Путін погрожує. На світ чекає нова гонка ядерних озброєнь?

Керована Володимиром Путіним Росія розпочала велику війну на Європейському континенті, напавши на Україну. Це порушило хиткий баланс, який був досягнутий після Другої світової війни. Кремль погрожує застосуванням ядерної зброї усім, хто допомагає Україні оборонятися. Радіо Свобода аналізує рівень ядерної загрози.

«Уперше з часів Карибської кризи ми маємо пряму загрозу застосування ядерної зброї.... Ми не стикалися з перспективою «Армагеддону» з часів Кеннеді та Карибської кризи», – заявив президент США Джо Байден у 2022 році.

Це попередження американський президент зробив після того, як Володимир Путін, який зіткнувся із серйозними невдачами після початку повномасштабного вторгнення в Україну і був змушений мобілізувати сотні тисяч цивільних російських громадня для посилення армії, заявив, що його уряд «використає всі засоби, які є в нашому розпорядженні», якщо територіальна цілісність Росії опиниться під загрозою.

Тоді він вже не вперше згадував про можливість застосування ядерної зброї у зв'язку з війною в Україні.

«Це не блеф», – сказав він у промові 21 вересня 2022 року, оголошуючи про часткову військову мобілізацію.

Незважаючи на риторику Путіна, західні офіційні особи заявили, що не бачили жодних матеріальних приготувань до ядерного удару з боку Росії, а деякі експерти зазначили, що ця зброя «не є такою і корисною для досягнення військових цілей».

Хоча російський ядерний удар по Україні здається малоймовірним, ризик нової гонки ядерних озброєнь продовжує зростати.

За останні роки Росія і США вийшли з кількох ключових договорів про контроль над озброєннями, і лише один – новий Договір про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (новий СНО) – залишається чинним. Його термін дії спливає у 2026 році. І хоча Росія заявила, що призупинила участь у договорі, який обмежує кількість ядерних боєголовок, пускових установок і бомбардувальників, які можуть бути розгорнуті двома підписантами, Москва пообіцяла поки що дотримуватися встановлених обмежень.

Якщо термін дії нового Договору СНО закінчиться і жодна нова угода не прийде на зміну, дві найбільші ядерні держави вперше з моменту набуття чинності Договору СНО-1 30 років тому, в 1994 році, не матимуть жодних обмежень на кількість ядерних боєголовок і пускових установок, які вони можуть розгортати.

Руйнація контролю над ядерними озброєннями почалася у ранніх 2000-х роках, коли Сполучені Штати вийшли з Угоди про обмеження системи протиракетної оборони (ПРО). Підписаний у 1972 році, цей договір був однією з перших угод про контроль над ядерним озброєнням. У той же рік підписали і тимчасовий договір, що став результатом перших переговорів про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1), який передбачав обмеження розгорнутих боєголовок і мав на меті уникнути гонки озброєнь шляхом збереження паритету між Радянським Союзом і Сполученими Штатами.

Договір по ПРО був покликаний усунути одну з причин, чому Сполученим Штатам або Радянському Союзу потрібен був би великий арсенал: маючи лише обмежену здатність збивати ракети, що наближаються, зменшується потреба у величезній кількості боєголовок.

Після виходу США з Договору Росія негайно заявила, що більше не буде дотримуватися обмежень, узгоджених у Договорі СНО-2, якого обидві держави вирішили дотримуватися, хоча договір формально не набув чинності.

Наступним великим двостороннім договором, який не дотримувався, став Договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (ДРСМД), який забороняв ракети наземного базування з дальністю польоту від 500 до 5500 кілометрів. Сполучені Штати довгий час звинувачували Росію в недотриманні цього договору, а адміністрація Обами виявила, що крилата ракета, випробувана Росією в 2014 році, порушила встановлені договором обмеження на дальність польоту. Адміністрація Трампа оголосила про вихід з договору в жовтні 2018 року, і Росія відповіла тим самим.

Все ж ці двосторонні договори про контроль над озброєннями зменшили кількість ядерних боєголовок у світі з пікового показника в понад 60 тисяч, коли був підписаний Договір про РСМД в 1987 році, до менш ніж 10 тисяч, коли був підписаний новий СНО в 2011 році.

Ядерні конкуренти

На додаток до ймовірних порушень Росією Договору про РСМД, у своєму рішенні вийти з угоди адміністрація Трампа також посилалася на те, що в угоді не беру участь Китай, а також на необхідність підготовки до потенційного конфлікту в південній частині Тихого океану.

Розширення ядерного арсеналу Китаю створює нову перешкоду для ядерних переговорів, якої не існувало за часів Холодної війни, коли ядерні арсенали та амбіції поза США та СРСР були досить малими, щоб їх можна було ігнорувати. За президентства Дональда Трампа Сполучені Штати пов'язували перспективи нової ядерної угоди з Росією з ідеєю приєднання Китаю до нового договору СНО або іншого тристороннього ядерного договору.

Минулого року Комісія Конгресу США зі стратегічної політики Сполучених Штатів дійшла висновку, що США «більше не зможуть розглядати китайську ядерну загрозу як «менш складний випадок» російської ядерної загрози».

За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), Китай значно розширює свої ядерні сили і, можливо, розгорнув «невелику кількість своїх боєголовок» у 2023 році. Очікується, що Китай продовжить нарощувати свої сили протягом наступного десятиліття і за кількістю розгорнутих міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) може зрівнятися з США чи Росією, хоча загальна кількість боєголовок залишатиметься меншою.

Чи побачить світ значне зростання кількості накопичених і розгорнутих боєголовок, коли термін дії нової угоди СНО спливе, залишається неясним.

За словами Деріла Кімбалла, голови Асоціації з контролю над озброєннями, Сполучені Штати і Росія мають більш ефективні способи збільшити розмір своїх розгорнутих арсеналів.

Після закінчення терміну дії договору обидві країни матимуть можливість подвоїти кількість розгорнутих боєголовок шляхом «завантаження», тобто збільшення кількості ядерних боєголовок на вже розгорнутих пускових установках.

Пранай Вадді, старший директор Ради національної безпеки США з питань контролю над озброєннями, роззброєння і нерозповсюдження, каже, що хоча Сполучені Штати повинні бути готові до того, що обмеження, викладені в новому Договорі СНО, «зникнуть, а на заміну не прийде новий договір», Сполученим Штатам не потрібно «збільшувати [свої] ядерні сили, щоб зрівнятися або перевершити сукупну чисельність ресурсів [своїх] конкурентів».

Беручи до уваги наявний так званий «потенціал удару у відповідь» Сполучених Штатів, цілком логічно, що більше не обов'язково означає краще. За словами Кімбалла, лише один підводний човен з восьми-десяти, що постійно перебувають у морі, несе близько 100 боєголовок, чого достатньо, щоб «знищити велику країну і вбити багато десятків мільйонів людей».

Не зважаючи на те, що навіть об'єднані ядерні сили Росії і Китаю не можуть завдати успішного першого удару – такого, який би міг вивести з ладу здатність Сполучених Штатів завдати катастрофічної шкоди у відповідь, – США все ж можуть піти на збільшення своїх ядерних сил.

Більше, більше, більше!

У доповіді Комісії зі стратегічних політик про підготовку до загроз у період з 2027 по 2035 рік зазначається, що ядерні сили США повинні бути «або більшими за розміром, або іншими за складом, або і тим, і іншим», якщо вони хочуть протистояти ревізіоністській Росії і Китаю, який, як стверджується в доповіді, «нарощує ядерні сили в масштабах і темпах, небачених з часів американо-радянської гонки ядерних озброєнь, що завершилася наприкінці 1980-х років».

Звіт Комісії також рекомендує Сполученим Штатам терміново навантажити більше боєголовок на розгорнуті носії, розгорнути або розмістити ядерні сили в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, збільшити заплановану кількість бомбардувальників, здатних нести ядерні заряди, розглянути можливість розгортання мобільних ядерних ракетоносців, яких наразі немає в американському арсеналі, і підготуватися до розгортання у майбутньому міжконтинентальної балістичної ракети Sentinel у конфігурації з декількома боєвими блоками індивідуального наведення (наразі, через обмеження, встановлені новим СНО, кожна МБР Minuteman III може нести лише один заряд).

Водночас Росія також вкладає ресурси в модернізацію свого арсеналу, але нещодавнє випробування нового типу важкої МБР РС-28 «Сармат», судячи з усього, виявилося невдалим.

«Сармат» – один з шести видів озброєнь, які Путін представив у своєму щорічному посланні 2018 року, де у відеоанімації були показані російські ракети, що летять до цілі, схожої на Флориду. Двоє американських аналітиків нещодавно заявили, що знайшли ймовірне місце розгортання ще однієї російської ядерної «непереможної зброї», про яку Путін оголосив у 2018 році, – «Буревестник». Росія також імовірно готується до відновлення ядерних випробувань, готуючи об'єкти на острові Нова Земля, де Радянський Союз випробував найбільшу ядерну бомбу з усіх коли-небудь підірваних – «Цар-бомбу».

25 вересня Путін запропонував розширити сферу застосування ядерної доктрини Росії, припустивши, що напади «неядерних країн за участі або підтримки ядерної країни» можуть викликати ядерну відповідь, що є чітким натяком на Україну та її західних партнерів. Того ж дня Китай запустив ядерну МБР у Тихий океан, що стало першим випробуванням МБР за межами його території за останні 40 років.

Окрім потенційного «завантаження» боєголовок на існуючі носії і розробки нових систем озброєнь, Сполучені Штати нещодавно оголосили, що розмістять у Німеччині неядерні крилаті ракети, які раніше були заборонені Договором про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності, а Путін пообіцяв відповісти тим же і скасувати мораторій на розгортання ракет середньої і меншої дальності, якщо розгортання нових американських систем буде продовжено.

Також Росія розмістила ядерну зброю в Білорусі, яка не мала її з початку 1990-х років.

На тлі численних теперішніх змін політики щодо ядерних і конвенційних ракет і чи не найгірших відносин між Заходом і Росією та Китаєм з часів Холодної війни, а також при збільшенні кількості країн, що нарощують значні запаси боєголовок, світ вже впритул наблизився до початку нової гонки ядерних озброєнь.

І якщо ядерні держави не домовляться про нові обмеження, це може бути так само ризиковано, як і учаси Карибської кризи.

Іван Гутерман, Радіо Свобода