Поверніться і народжуйте! Український уряд має план
Інтерв’ю
Держава «заманюватиме» додому тих, хто виїхав
Українські демографи б’ють на сполох: після широкомасштабного вторгнення понад 6 млн українців виїхали за кордон і майже половина з них, переважно жінки з дітьми, не планують повертатися. Аналітичний центр EasyBusiness спільно з Міністерством економіки реалізували проєкт «Розвиток людського капіталу України: сприяння поверненню вимушених мігрантів». Ключовий висновок – у першому ж рядку: «До 2,7 млн вимушених мігрантів наразі схиляються до того, щоб залишитися за кордоном».
У країнах Європейського союзу діти здобудуть професійну освіту, з часом знайдуть своє місце на європейському ринку праці, зі значно вищими зарплатами. Ба більше, чимало українських чоловіків чекають, поки для них відкриють кордон, щоби возз’єднатися з сім’ями, які вже обжилися на новому місці.
Щоб запобігти масовому відтоку чоловіків, керівник Українського інституту майбутнього, ексрадник міністра внутрішніх справ України Вадим Денисенко, запропонував після завершення війни продовжити заборону на виїзд чоловіків за кордон щонайменше на три роки. Така ініціатива збурила мережу, а хмизу у багаття додала інформація про те, що повнолітній син Денисенка під час війни подорожує світом, знімає відео, які коментує російською мовою. Міністерство внутрішніх справ відхрестилося від заяви Денисенка, проте проблема демографічної ями перед владою стоїть і її вирішення вимагає конкретних рішень.
Що тримає у Європі?
Після широкомасштабного вторгнення, за даними Євростату, майже 4 млн українців отримали статус захисту від війни, а це означає, що вони мають щомісячну соціальну допомогу, право на працю, медичну страховку та повну компенсацію комунальних послуг. До прикладу, у Німеччині, де нині перебуває найбільше біженців з України (вже навіть більше ніж у Польщі), вони стали жити заможніше, ніж середній клас в Україні.
Ще приблизно 3 млн українських заробітчан вже багато років працюють за кордоном. Чи повернуться вони – теж велике питання.
Велике занепокоєння у демографів викликає і різке падіння народжуваності. За даними директора Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, «зараз дітей з’являється втричі менше, ніж потрібно для простого відтворення поколінь». «Це мінус десятки тисяч українців у майбутньому… І сім’я не буде народжувати дитину, якщо батьки не здатні надати їй гідні умови життя», – пояснює демограф. Елла Лібанова прогнозує, що «буде знелюднення певних територій, але якщо економіка розвиватиметься добре, то населення відновиться. А от етнічний склад його, напевне, зміниться».
За даними Лібанової, станом на 2022 рік, рівень народжуваності оцінюється «десь у 0,9 дитини на одну жінку». «Катастрофічне падіння народжуваності ми очікуємо у 2023 році. Під час війни ця тенденція, безумовно, буде поглиблюватися, але гірше, ніж у 2023 році (навіть якщо у 2024 війна триватиме), я не думаю, що буде. Ми розраховуємо, що показник буде десь 0,7 дитини на одну жінку. Після війни буде певне підвищення народжуваності. Сподіваюсь, ми повернемось принаймні до довоєнного рівня», – говорить Лібанова. І додає: для того, щоби забезпечити відтворення поколінь, треба щоби пересічна жінка за своє життя народила 2,15 дитини.
За прогнозами Елли Лібанової: «Якщо спиратися на варіант перемоги в 2025 році із виходом на кордони 1991 року (повернення Криму передбачається пізніше), можна очікувати, що в 2030 році в Україні проживатиме 32-35 млн. осіб». При цьому вона відмітила, що депопуляція є неминучою за будь-яких умов. Щоб підтримувати згадані цифри, доведеться щороку залучати близько 300 тисяч мігрантів з інших країн.
Як бути? Уряд розробляє стратегію демографічного відродження – у середині 2022 року з’явився проєкт плану відновлення України від наслідків війни. Він передбачає забезпечення громадян тимчасовим житлом та відновлення зруйнованого/пошкодженого житла. Передбачається зайнятість осіб, які змінюють громаду або повертаються до громад, з яких виїхали через війну. Уряд також обіцяє відновлення соціальної, освітньої, культурної, оздоровчої інфраструктури. У цьому проєкті не називається загальний розмір потреби у фінансових ресурсах для досягнення цілі – він буде визначений після проведення необхідних розрахунків.
За роз’ясненням «Главком» звернувся до радника прем’єр-міністра, керівника Центру економічного відновлення Кирила Криволапа. Він каже, що ціна неповернення вимушених українських мігрантів – мінус $113 млрд валового внутрішнього продукту (ВВП) та $45 млрд податків за 10 років.
«Економічне зростання – не панацея від демографічних проблем. Навіть навпаки»
Як тільки закінчиться війна, родини можуть возз’єднуватись вже не в Україні, а за кордоном, адже чимало хто там вже знайшов роботу, діти навчаються.
В Україні ж навпаки у багатьох нема ні житла, ні роботи, школи і дитячі садки у руїнах. Що робити українському уряду у такій ситуації?
Для того, щоби сім’ї возз’єднувались в Україні, а не за кордоном, потрібна активна державна політика щодо повернення вимушених мігрантів. І ця робота вже ведеться. Треба розвивати економіку та освіту, забезпечувати сприятливий бізнес-клімат, створювати нові робочі місця, відбудовувати інфраструктуру. Потрібно створювати всі умови, щоби українці хотіли повертатись. І головне, що має враховувати кожен, хто працює з політикою повернення вимушених мігрантів – ми маємо дотримуватися недискримінаційного підходу. Мусимо створити рівні та справедливі умови і для вимушених мігрантів, і для тих, хто залишився в Україні.
Експерти Центру економічного відновлення (ЦЕВ), разом із колегами з аналітичного центру EasyBusiness, за підтримки Western NIS Entеrprise Fund, провели дослідження щодо перспектив повернення вимушених мігрантів в Україну. За результатами дослідження, є розуміння трьох ключових напрямків дій уряду: аналітично-комунікаційна робота, забезпечення базових потреб та створення заохочувальних стимулів.
Нам потрібно співпрацювати з іншими країнами, аби реалізувати власні інтереси з повернення громадян. Забезпечення базових потреб – процес, який вже зараз відбувається паралельно з першим. Уряд працює над розвитком ринку праці, займається відбудовою житла та інфраструктури. Надалі на нас чекає велика робота – створення умов для гідного рівня життя за рахунок економічного зростання та розвитку регіонів.
Третій напрямок – впровадження заохочувальних стимулів. Перш за все, потрібна максимальна підтримка вимушених мігрантів у процесі повернення: створення умов для працевлаштування, фінансова допомога на транспортні витрати для повернення, доступ до якісної освіти, надання соціальної̈ підтримки, допомога зі стартом бізнесу тощо. Потрібно зробити максимум можливого.
За даними Інституту демографії, у 2023 році Україну очікує «катастрофічне падіння народжуваності». Як швидко відновиться населення, адже для того, щоби це сталося, необхідно щоби в Україні почалося економічне зростання, а для цього людям потрібно платити зарплати як у Євросоюзі. Де брати кошти?
Демографи дійсно очікують серйозного падіння народжуваності в Україні. Так зазвичай відбувається під час воєн. Причини очевидні – величезна кількість українських жінок були вимушені виїхати. Чоловіки воюють. Родини, які не розділила війна, не мають впевненості, що у їхніх дітей буде безпечне дитинство. Закінчення війни, здобуття Україною безпекових гарантій та відновлення економічного зростання сприятиме і зростанню народжуваності.
Але є інша цікава демографічна тенденція: економічне зростання – не панацея від демографічних проблем. Навпаки, економічно розвинені країни зазвичай характеризуються відносно низькою народжуваністю, старінням нації та скороченням кількості населення. Насправді така ж тенденція спостерігалась і в Україні до війни. Вочевидь, потрібні окремі програми для популяризації здорового батьківства, гарантії від держави щодо підтримки сімей тощо.
«Україні потрібно буде залучати іноземну робочу силу. Це вже не дискусійне питання»
Як зміниться етнічний склад, адже якщо не вистачатиме робочих рук, а попит на робочу силу буде, в Україну масово поїдуть працювати люди з бідніших країн.
Це питання більше до етнографів, ніж до економістів. Зараз прогнозувати майбутній етнічний склад населення неможливо, адже війна триває. Точно можна сказати, що Україні потрібно буде залучати іноземну робочу силу. Це вже й не дискусійне питання.
За підрахунками експертів EasyBusiness та Центру економічного відновлення, для успішної відбудови та сталого економічного відновлення валового внутрішнього продукту (ВВП) економіка України має зростати мінімум на 7% на рік аж до 2032 року. Щоби це відбулося, навіть якщо більшість біженців повернеться в країну, все одно потрібно буде додатково залучити 3,2-4,5 млн працездатних осіб.
Нам варто вже зараз розробляти умови для роботи іноземців в Україні, тоді як раніше вважали, що спочатку маємо захищати робочі місця для українців. Але правда у тому, що під час повоєнної відбудови роботи буде стільки, що її вистачить і українцям, і ще доведеться запрошувати робочу силу з інших країн. І фраза президента про те, що «не українець буде шукати оголошення про роботу у Польщі, а поляк буде шукати оголошення про роботу в Україні» – це насправді не фантастичний сценарій. Він може справдитись.
Звідки приїдуть ці люди та чи зможуть вони інтегруватися у наше життя?
Маємо розуміти, що 4,5 млн робітників можуть бути і українцями. Це можуть бути ті, хто перебував за кордоном до війни і залишається там досі. За різними оцінками, у 2021 році за кордоном перебувало до 3 млн наших трудових мігрантів, хоча зараз категорії «трудових» та «вимушених» мігрантів сильно перемішались. Щодо робочої сили з-за кордону, тобто іноземців – це не обов’язково мають бути виключно мігранти з бідних країн.
Євроінтеграція відкриває перед Україною вільний ринок робочої сили, а тому ми цілком можемо претендувати на культурно близькі, висококваліфіковані кадри з країн ЄС, але для цього потрібно створити відповідні умови.
Важливою буде політика інтеграції трудових мігрантів в українське суспільство. Тут можна дивитись на міжнародний досвід. Так, наприклад, у Швеції кожен іммігрант віком від 20 до 65 років має пройти обов’язкову 24-місячну програму, що включає курси з вивчення державної мови, професійної та громадської орієнтації. Осіб, які отримали громадянство, щорічно вшановують на спеціальній церемонії у Національний день Швеції, що проводиться у тому ж місці, що й банкет на честь вручення Нобелівської премії.
При плануванні ми мусимо враховувати фактор збільшення продуктивності праці. Адже ми зможемо вдвічі зменшити потребу у людях, якщо вдвічі підвищимо продуктивність. І це все реально зробити завдяки сучасним технологіям. Інновації повністю змінюють ринок праці.
Фраза президента, що «не українець шукатиме роботу у Польщі, а поляк шукатиме оголошення про роботу в Україні» – не фантастичний сценарій
Що ви скажете про державну політику повернення вимушених мігрантів? Які прогнози, коли план відновлення від наслідків війни буде ухвалений і яким чином здійснюватиметься його фінансування, які потреби у коштах?
Державна політика – у процесі розробки. Детальніше зможемо говорити після її оприлюднення. До речі, про фінансування. Саме зараз уряд України розробляє план відновлення для виконання програми Ukraine Facility. До процесу активно залучені й експерти Центру економічного відновлення, а також інших громадських організацій. Усі деталі плану незабаром будуть представлені українському суспільству та нашим європейським партнерам. Там буде і про роботу з людським капіталом.
Як український уряд може позитивно вплинути на народжуваність? Чи не планується збільшити виплати на дітей при народженні, допомогу матерям-одиначкам та багатодітним сім’ям?
Розробляються рішення. Однак варто розуміти, що проблема дуже глибока.
Знову ж таки, життя у благополучних та розвинених країнах не гарантує високої народжуваності, самі по собі матеріальні стимули не дають очікуваного злету показників народжуваності. У вересні ми проведемо форум на тему «Людський капітал України». Де, власне, будемо обговорювати ці проблеми. Вони потребують залученості і держави, і бізнесу, і громадської спільноти.
Наталка Прудка, «Главком»
Коментарі — 0