Олександра Македонського могли бальзамувати заживо

Якщо новозеландська дослідниця Кетрін Хол має рацію, то шість останніх днів життя Олександра III Македонського були справжнім жахіттям. Цілковито паралізований і цілковито свідомий того, що коїться довкола, він не міг дати знати, що ще живе.

Смерть Олександра Македонського і наступні події віддавна були предметом запеклих дискусій. Згідно з вавилонським астрономічним календарем, Олександр помер між 10 а 11 червня 323 до н. е. у віці тридцяти двох років. Це сталося в палаці Навуходоносора II у Вавилоні.

У лютому 323 р. до н. е. Олександр Македонський наказав своїй армії готуватися до походу на Вавилон. Перейшовши річку Тигр, він зустрів халдейських магів, які радили йому не входити в місто, бо їхній верховний бог Бел попередив, що це стане фатальним для полководця. «Але Олександр, — пише Плутарх, — не звернув на це уваги і продовжував шлях. Наблизившись до стін міста, цар побачив багато воронів, які сварилися і клювали один одного, причому деякі з них падали замертво на землю біля його ніг. Віщун, якого Олександр закликав до себе, підтвердив це і на питання царя, які були нутрощі, відповів, що печінка виявилася з ґанджем. «Ба, — вигукнув Олександр, — це поганий знак!»...»

У травні вавилонські астрологи намагалися запобігти нещастю, замінивши Олександра на вавилонському престолі звичайною людиною, яка би мала взяти на себе удар передвістя. Греки, однак, не зрозуміли цього ритуалу:

«Якось Олександр, роздягнувшись для натирання, грав у м'яч. Коли прийшов час одягатися, юнаки, які грали разом із ним, побачили, що на троні мовчки сидить якась людина в царському вбранні з діадемою на голові. Запитали, хто він такий, але той довго мовчав. Нарешті, прийшовши в себе, він сказав, що звуть його Діонісій і родом він з Мессенії; звинувачений у якомусь злочині, він був привезений сюди з моря і дуже довго перебував у кайданах; тільки що до нього явився [бог] Серапіс, зняв з нього кайдани і, привівши його в це місце, наказав вдягнути царську одіж і діадему й мовчки сидіти на троні. Олександр, за порадою [грецьких] віщунів, стратив цю людину».

Після цих знамень Олександр згадав пророцтво Калана, 73-річного індійського гімнософіста, якого зустрів у Пенджабі і вмовив приєднатися до своєї свити. Коли ж перський клімат і подорожі ослабили Калана, той повідомив Олександру, що ніж жити інвалідом, воліє померти, тобто спалити себе на похоронному вогнищі. На подив присутніх на цьому суїциді, він ані не здригнувся під час самоспалення, а його останні слова Олександру були: «Ми зустрінемося у Вавилоні». На цей момент Олександр навіть не планував йти на Вавилон і ніхто не зрозумів сенс тих слів. Однак тепер, у Вавилоні, вони вказували на Олександрову тутешню смерть.

«Після пишного прийому на честь Неарха і його супутників Олександр прийняв ванну, як він робив зазвичай перед сном, і збирався вже було лягти, але, зваживши на прохання Медіа, подався до нього на гостину. Там він пив весь наступний день, а до кінця дня його почало лихоманити». Через десять днів всемогутній цар помер.

За прадавніми переказами, Птолемей І Сотер викрав тіло Олександра й таємно вивіз його до Олександрії. Птолемей IX, один із останніх спадкоємців Птолемея I, замінив золотий саркофаг Олександра скляним, а метал переплавив на монети. Громадяни Олександрії були настільки обурені цим, що невдовзі Птолемея IX вбили. Близько 200 р. н. е. римський імператор Септимій Север закрив поховання Олександра від публічності, і відтоді про це місце немає достовірних свідчень. За однією з легенд, тіло лежить у крипті під ранньохристиянською церквою.

У сучасній історіографії загальноприйнятою є версія про природну смерть Олександра. При цьому причина його смерті досі достовірно не встановлена. Найчастіше висувають версію про малярію. За іншою гіпотезою, цар захворів на лихоманку Західного Нілу. Також припускали, що Олександр міг померти від лейшманіозу або раку. Втім, той факт, що більше ніхто з його співтрапезників не захворів, зменшує правдоподібність версії про інфекційне захворювання. Історики звертають увагу на часті пиятики царя з полководцями, що могло підірвати його здоров'я. Існує й версія про передозування (в тому числі навмисне) отруйним чемерником чи білою чемерицею, які використовували як проносне чи блювотне на пишних учтах, щоби звільнити шлунок для наступного даня.

Доктор ж Кетрін Хол з Університету Отаґо (в місті Данідін, Нова Зеландія) вважає, що Олександр Великий не став ані жертвою отруєння, ані не помер від інфекції чи алкоголізму. Науковець доводить, що його смерть настала внаслідок синдрому Гієна-Барре.

У статті, яка з'явилася в «The Ancient History Bulletin», новозеландка підкреслює, що попередні теорії смерті Олександра Великого не можуть вважатися задовільними, бо не пояснюють цілісність усіх подій.

Зокрема, жодна з них не дає переконливого пояснення факту, зазначеному в одному з джерел, що протягом шести днів не виявлено жодних ознак розкладу тіла Олександра. Стародавні греки вважали, що це доказ його божественності.

Що важливо, хворий мав гарячку, біль живота, а також наростаючий, симетричний параліч знизу вгору. Практично до смерті він був цілком при свідомості.

Отож доктор Хол вважає, що Олександр Македонський мав синдром Гієна-Барре — ускладнення внаслідок зараження бактерією Campylobacter pylori (у ті часах такі зараження не були рідкістю, а саме вони часто є причиною цієї хвороби).

Синдром Гієна-Барре — гостра автоімунна запальна полірадикулонейропатія, яка проявляється в слабкості та уповільненні рефлексів: млявими парезами (ослаблення довільних рухів) і паралічами, порушеннями чутливості, вегетативними розладами.

Найбільш часто виявленим патогеном, який чітко пов'язують із подальшим розвитком синдрому Гієна-Барре, є згаданий збудник кампілобактеріозу, що передається при вживанні інфікованих овочів та фруктів і м'ясних та молочних продуктів без достатньої термічної обробки чи через спожиту рідину. Через збій у роботі імунної системи «свій–чужий» виникає «молекулярна мімікрія»: імунна система людини починає виробляти антитіла до деяких молекул нервових оболонок, уражаючи таким чином як самі нерви, так і їхні корінці, розташовані на стику периферичної та центральної нервових систем. Спинний і головний мозок при синдромі залишаються не ушкодженими.

Вчена переконує, що цар мав певний підтип синдрому Гієна-Барре, а саме гостру моторну аксональну невропатію (Acute Motor Axonal Neuropathy), яка паралізує, але не викликає ні делірію, ні непритомності.

В античності смерть встановлювали на підставі атрофії дихання, а не пульсу. Зменшена потреба в кисні і такий тип розвитку паралічу могли зменшити видиме дихання Олександра. Часті при цьому розлади регулювання температури тіла та розширені й нерухомі зіниці також справляли враження, що правитель не живе, незважаючи на те, що весь час виглядав як за життя.

Елегантність цього діагнозу причини його смерті полягає в тому, що він зводить різні зафіксовані симптоми в одну цілісність.

Хол хоче почати нову дискусію про смерть Олександра, що може призвести до змін у підручниках історії. Його смерть може бути найзнаменитішим випадком зафіксованої в історії позірної смерті (pseudothanatos).

Katherine Hall
Did Alexander the Great Die from Guillain-Barré Syndrome?
The Ancient History Bulletin, 2018, № 3-4, р.104-128