Володимир В’ятрович: 9 Травня не повинно бути державним вихідним. І ми це зробимо!

За чотири роки декомунізації було змінено 52 тисячі топонімів, перейменовано 987 населених пунктів, демонтовано понад 2,5 тисячі пам’ятників вождям комуністичного тоталітарного режиму, більшість з яких - пам’ятники Леніну. Про це повідомив голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Експерти називають чотирирічний цикл декомунізації успішним. Проте процес оголив важливу проблему: у багатьох населених пунктах місцеві органи влади вдаються до перейменувань на користь російського минулого, не пов’язаного з радянською спадщиною. Таким чином формально не порушуючи закон українські міста і села повертають собі топоніми часів Російської імперії. Законодавчо цей процес ніяк не відрегульований, саме тому, вважають історики, потрібен ще й закон про «деколонізацію». «У війні за ідентичність Росія активно використовує історію, яка перетворилася в одну із арен гібридної, інформаційної війни», - пояснює голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

«Радянське минуле – це не єдине, що може використовуватися Росією у війні проти України. Ми стали свідками того, як і глибша історія використовувалася Росією, аби мобілізувати своїх прихильників для протистояння Україні. Мова іде про «Новоросію», історію Російської імперії кінця XIX - XIX століть», - пояснює історик. За його словами, рештки російського імперського минулого є певними маркерами, які дали можливість говорити про якийсь єдиний простір, єдиний народ і одну країну, яку ніби варто було б відновити.

В’ятрович розповів «Главкому», за якими критеріями топоніми підпадатимуть під «закон про деколонізацію», а він вже розробляється, яка вірогідність зміни курсу України в питаннях національної ідентичності після виборів президента, а також про те, чому на 9 травня нам слід знову чекати скандалу «побєдобєсія».

Пане Володимире, одна з центральних вулиць Кропивницького замість Леніна тепер носить ніяк не українську назву Дворцова. Наскільки багато подібних повернень імперських назв, і чи можна існуючими декомунізаційними законами змінити назву і цієї вулиці?

«Дворцова» не підпадає (під дію декомунізаційних законів). Якщо ми говоримо про закон «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного тоталітарних режимів…», то очевидно, що він передбачає перейменування тільки топоніміки, яка пов’язана з комуністичним минулим, не з російськоімперським минулим. Але дуже часто процеси, які запустили цим законом ідуть далеко поза межі декомунізації. Наприклад, у Києві перейменовані вулиці Кутузова і Суворова, які абсолютно не підпадають під дію законів про декомунізацію. Але ніхто їх не забороняв перейменовувати, якщо є воля громади. Рішенням місцевої громади столиці було демонтовано пам’ятник Суворову. Декомунізація спровокувала і деколонізацію. Та цього буде не досить. Деколонізація, чи позбавлення російськоімперської спадщини також потребує певного законодавчого регулювання. Саме через те ми готуємо відповідний проект закону.

Такого нині багато в Україні. Одним з лідерів у випадку з топонімами, їх близько 300 в Україні, є вулиці Суворова, Кутузова, є сотні вулиць, присвячених російським письменникам. Безперечно, що Толстой, Тургенєв, Пушкін є великими письменниками. Але їх кількість в Україні неймовірно велика, неспівмірно більша, ніж кількість вулиць Бальзака, Драйзера чи інших великих письменників світової літератури.

Хто визначатиме, чи багато вулиць Кутузова і чи підпадатимуть вони під заборону?

Коли ми говоримо про деколонізацію, ми говоримо про позбавлення від імперської спадщини, яка може використовуватися для відновлення імперського впливу. Мова іде перш за все про Росію, яка не приховує своєї агресії і використовує російське імперське минуле для того, щоб відновити цей вплив. Коли ми говоримо про деколонізацію, перш за все, звертатимемо увагу на увічнення тих фігур, які причетні до створення імперії. Мова ітиме про військово-політичне керівництво імперієї, про імператорів, князів і воєначальників, які були тими, хто завойовував ті чи інші території, розширював межі імперії, зокрема завойовували українські території. Такого роду фігури, як Суворов однозначно мають під це підпадати.

Хто саме підпадатиме під дію закону визначатимемо разом в ході різного роду дискусій за участю істориків, юристів. Наше завдання полягатиме в тому, щоби виписати чіткі критерії: хто підпадає під дію цього закону. Вочевидь, мова йтиме не тільки про те, щоб перейменувати існуючі топоніми, а й про те, щоб накласти якісь обмеження на появу нових. Тобто не виключаю, що будуть зміни до закону про географічні назви.

Окрім назв вулиць, міст є штампи на кшталт «дружба народів», «возз’єднання». Що робити з цим спадком?

Думаємо над такими речами. Насправді їх важко прописати, хоча це є чіткими радянськими ідеологемами… Ці російсько-радянські ідеологеми спробуємо прописати у законі. Є ще сукупність топонімів, які пов’язана з назвами російських населених пунктів. З одного боку нічого поганого немає в тому, що в Україні є вулиці Архангельська, Ростовська тощо. З іншого боку, коли подивишся на мапу як багато цих проросійських топонімів, то розумієш, що це абсолютно невипадково, що це також є інструментом формування єдиного географічного простору. З цим також потрібно буде щось робити.

На якій стадії розробка закону  про деколонізацію?

Насправді дискусії навколо деколонізації ми лише розпочали. Наразі відбулася лише одна публічна зустріч. Але відбудуться ще кілька. Нам надзвичайно важливо, щоб ці дискусії відбувалися не тільки у Києві, а й на місцевому рівні. Ми хочемо провести дискусії про, скажемо умовно, передатування Одеси, Дніпра, інших міст безпосередньо в цих населених пунктах. Ми хочемо провести важливу дискусію про деколонізацію на прикладі Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви», який є інструментом оспівування російськоімперської слави, але насправді антиукраїнської слави. Думаю, що це принаймні кілька місяців займе, такого роду дискусії, напрацювання. Паралельно працюють і юристи, аби за кілька місяців представити перші пропозиції у вигляді конкретних законопроектів.  

Чи є небезпека, що в разі приходу нового президента рух в бік «декомунізації» може зупинитися?

Це залежить від усіх нас. Мене непокоїть абсолютна відсутність інформації щодо питань гуманітарної політики від одного з кандидатів, який не є президентом. Відверте замовчування відповідей на ключові питання щодо мови і історії є абсолютно ненормальним. Минулого тижня ми почули якісь тези з цієї теми від його речників, але сам пан Зеленський поки жодного слова щодо гуманітарної політики не висловив.

Так чи інакше результати першого туру виборів показали, що питання декомунізації, історії і мови не є пріоритетними для більшості виборців.

Я ніколи не вважав, що ці питання будуть цікавити усіх. Достатня кількість людей, для яких це важливо є вагомим чинником для того, щоби впливати на те, якою буде Україна.

З травня 2017 року Конституційний суд розглядає відповідність декомунізації Конституції (закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів...»). Чи не затягується процес? КПУ можуть «відбілити»?

Чому так довго? Очевидно, що це пов’язано з політикою, я не бачу тут правових завад, які мали би зупинити ухвалення рішення Конституційного суду. Не слід забувати, що перший вирок Компартія отримала від українського народу у 2014 році, коли вперше після проголошення незалежності вона не потрапила до парламенту, тоді вона ще не була забороненою. А зараз уже мають бути ухвалені відповідні юридичні рішення.

Минулого року ефір телеканалу «Інтер» від 9 травня спричинив скандал. Там демонструвались заборонені радянські символи. Цього року буде те ж саме?

Безперечно, що знову побачимо таке. Допоки 9 травня залишатиметься вихідним днем синхронно з РФ, то цей день буде мати російсько-радянський формат. Це, безперечно, використовуватиметься Росією. Я нагадаю інший приклад. Коли вихідним в Україні був день 7 листопада, майже кожного року в цей день у нас були бійки, сутички, непорозуміння. Після скасування вихідного дня всі забули про те, що 7 листопада може бути днем для політичних суперечностей.

9 травня має залишитися Днем перемоги над нацизмом, у цей день мають згадувати ветеранів Другої світової, зокрема ветеранів Червоної армії. Але це не повинно бути державним вихідним. 8 травня має бути державним вихідним і формат відзначення 8 травня зовсім інший.

Цього року до 9 травня реально скасувати вихідний?

Ні. Але в будь-якому випадку ми це зробимо. Вихідний скасуємо.

Михайло Глуховський, «Главком»

^{У підготовці матеріалу були використані також запитання інших журналістів, що звучали під час прес-конференції}