинокі факти, про які ми згадали тут, а подібних і ще більш гострих дуже багато, наочно демонструють, що «модель нейтральності», хоч би як того хотів Томас Бах, не працює, і говорити про те, що українські гравці «спокійно виступають», як сказав, цитуючи його, пан Гутцайт, – це теж не відображає реальної картини. Приклад тенісу демонструє, що нейтральний статус – це фарс, над яким країни-агресори кепкують, який всіляко порушують усіма та скрізь, який доводить українських гравців до депресії та панічних атак. Єдине рішення – це заборона представників країн-агресорів.

Після нинішніх заяв Томаса Баха критика від України, Президента, Олімпійських чемпіонів, міжнародних партнерів активно лунала звідусіль, і, як влучно сказала Ольга Харлан, що змінилося в цій війні, чому МОК, Бах та інші федерації перестали бути послідовними? Якщо український спорт може критикувати МОК, чи звучала хоча б крихта такої критики на адресу очільників трьох тенісних органів, наприклад, за виступи гравців із ЦСКА чи роботу в Турах тренерів із ЦСКА? Інформацію про це публікували ми, її поширювали українські тенісисти, щоб викликати ще більший резонанс. Якою була реакції інших органів? Чи була вона?

Міжнародні тенісні чиновники та структури, до яких зверталися і гравці, і ЗМІ протягом усього сезону-2022 (на наші запити не звернули увагу жодного разу), ховали весь бруд під килим. І, незважаючи на всі публікації, не прозвучало майже жодної критики на офіційному публічному рівні від українських функціонерів, хоча, можливо, такі кроки були зроблені на приватному рівні.

Цей матеріал – не пошук винних, це не розіграш у 30 ударів, де ми чекаємо на вимушену помилку на тій половині корту або хто в парі зробив ту саму подвійну помилку. Це про те, що український теніс, і так, за допомогою українських керівних органів, має ще зробити, щоб світовий теніс та інші види спорту зрозуміли, що виступи країн-агресорів під час війни – неприйнятна ідея і від неї варто відмовитися.

Кого ще треба залучити? Хто ще може бути корисний у цій боротьбі? Якщо, окрім тотального бойкоту всього виду спорту, ми вже спробували все, треба вголос підтвердити, що весь український теніс припиняє своє існування, бо турнірів без країн-терористів на найвищому рівні немає, а створити хоча б один такий турнір за кордоном, як ми вже зрозуміли з новин в Естонії, забороняють тепер самі тенісні боси.

Робота ATP і WTA залежить і від спонсорів, і від продажів, і від телевізійних рейтингів. Тому до останнього керівництво Турів намагатиметься зробити вигляд, що нічого не відбувається і перечекати будь-який конфлікт. Що українці мають зробити для того, щоб тенісні керманичі щоденно чули й бачили, відчували на собі, що їхня політика щодо примирення з агресорам заради спорту – це аморальна й хибна позиція, яка тільки псує життя?



Те, що представники країн-агресорів, їхні тренери та організатори і надалі залишаються частиною тенісного туру, – це не приклад для пана Баха, якого треба дотримуватися на найбільшій спортивній події світу. Це – помилка тенісного керівництва, це – байдужість світової тенісної спільноти.

Це – і мова тут не тільки про теніс – недостатня увага урядів цих країн, які не дають право спортсменам перебувати на території їхніх держав, якщо вони вакциновані неефективною для цієї країни вакциною, але вони не зважають на те, з якою ефективністю спортивні виступи потім використовуються країною-терористом або хто фінансує цей спорт. Годі й казати, що і для кого на виграні закордоном гроші можуть придбати спортсмени з країн-агресорів. Скільки тренерів та гравців підпали під російську мобілізацію?

Теніс для Олімпіади – це невдалий приклад, його наслідування – це ще більша ганьба. Ганьба одного тенісу помножена ще на 39 видів спорту і ще на мільярди спортсменів, організаторів і вболівальників Олімпійських ігор. І тут спорт, на жаль, може показати себе послідовно ганебним. Як це було на Олімпійських іграх у нацистській Німеччині, як це було з допуском росіян, незважаючи на напад на Грузію, незважаючи на допінгові скандали і незважаючи на геноцидальну війну проти України сьогодні.

Великий теніс України

Читайте також:

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: