Чи є в українській мові слова «пісяти» і «какати»? 10 запитань до мовознавиці
Мовне питання №63
Регулярний стул чи стілець?
«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».
Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!
Філологиня Олександра Малаш якось написала: «Спочатку ми їх вчимо з нуля казати слово «паляниця» і писати літеру Є, а потім вони створюють спільноти на фейсбуці й розказують нам, що в українській мові нема слова «пісяти».
Так вона прокоментувала допис користувача фейсбуку Миколи Пономаренка: «Я з Полтавської області, з села. Там я виріс. І я звик до селянської мови. Там ми казали на все як є, а не так, як москалі нас навчили. Наприклад, ми не казали «пішов покакать», а казали «пішов посрати». Ми не казали «попісять», а казали «посцяти». Я до сих пір не розумію, чому українці забули свою натуральну мову, а користуються омоскальщиною?» (орфографію та пунктуацію автора збережено).
Почнімо з кінця, а саме з сьогодення: «пісяти» і «какати» є в академічному тлумачному словнику (СУМ-20), і це, власне, вже знімає питання наявності в мові цих слів: «пісяти, яю, яєш, недок., розм. Те саме, що мочитися»; «какати, аю, аєш, недок., дит., розм. Те саме, що випорожнятися».
До «какати» є примітка «дитяче», а «пісяти» можуть і дорослі (хоча далі ми повернемося до цього суперечливого твердження). А от «срати» і «сцяти» на сьогодні – це вже вульгаризми, що входять до словників сленгу та жаргону, а не академічного тлумачного.
А втім, у старих словниках (Уманця і Спілки; Грінченка; Кримського і Єфремова) «сцяти» і «срати» є. У Грінченка є також «пісяти» і «какати». У словнику Кримського є ще й багацько гарних синонімів:
- Мочити(ся), сечити, пудити, сцяти, сикати, відливати (воду), ловити рибу, сюсяти, цюркати, бурити.
- Випорожнятися, каляти, калятися, викалятися, накладати, накласти, відкладати, відкласти, ходити, піти до вітру, до двору.
Ну а «какають» не тільки діти. Культурно так можна казати й про дорослих, якщо вже фольклорист Матвій Номис фіксував це в народній творчості навіть щодо собак: «На ледачій ниві трава не росте, а тільки собаки какають».
Отже, «пісяти» і «какати» – це українські слова.
• 1 •
Юлія Станько: Пані Ольго, чи доцільно перекладати російське «стул» (у значенні «кал») як «стілець»?
Кал – це фізична маса, а стілець – режим дефекації. Це різні речі. Щоправда, «стілець» – це сленгізм, бо в настановах МОЗ цього слова немає. Ось, наприклад, із «Настанови 00182. Закрепи у дорослих»: «Пацієнтам з підозрою на органічне захворювання слід призначити подальші обстеження (біль, кал з кровʼю, зміна режиму дефекації, системні симптоми, хронічний закреп у молодої людини)».
• 2 •
Віталій Кононенко: Як перекласти українською «из грязи в князи»?
З Івана в пана. Щоправда, в українській мові слово «грязь» є: у значенні «бруд» – розмовне, а у значенні розмʼяклого ґрунту і лікувального намулу – літературне. Але фразеологізми дослівно ми не перекладаємо.
• 3 •
Олеся Гаркава: Добрий день. Читаю в перекладній книжці: «Я не згоден зі жодною із цих теорій». Дуже різонуло око «зі жодною». Чому не «із»?
Так, мало бути «із жодною з цих». «Зі» надуживають на заході України. Правопис такого вживання не закріплює. §25: «Зі вживаємо, якщо буквосполучення наступного слова має переважно початкові з, с, ш, а також у деяких інших випадках, незалежно від закінчення попереднього слова чи паузи: Ви зустріли ворога… зі зброєю в руках (Ю. Яновський); Балада зі знаком запитання (І. Драч); Бере книжку зі стола (Леся Українка); Зі школи на майдан вивалила дітвора (А. Головко); Прибув зі Львова».
Тобто бачимо, що «зі» вживаємо переважно перед словами, що мають на початку кілька приголосних: зі зброєю, зі знаком, зі стола, зі школи, зі Львова. Очевидно, що «зі жодною» сюди не підпадає. Мабуть, редактор/-ка взяла в голову, що перед свистячими та шиплячими завжди вживаємо «із» або «зі», а оскільки не хочеться ставити поруч два «із» (бо вже є «із цих»), тому було вирішено вжити в одному місці «зі». Це типовий невроз чергування із/зі/з, на який хворіють наші редактор(к)и та коректор(к)и. Живому мовленню це не відповідає.
• 4 •
Сергій Музиченко: Часто почав натрапляти на слово «тогоріч». Якесь відчуття покруча. А вам як?
Так і є. Покруч, побудований за зразком «цьогоріч». Маємо лише 117 його згадок у ГРАК. Є ще подібне «минулоріч» – 3584 згадки. Натомість «торік» – 51 881 згадка. Висновки робіть самі.
• 5 •
Анна Вернигора: Як перекласти слово «инъецировать»? Інʼєкувати?
Ні. Інʼєктувати. Так подає СУМ-20. Проєкція – проєктувати, інʼєкція – інʼєктувати.
• 6 •
Марина Близнюк: Слово «тодлер» в українській мові має якийсь відповідник? Дратує це засилля англізмів.
Тодлер (англ. toddler) – дитина віком 1–3 роки. В українській мові це просто малюк. Узагалі ж є така вікова шкала для дітей молодшого віку: 0–28 днів – новонароджене; до 1 року – немовля; 1–3 роки – малюк / малючка; 4–5 років – дошкільник / дошкільниця.
• 7 •
Анатолій Пронін: Поясніть, будь ласка, якщо є принципова математична різниця між словами «круг» і «коло», то чому українська мова витворила синоніми «навкруги» і «навколо»? Ну а правильно «рятувальний круг» чи «рятувальне коло»?
Згідно з тлумачним словником одне зі значень слова «коло» – частина площини, обмежена замкненою кривою; круг. Тобто «коло» і «круг» – синоніми. Ну а згідно з математичною логікою коло – це лише замкнена крива (межа), а круг – це площина, обмежена колом (межа + внутрішня площа). Однак мова – не математику, а мовознавство – наука неточна (проте найточніша серед неточних). Правильно – і «рятувальний круг», і «рятувальне коло» (а ще рятівний / рятівне).
• 8 •
Лєна Дмитрук-Стецик: Хотілося б почитати вашу думку про «папа» (тато). Росіянизм чи ні? Останнім часом бачила дописи-дискусії…
«Папа» є в інших мовах. Згадайте, як колись аристократи вчили французьку: «папА», «мамАн»... На такій підставі й «папа» має бути допустимим в українській мові, хоча мені особисто не подобається.
«Папа» у значенні «тато» є тільки у словнику Кримського (не знаю, як воно туди потрапило). Авжеж, це сумнівний варіант. В інших словниках «папа – це тільки Папа Римський, а також «хліб». Принагідно зауважу щодо скорочення вашого імені. У повісті Ольги Кобилянської «Царівна» є героїня Лена (не Лєна!): «Лена несла голову на тітчин лад». Аналогічно скорочуємо Лера від Валерія (не Лєра!).
• 9 •
Людмила Тищенко: Як українською перекласти слово «прелесть»?
Принада, ваба, поваба. Але залежить від контексту: «Какая прелесть!» можна перекласти і «Яка краса!». А славнозвісну фразу Ґолума (My Precious!) із серії романів Толкіна в українському дубляжі подано як «Моє золотце!».
• 10 •
Маргарита Присяжнюк: Підкажіть, якому слову слід віддавати перевагу: пані, паня чи панія? Чи є якісь відмінності?
Заміжня жінка – це і пані, і паня, і панія. Але слова «паня» і «панія» марковані як розмовні, тому перевагу віддаємо «пані». Незаміжня жінка – панна, розмовне – панянка. До речі, «панна» вже відходить, адже кому яке діло, заміжня жінка чи ні. Згідно з сучасними нормами етикету за замовчуванням треба звертатись до всіх «пані», навіть до юних. Так ведеться вже й у Європі. У містечку Сесон-Севіньє (а згодом і в усій Франції) місцева влада на вимогу феміністичної організації заборонила звертання «мадемуазель», залишивши тільки «мадам» незалежно від соціального статусу жіноцтва, бо всіх чоловіків заведено називати лише «мсьє». А німці попрощалися з «фройляйн» ще 50 років тому, залишивши тільки «фрау». «Фройляйн» через суфікс пестливості -lein буквально означає «жінчатко» (так, середнього роду). Німкеням це було не до вподоби. В англомовних країнах до чоловіка звертаються тільки «містер» незалежно від його сімейного статусу, в іспаномовних – тільки «сеньйор», в Італії – тільки «синьйор». В Україні зараз теж є тільки «пан», проте було колись і «пани́ч» на позначення неодруженого чоловіка. Отже, в Україні, Іспанії та Італії жінка мала б зватися тільки пані та сеньйора / синьйора (без панночок та сеньйорит, як без мадемуазелей та фройляйн уже обходяться у Франції та Німеччині). Дрібниці мають значення, але нам би спочатку від «жіночка» та «женщіна» відмовитись.
«Главком»
Коментарі — 0