Гроші замість членства? Представник України при ЄС підбиває підсумки саміту «Східного партнерства»

Розмову з представником України при ЄС Всеволодом Ченцовим «Главком» розпочав із оцінки результатів шостого саміту «Східного партнерства», який відбувся у середині грудня в Брюсселі. Під час інтерв’ю також прозвучали питання, які виходять за рамки стосунків України і Євросоюзу.

«Ми не торгуємо перспективою членства в ЄС»

Напередодні саміту «Східного партнерства», який відбувся у середині грудня, Deutsche Welle опублікувало статтю під назвою «Шостий саміт «Східного партнерства»: гроші від ЄС замість перспективи». Дійсно в ЄС готові йти за таким сценарієм? Навіщо було відділяти три країни з шести, які входять до «Східного партнерства»?

Основною темою цього саміту було питання подальшої стратегії розвитку цієї ініціативи. Україна, Грузія та Молдова, які підписали з Євросоюзом Угоди про асоціацію, прагнуть подальшого наближення до ЄС та у перспективі набуття членства в Євросоюзі. Цей формат співпраці закріплений на рівні домовленостей трьох країн, умовою такої взаємодії є приведення національного законодавства у відповідність до стандартів ЄС, виконання відповідних зобов’язань, наприклад, щодо зменшення викидів парникових газів у дусі відповідних політик Євросоюзу.

Такий формат співпраці буде слугувати прикладом для решти країн «Східного партнерства» (Азербайджану, Вірменії, Білорусі), які наразі мають інший, менш динамічний характер взаємин з Євросоюзом. Таким чином, виділення Тріо з шести країн – це природній розвиток подій: об’єднання групи країн зі спільними інтересами і рівнем амбіцій.

Президент Зеленський на саміті сказав, що Тріо в перспективі має стати новим географічним виміром розширення ЄС. Це амбітна, але цілком реалістична мета, враховуючи логіку розвитку Євросоюзу та історію його розширення.

президент Європейської Ради Шарль Мішель (фото пресслужби президента України)" width="1152" height="768" itemprop="image" class="zoomik_img" />Президент Володимир Зеленський та президент Європейської Ради Шарль Мішель (фото пресслужби президента України)

Чи не призведе виділення Тріо до розвалу «Східного Партнерства», дискримінації чи ізоляції окремих країн?

Так, насправді, деякі держав-члени ЄС висловлювали побоювання щодо «фрагментації» «Східного партнерства», чи виділення субструктур в рамках ініціативи. Сподіваюся, нам вдалося пояснити логіку та мотиви наших дій. Повторюю, це – природній крок і така співпраця буде розвиватися в рамках чи поза рамками «Східного партнерства», важливо, щоб вона приносила користь. Наприклад, ми обговорюємо проекти у форматі «Тріо+» за участі Азербайджану у сфері транспорту.

Чим ще запам’ятався шостий Саміт «Східне партнерство»?

Це був також перший на моїй пам’яті саміт, на якому не було суперечок між Азербайджаном і Вірменією, яка раніше затягувалася далеко за регламент виступів. Були випадки, коли сторони вдавалися до спроб блокування підсумкових документів.

Треба тут віддати належне президенту Європейської Ради Шарлю Мішелю, він зміг переламати цю тенденцію та перетворити саміт у майданчик для конструктивної дискусії.

І, напевно, найважливіше, на цьому саміті дуже рельєфно звучала тема безпеки. Росія – як ключовий чинник конфліктів на території «Східного партнерства». Прямо чи опосередковано. І на противагу попереднім самітам замість зачитування ритуальних виступів із правильними, але дуже обережними словами, цього разу відбулась справжня дискусія, і речі називалися справжніми іменами.

А як щодо грошей, які, за даними журналістів, пропонуються державам Тріо в обмін на чітку перспективу членства в ЄС?

Ми не торгуємо перспективою членства. І так питання ніхто і не ставить. Саміт відзначився затвердженням Економічного та Інвестиційного плану для держав-партнерів. Туди увійшли деякі програми, які вже перебувають в роботі, а також і нові напрямки.

Що стосується України, окреслено п'ять флагманських ініціатив, які є цікавими для нас і готувалися спільно. Але список не є вичерпним, тому в майбутньому можуть з’явитися нові. Наприклад, президент у своєму виступі зробив акцент на необхідності посилення взаємодії у сфері охорони здоров’я. Тому я не виключаю, що вже незабаром ми вийдемо на окрему флагманську ініціативу за цим напрямком.

Що стосується існуючих проєктів, то в Україні ЄС планує фінансово підтримати біля 100 тисяч малих і середніх підприємств, які би розвивали кліматично нейтральну та циркулярну економіку в країні, а також близько 10 тисяч малих українських фермерів. Це – орієнтовні цифри, але вони демонструють рівень амбіцій.

Окрім того, ЄС готовий допомогти нам у модернізації пунктів перетину кордону, підвищенні енергоефективності і реалізації програми цифрової трансформації державного сектору, зокрема подальшого розвитку платформи «Дія». У Брюсселі чітко розуміють, що це той сектор, який в Україні стрімко розвивається, може дати поштовх для розвитку інших галузей, тому є готовність інвестувати в нього кошти.

Загалом, протягом наступних семи років Європейська комісія готова вкласти в регіон в рамках ініціативи «Східного партнерства» більше 3 млрд. євро, які в комбінації з ресурсом банків розвитку можуть вирости до 17 млрд. євро.

Поясніть, як це працюватиме?

Єврокомісія, крім надання технічної допомоги, буде готова застосовувати фінансові гарантії до операцій таких банків, як Європейський інвестиційний банк, Європейський банк розвитку і реконструкції або нідерландського FMO з приватними компаніями, чого раніше не було. Це має позитивно вплинути і на вартість кредитів для малих і середніх підприємств. Оскільки раніше вони не страхували так звані ризики місцевої валюти. Тепер, очевидно, також будуть видаватись кредити в гривнях. Якщо буде вироблено менш обтяжливу, ніж сьогодні, процедуру отримання кредитів, така програма може стати важливим інструментом підтримки цієї категорії підприємств на додаток до вітчизняної «5-7-9».

Звісно, обсяги не карколомні, якщо подивитись на програми постковідної підтримки держав-членів ЄС, де йдеться про суми в сотні мільярдів, але важливим є те, що Європейська комісія щодо нас застосовуватиме аналогічний підхід комбінування ресурсів та гарантування ризиків фінансових установ.

Завдяки гарантіям Єврокомісії банки будуть більше налаштовані вкладати кошти, зокрема, у приватний сектор. Такий підхід застосовують усередині ЄС і кошти Єврокомісії виступають каталізатором інвестицій з боку як банків розвитку, так і приватного капіталу. Таку логіку вони будуть переносити і на країни партнерства. У цьому я бачу новизну.

У декларації саміту «Східного партнерства», який стосується безпеки: йдеться, зокрема про те, що «відповіддю на будь-яку подальшу військову агресію проти України стануть масштабні наслідки та сувора ціна, включно з обмежувальними заходами, скоординованими з партнерами». Чи справді у нас є розуміння, які саме обмежувальні заходи може використати ЄС у даному випадку?

Європейський Союз дійсно не розголошує, якими можуть бути ці заходи. Їхня логіка така: ми не можемо це робити, бо це наша внутрішня робота і ми не хочемо окреслювати ніякі параметри, щоб зберігати можливість для маневру. Така готовність і її публічне підтвердження справляють ефект стримування. В той же час, ми вимагаємо вироблення конкретного плану заходів, який ми міг бути миттєво реалізований у разі потреби.

Інше питання полягає в тому, що Росія своїми постійними діями із «засвоєння» окупованих територій через паспортизацію, залучення новоспечених громадян з ОРДЛО до думських виборів, формування там управлінських та партійних структур, трансформацію системи освіти тощо давно «заслужила» на гідну відповідь. Адже ці дії значно ускладнюють, якщо не унеможливлюють, реалізацію Мінських домовленостей, а санкційна політика ЄС щодо РФ чітко прив’язана до їх виконання.

США у ЄС Келлі Адамс-Сміт" width="656" height="656" itemprop="image" />Всеволод Ченцов із тимчасовою повіреною у справах США у ЄС Келлі Адамс-Сміт

Ви підтримуєте в Брюсселі контакт із колегами з США. Нещодавно там перебувала помічниця держсекретаря США з питань Європи та Азії Карен Донфрід. Чи розповідала вона вам, як іде координація з ЄС щодо цих можливих нових обмежувальних заходів у відповідь на ескалацію з боку РФ?

Пані Донфрід до цього була в Києві, Москві, тепер в Брюсселі. Як ви розумієте, буде некоректним з мого боку розповідати про зміст наших бесід. Але можу запевнити: між Києвом, Брюсселем та Вашингтоном відбувається належна координація. У тому числі, щодо можливої реакції у випадку ескалації напруження з боку РФ. Нам важливо мати спільне і, головне, адекватне сприйняття ситуації і рівня загроз.

Пане Всеволоде, на вашу думку, блокування «Північного потоку-2» є у переліку обмежувальних заходів?

У разі подальшої ескалації напруження зі сторони РФ, безумовно, цей проєкт має бути зупинено. Більш того, ЄС та інші наші партнери мали б обмежити співпрацю з РФ не лише в частині доступу до кредитування та високих технологій у нафтогазовому секторі, але і у питанні доступу до ринку. Такі заходи вживалися до держав-агресорів, наприклад, до Іраку у 1990-х. В той же час ми не можемо допустити маніпуляцій на кшталт «війни немає – давайте без зволікань запускати газогін». «Північний потік-2» має підпадати у повній мірі під дію законодавства ЄС, має застосовуватись Третій енергетичний пакет в контексті його сертифікації. І саме застосування цих інструментів має не допустити використання цього газопроводу росіянами у політичних цілях. Інакше він стане проблемою не лише для України, але й для ЄС. В тому числі й в плані реалізації того ж Зеленого курсу. Адже при повному контролі над газопроводом у «Газпрому» з’явиться додатковий важіль впливу, зокрема, додаткова можливість маніпулювання ціною, ставлячи під загрозу нерентабельність інвестицій у відновлювальну енергетику.

А чи готові, на ваш погляд, у Брюсселі відстояти дію Третього енергетичного пакету на цей газогін?

Ми налаштовані так, щоб Україна брала максимально активну участь у цих процесах. Сподіваюсь, що ставлення і в Берліні, і в Брюсселі буде відповідальним. Думаю, що вони засвоїли уроки із ситуації зі стрімким ростом цін на газ.

«У ЄС поступово зростає рівень політичної підтримки України»

Повертаючись до перспективи членства в ЄС. І президент Зеленський вимагає певних часових рамок вступу до Євросоюзу, і міністр закордонних справ Кулеба зазначив, що інтеграція до ЄС і НАТО «не може бути безкінечним процесом». Можете назвати країни, які нас підтримують у цьому питанні, а які виступають проти? Кулеба каже, що перспективу членства України підтримує поки що четверть членів ЄС…

Так, мова йде про країни, з якими підписуються меморандуми. Тут легко порахувати. Наразі це сім країн.

А хто проти і хто не визначився?

Я би не хотів, щоб ця тематика ставала спекулятивною. Ви ж розумієте, що це не означає, що вони проти України. Подивіться на географію, які країни є локомотивом економічного розвитку ЄС.

Німеччина, Франція…

А також Нідерланди, Італія. Відповідно, їхня позиція є дуже важливою.

В той же час, ситуація не є статичною. Так, є група країн Балтії, Центральної та Східної Європи, які нас краще розуміють і активно підтримують в силу історичних та географічних особливостей. Але як ми вже говорили, що загалом в ЄС поступово зростає рівень політичної підтримки України. У нас постійно нарощуються темпи торговельно-економічної співпраці, Україна є важливим партнером ЄС у таких сферах, як металургія, сільське господарство.

З приєднанням до континентальної електромережі у нас значно зростуть можливості експорту електроенергії в ЄС, ми активно рухаємося в напрямку інтеграції цифрових ринків. Тобто питання подальшого зближення з ЄС через інтеграцію ринків, забезпечення руху капіталу, робочої сили поступово стає реальністю, змінюється якість цих відносин.

Тому завдання дипломатії полягає у максимальному сприянні цим процесам і формуванні сприятливого політичного клімату для початку предметної, структурованої роботи з підготовки України до членства в Євросоюзі. Наш шлях є значно складнішим, порівнюючи з країнами Центральної та Східної Європи, щодо яких на початку 1990-х було ухвалено політичне рішення щодо їхнього членства в ЄС.

Але з наближенням до ЄС у плані стандартів, бізнес-клімату, рівня захисту інвестицій, функціональності судової системи тощо, розмова про членство ЄС ставатиме дедалі більш активною. Але вже на цьому етапі ми маємо повне право порушувати питання перспективи, яке для нас є питанням гідності та екзистенціального вибору. В жодній країні Європи, крім України, люди не відстоюють це право ціною свого життя.

Норвегія у багатьох напрямках знаходиться на вищому рівні розвитку, ніж середній в ЄС. Ми, безумовно, можемо рухатись шляхом Норвегії і в якийсь момент для себе ухвалювати рішення: чи залишатися поза ЄС, досягнувши тих же стандартів життя, чи приєднуватись до Євросоюзу. Безумовно, ця стратегія може працювати. Але, знову ж таки, ми повертаємось до питання стандартів.

З іншого боку, Норвегія прийняла фактично 100% законодавства ЄС і постійно адаптує своє законодавство до нових стандартів Євросоюзу. У нас адаптація до європейського законодавства розпочалася порівняно нещодавно, не менше актуальним є питання його впровадження і невідворотності змін. Коли ми вийдемо на належні оберти з точки зору практичної євроінтеграції, тоді картина буде більш зрозумілою.

Ми маємо Угоду про Асоціацію, водночас з нашого боку є побажання внести зміни в цей документ. Що відбувається на даний момент?

Процес адаптації Угоди, оновлення додатків, є постійним. Але ЄС також не стоїть на місці. Триває спільна оцінка стану виконання Угоди. Відкриваються нові теми, які не були предметом регулювання Угоди, наприклад, цифровий ринок. Україна готова брати участь у формуванні і приєднанні до нових політик, добрим прикладом може слугувати Зелений курс ЄС. Тобто сама Угода є живим інструментом, і її виконання є динамічним процесом.

Скільки часу може піти на виконання Угоди про Асоціацію?

У самій Угоді це не прописано. Угода може працювати, допоки вона відповідає характеру відносин та потребам сторін. Повертаючись до теми перспективи членства, кількість євроінтеграції має переходити в якість. І коли умовна «сума інтеграції» є достатньою для того, щоб переходити на інший рівень відносин і вести структурований діалог про підготовку до членства, напевне, тоді можна вести мову про підготовку нового інструменту.

Чи немає у нас планів на 2027 рік, коли в Раді ЄС головуватиме Литва, яка є прихильною щодо України, щоб подати заявку на членство?

Роль головування відрізняється від тієї, яки була раніше, до набуття чинності Лісабонського договору. Але може бути певний сенс, навіть символічний, у прив’язці тих чи інших рішень до головування відповідних держав у ЄС. Втім, треба розуміти, чого ми досягаємо у разі внесення заявки. І коли країна подає заявку, вона має приблизно розуміти, якою буде ця відповідь.

Микола Сірук, для «Главкома»