Освітня карта Києва: зона спільної відповідальності

Щоденно ми отримуємо чималенько запитів від журналістів. Але саме цей — зачепив. 

У ньому був лист від такого собі «Ваньки Жукова», учня 4-го класу. Хлопчик, захищаючи свою маму, скаржився на вчительку, що створила свій шкільний закон, за яким треба платити благодійний внесок. А в них із мамою грошей немає, недавно народився маленький братик.

Вирішила познайомитися і з учителькою, і з «Ванькою Жуковим». Приїхавши до школи, одразу зрозуміла, що про лист уже знають усі. З директором пішли до потрібного класу. «Ваньки» того дня у школі не було. Не судилося нам познайомитися. Проте мені показали протокол батьківських зборів, згідно з яким саме батьки вирішили більшістю голосів: «Затвердити кошторис на поточний  навчальний рік 2017/2018 у розмірі 100 (сто) гривень на місяць з кожного учня четвертого класу з можливістю корегування та у разі необхідності збір додаткових коштів у розмірі фактичних витрат (вартість квитків, внески за участь у заходах, оренда транспортних засобів, вітання іменинників тощо)». Під таким рішенням, звісно , стояли підписи батьків класу ... А скільки ще таких рішень прийнято в тисячах класів по всій країні?  Скільки коштів накопичується в благодійних фондах, куди вони йдуть і як доповнюють державні вкладення, чи є на них закон?  Не шкільний, «придуманий вчителькою», а загальнодержавний?

Є. Стаття 30 нового закону «Про освіту»  наголошує: всі освітні установи повинні оприлюднити інформацію про надходження і використання коштів. Міністр освіти Лілія Гриневич оголосила дедлайн:  1 грудня 2017 р. Але важливо не просто відкрити дані, важливо знати, як і для чого їх використовувати.

Зараз у пресі й на сторінках Фейсбуку багато експертів і освітян жваво обговорюють це питання, перебуваючи в очікуванні. Одні дають поради. Інші, лежачи на дивані, перебувають у передчутті розслідувань та розкриттів, потираючи собі руки.

І лише, на жаль, невеличка частка громади робить реальні зміни, розуміючи, що після зробленого на їхні голови впаде шалена критика зрадофілів та всепропалів.

Не буду оригінальною, коли скажу, що будь-яка робота потребує чималих зусиль: інтелектуальних, фізичних. А ще, напевно, найважливіше — це працювати з командою однодумців. Мені пощастило на таких людей-професіоналів.

Київ — місто, в якому градус соціальної недовіри, відчуття загостреної справедливості завжди зашкалює. Гостру потребу у відкритті освітнього бюджетування на рівні кожного закладу освіти міста ми відчули ще у 2014 р. Так виникла ідея створення Освітньої карти Києва. Це була величезна робота великої команди: від закладу освіти до системи управлінців. У карту хотілося закласти просту й зрозумілу для кожної людини інформацію. Так народився електронний паспорт закладу освіти. Сьогодні його прикріплено до кожної позначки освітньої установи.

На першому етапі  електронний паспорт вміщував 5 розділів: наповнюваність закладу; будівельно-технічні характеристики; приміщення; комп'ютерно-програмне забезпечення; фінансове забезпечення. Потім додатково, як окремий продукт, розробили карту ремонтних робіт у закладах освіти. У 2014-му та 2015-му роках їх було небагато. До нашої першої версії електронної карти увійшли тільки садки та школи. Розробляли карту з урахуванням того, які дані, відповідно до існуючих звітів, щороку збираються в системі освіти. Для нас було важливо не переобтяжити освітянську громаду збиранням додаткової інформації. 

Сьогодні наша карта, крім усього, є механізмом захисту від надмірної кількості запитів від громадських організацій, певних «діячів» у цій сфері. На їхні запити «Дайте нам інформацію по горизонталі та по вертикалі» відсилаємо їх на електронну адресу Освітньої карти Києва.

Працювали над удосконаленням ОКК поступово. До уваги брали зауваження користувачів (освітян, батьків). Так, упродовж трьох років: декілька разів змінювали дизайн та логіку користування ОКК; на ОКК позначено всі типи закладів освіти, які отримують фінансування з міського бюджету; додано інформацію про освітній дріб'язок, що було придбано у 2016 р., та розділи «Результати ЗНО», «Моніторинги».

Що ж входить до електронного паспорту сьогодні? 

Адреса закладу освіти. Дані про: тип закладу; його ступінь; форму власності; мову навчання та перелік іноземних мов, які вивчають учні; ПІБ керівника закладу; номери телефонів закладу; електронна адреса та посилання на сайт закладу.

Далі, 7 окремих розділів із основними числовими показниками. Вважаємо, що до поняття «прозорості та інформаційної відкритості» причетний кожен із з них. Ознайомившись із електронним паспортом закладу освіти, можна дізнатися про все: розмір території закладу, кількість квадратних метрів приміщення, рік побудови, рік останнього капітального ремонту, кількість класних приміщень, потужність закладу, кількість дітей (учнів, вихованців), кількісний склад колективу, які види ремонтних робіт було виконано за три роки та кількість коштів, виділених на ці потреби. Окремої уваги заслуговує розділ «Фінансове забезпечення». Його розбито за напрямами: «Обсяг затверджених видатків»; «Загальний фонд», «Спеціальний фонд» (бюджет розвитку та власні надходження), а також «Поточні видатки». Для прикладу — фото з електронним паспортом зі школи № 1 Шевченківського району.

Окремої уваги заслуговує напрям «Поточні видатки». На нашій карті він уперше з'явився торік і, не побоюся цього слова, є предметом нашої гордості. Такого рядка у бюджеті закладів освіти не було десятиліттями. І, як наслідок, також десятиліттями формувалася сіра зона батьківських готівкових внесків у заклади освіти. Того, про що й написав «Ванька Жуков». Маю зазначити, що ця зона вже міцно засіла не в дитячих установах, а  у головах батьків. Викорінюватиметься вона ще не один рік. 

У 2016 р. видатки на так званий побутовий дріб'язок у закладах освіти в середньому по місту зросли з 0,002% до 2%. Декому ця цифра може здатися смішною, ну що таке — 2%. Але у бюджеті освіти міста 2% дорівнювали 85 млн грн. Саме тому в розділі «Фінансування» є живе посилання «Перелік товарно-матерiальних цінностей, закуплених за кошти Київської міської державної адміністрації в листопаді-грудні 2016 року», за яким кожен громадянин може побачити, що придбано за міські кошти для кожного закладу індивідуально. І це теж був ще один наш крок до відкритості. Ми продовжуємо крокувати. У 2017 р. кошти на дріб'язок уже передбачені не тільки для садків та шкіл, — до цієї програми долучені позашкільні заклади освіти. Загальний трансферт на ці потреби у бюджеті 2017 р. становить 104 млн грн.

Але ст. 30, говорячи про прозорість та інформаційну відкритість, не обмежується показниками, про які я згадувала. Їх значно більше, і вони будуть оприлюднені на індивідуальних електронних сторінках закладів або роздруковані на інформаційних стендах. Та хочеться звернути увагу громади на один, на мою думку, з найважливіших показників освітніх установ. На той, який є основним критерієм для нас, коли ми думаємо, куди віддати дитину навчатися, — це якісні знаннєві показники.

На виконання нового Закону «Про освіту», у жовтні нинішнього року електронні паспорти закладів освіти доповнено розділами: «Результати ЗНО» та «Моніторинги». Саме з них тепер можна не тільки дізнатися про результати ЗНО 2016, 2017 рр. випускників конкретної школи, а й побачити, учасниками яких міських моніторингових досліджень були учні. 

Чого немає на нашій ОКК? Немає звітності про ті гроші, про які написав «Ванька Жуков». Тут уже кожна освітня громада самостійно визначатиметься з приводу форми та обсягу звітування перед самою собою. Головне, щоб це було толерантно й не переростало в конфлікт. 

І насамкінець. Згадався ще один випадок, який стався у 2015 р. На прийом записалися батьки вихованців одного садка Києва, котрі не один рік щомісяця здавали чималі кошти у так званий «Благодійний фонд». Сума назбиралася чималенька — понад 1,5 млрд гривень. Доступ до цих грошей мала одна з мам садка, яка після революції зникла, прихопивши кошти. Перед прийомом ми з колегами готувалися знову пояснювати батькам, що не зможемо розшукати ту маму і їм краще звернутися до поліції. І яким же був наш подив, коли почули від батьків, що вони створили нову гідру «Благодійний фонд» і прийшли скаржитися на директора, яка не давала їм змоги збирати ті самі чималі внески в муніципальному садку. 

Отже, 1 грудня інформація по садках, школах, позашкільних та інших освітніх закладах буде відкрита. Що далі? Що це дає?

Для освітян — розуміння, чи справедливо розподіляє кошти місцева влада між закладами освіти й чи є в неї «любимчики».

Для батьків — чи не спонсорують вони те, на що місто вже й так виділило кошти з їхніх же податків.

Для влади — чи хороших менеджерів вона наймає на роботу.

Крім того, відкриті дані завжди корисні для аналітиків та експертів.

Але головне — навчитися аналізувати і, відповідно, вдосконалюватися. Сподіваємося, що наш досвід стане в пригоді колегам з інших регіонів. І ми вже отримуємо такі запити.

Відкритість — одна з цеглинок фундаменту взаємовідносин під назвою «довіра». Ми всі працюємо над відродженням довіри одне до одного. У цьому процесі немає й не може бути спостерігачів. 

Перше грудня невпинно наближається. Нам уже є що показати, а також є над чим працювати, вдосконалюючись. Та головне — щоб усі ми розуміли: стаття 30 Закону «Про освіту» — це зона спільної відповідальності всіх, причетних до життя кожної окремої освітньої установи. 

Дякую всій команді, яка впродовж трьох років, від початку народження Освітньої карти Києва, працювала над її розробкою та вдосконаленням: Ганна Старостенко, співробітники  ДОНМС, РУО, ЦМСО, керівникам закладів освіти, батьківським громадським організаціям.

Досконалості немає меж. Саме тому вся наша велика команда й далі працює над тим, щоб показати наші здобутки в освіті і впевнено, разом, рухатися до того, про що мріємо.

Олена Фіданян