Посол України Андрій Мельник: Мій десант до Бразилії був з самого початку mission impossible
«Україна має змогу продемонструвати наявність меж нашого терпіння»
Президент України, перебуваючи у США, представив партнерам План перемоги. І хоча конкретні його деталі поки не відомі, кілька тез були озвучені Києвом: вони зводяться до дипломатичного та військового примусу Росії до миру, що, по суті, означає продовження надання Україні допомоги для продовження бойових дій у тому числі на території самої Росії. На противагу українському плану миру існує бразильсько-китайський. Оприлюднена його частина містить обов’язкову присутність Москви і Києва на наступній міжнародній конференції про завершення війни, зупинку бойових дій на поточній лінії фронту.
Президент Володимир Зеленський уже розкритикував таку альтернативу: вона не пропонує справедливого миру і не передбачає повернення контролю України за міжнародно визнаною територією. Окрім того, бразильсько-китайський план, принаймні публічна його частина, не передбачає ніяких гарантій від нападу Росії у майбутньому.
Таке підігрування Бразилії агресору у війні вже давно не влаштовує Київ. Україна активно намагається вплинути на позицію однієї з ключових країн Глобального півдня. З 20 червня 2023 року дипломатичну місію у Бразилії очолив Андрій Мельник. З 2014 до 2022 років дипломат працював послом у Німеччині, де запам’ятався жорсткою риторикою, яка без сумніву допомогла Україні добитися від Німеччини значної допомоги у перший рік вторгнення. Врешті ФРН перетворилася на ключового нашого союзника у Європі.
Вочевидь, з призначенням Мельника до Бразилії, президент Зеленський розраховував на схожий результат. Проте латиноамериканське відрядження легендарного дипломата виявилося вкрай непростим. Бразилія продовжує грати по нотах Москви, і цьому немає ради. А посол Мельник відверто називає своє перебування у цій країні «місією камікадзе». Мабуть, саме тому цієї осені поповзли чутки про те, що невдовзі яскравого дипломата переведуть на іншу роботу. Начебто він замінить посла України при ООН Сергія Кислицю.
У розмові з «Главкомом» Андрій Мельник не приховує: робота у Нью-Йорку йому була б цікавою. Але заперечує інформацію про таке призначення.
«Зі мною про це на жодному рівні ніхто не говорив», – запевнив він.
В інтерв’ю «Главкому» посол Мельник розповів, чого йому вдалося досягти у Бразилії за перший рік роботи, пояснив, чому величезна українська громада у цій країні не здатна вплинути на її політику, а також оцінив можливості затримання Путіна, якщо той наважиться приїхати до Бразилії на саміт G-20 цієї осені.
Пане посол, ви у Бразилії вже більше року. Раніше ваша дружина писала у соцмережах про те, як хворіла на лихоманку денге. Ви також перехворіли? Чи акліматизувалися уже?
Мене Бог милував. Дружина Світлана хворіла цією підступною тропічною лихоманкою понад місяць. В останній тиждень навіть потрапила до лікарні через різке погіршення стану. Зараз дружина почувається нібито більш-менш нормально. Напевно, це була одна із найтяжчих хвороб, яку ми пережили разом за все життя.
Тут загалом дуже складний клімат. Доки сюди сам не потрапиш, не проживеш і не пропрацюєш у цих дійсно екстремальних, якщо не сказати пекельних, умовах тривалий час, то ніколи цього не зрозумієш. У Бразиліа майже щодня найвищий індекс ультрафіолетового випромінювання – 12 балів з 12. А це і підвищений рівень небезпеки онкології, саме тут рак шкіри – найбільш поширений. Тож доводиться всіляко уникати сонячних променів – тут не до засмагання. До того ж через агресивне сонце сильно псується зір. У нас із дружиною та донькою він дуже різко впав, на декілька діоптрій буквально за рік. Така ж біда і в інших колег у посольстві. І від цього всюдисущого ультрафіолету, повірте, ніде не сховаєшся, це як радіація. Тож усім, хто збирається працювати у Бразилії, треба мати дійсно блискуче здоров’я, як у космонавтів. І навіть у цьому випадку буде дуже не просто.
Щодо нашої акліматизації, то вона й досі продовжується. Боюся, що до цього жахливого клімату звикнути неможливо взагалі. Жоден із колег, хто попрацював вже тут чотири-п’ять років, так і не призвичаївся до цієї перманентної нестерпної спеки. Сідаєш в авто ніби на розпечену сковорідку. Сьогодні +34 за Цельсієм, завтра буде +35 градусів. Кондиціонери я не люблю і ніколи ними не користуюся. Світловий день тут триває лише 11-12 годин круглий рік. О шостій вечора різко наступає повна темрява надворі, автоматично вмикається біологічний годинник, нізвідки з’являється дивна втома. Але ж ще треба працювати, купа зустрічей до пізньої ночі.
Перед приїздом питали порад у колег з латиноамериканських країн?
У сусідніх із Бразилією країнах клімат більш лагідний. Можливо, за винятком Колумбії та Еквадору у силу їх розташування уздовж екватора. Але там відсутні наші дипмісії. Сама ж столиця Бразиліа є дещо штучним містом, спорудженим лише 60 із гаком років тому посередині тропічної савани на висоті близько кілометра над рівнем моря. До її заснування на цій території реально ніколи не мешкали люди, навіть індіанські племена оминали ці мало привітні для життя місця. Тисячі років лише ягуарів, капібар чи мурахоїдів можна було зустріти на цих безкрайніх просторах. Сухість тутешнього повітря дуже висока, існує проблема дегідрації організму, тож повсюди з собою доводиться носити дволітровий термос води, денна норма становить десь чотири літри. Тож лайфхаків ніяких немає. Доводиться просто терпіти.
Коли ми влітку цього року були у Києві, моя дружина побувала у лікаря. І він їй сказав дуже жорстко: бразильський клімат для неї взагалі протипоказаний і небезпечний для життя. Не кажучи вже про загрозу вдруге захворіти на денге, що обертається смертельними наслідками. Ось така вона насправді, оспівана у романтизованих піснях екзотична Бразилія.
«Є передчуття, що Путін навряд чи приїде до Бразилії»
Бразилія готується запросити Путіна на саміт G-20, що має пройти 18-19 листопада 2024 року. Монгольський прецедент, коли ця країна пустила до себе Путіна і не арештувала, зіграв проти України. Так само може статися у Бразилії? Як ми можемо цьому завадити?
Мені шкода, що керівництво Бразилії неодноразово висловлювало бажання бачити Путіна під час саміту G-20 у Ріо-де-Жанейро. Розстилати червону доріжку воєнному злочинцю – це нам не дуже то вкладається у голові. Водночас, у мене є передчуття, що він навряд чи ризикне сюди приїхати. Бо при всіх нюансах Бразилія – дійсно демократична правова держава. Судова гілка влади тут дуже потужна і до того ж користується авторитетом у суспільстві. У щоденному житті це відчувається також.
Звичайно, що ми в посольстві детально аналізували, який може бути сценарій, якщо Путін сюди все ж таки приїде. Рішення про можливе затримання чи будь-які інші процесуальні дії ухвалюються суддею нижчої інстанції. Іншими словами, це може бути, швидше за все, звичайний суд у Ріо. Звісно, якщо матимуть місце попередні політичні домовленості, як це було у монгольському кейсі, то тут нічого не можна виключати. Путін максимум на день, а може, навіть лише на пів дня зможе приїхати. У такому сценарії наші колеги дипломати та юристи схиляються до думки, що навіть якщо будуть запущені всі формальні юридичні кроки, він теоретично зможе прибути сюди (до Бразилії) і так само вільно виїхати, не відчувши наслідків рішення Міжнародного кримінального суду. Утім, які репутаційні збитки таке рішення матиме для бразильської сторони – це вже питання риторичне.
Тобто, умовно, суд у Ріо може винести рішення про затримання Путіна, нехай і після того, як він виїде з країни? Це ж буде прецедент. Які його можуть бути наслідки у подальшому?
Ми доволі серйозно підійшли до аналізу всіх можливих варіантів розвитку подій. Очевидно, що буде запущено судовий механізм. Інше питання, чи відчує його силу на собі сам Путін. Боюся, що навряд чи, бо йому просто «не встигнуть» вручити жодні процесуальні документи чи тим більше затримати Тим не менше, я вважаю шанси прибуття Путіна до Ріо у листопаді мінімальними, адже гадаю, що наші західні союзники всередині G-20 навряд чи будуть щасливі опинитися за одним столом у такій «яскравій» компанії.
«Будь-яке врегулювання російсько-української війни за участю Бразилії… навряд чи матиме успіх»
Індія, Китай та Бразилія – близькі для Росії. Але риторика щодо України у них різна. Прем’єр Індії Нарендра Моді заявив, що для його країни принцип непорушності кордонів, територіальної цілісності є головним. Вочевидь, Бразилія так не вважає. З останньої редакції так званого бразильсько-китайського мирного плану щез пункт про недоторканість кордонів. У вас є пояснення, чому?
Такий підхід (Бразилії) для нас є, звичайно ж, значним викликом. Він дуже розчаровує На цю тему були дуже відверті розмови з бразильськими топдипломатами. Відповідь була така: згадки про територіальну цілісність серед шести пунктів їх плану немає, бо це нібито є само собою зрозумілим. Мовляв, ми ж не посилаємося постійно на конституцію, вона і так завжди діє. Якщо бути відвертим, то такий аргумент звучить не дуже непереконливо, м’яко кажучи.
Згаданий бразильсько-китайський – точніше китайсько-бразильський – план написаний, як видається, більшою мірою саме китайським, а не бразильським пером. Не хотілося б спекулювати, яким саме був внесок Бразилії у кінцевий варіант тексту. Ми активно працюємо з місцевим експертним середовищем. Нещодавно мав зустріч з керівником одного з найбільших впливових think tanks у цій країні. Так от, він прямим текстом сказав, що внесок Бразилії у цей план був не більше 20%. Та й особливої ейфорії щодо цього документа у бразильському суспільстві не спостерігається. Багато хто дуже скептично дивиться на цей дрейф у бік Пекіна.
Від риторики бразильських політиків мене просто нудить
Якщо чесно, то саме такий підхід видається щонайменше дивним. Адже сама Бразилія стала п’ятою за розміром державою світу виключно завдяки міжнародному праву – угодам, які були укладені з усіма сусідами. До речі, усі бразильці цим фактом неймовірно пишаються. Саме найбільш легендарний дипломат в історії Бразилії, Жозе да Сільва Параньос, більш відомий як барон Ріу-Бранку понад століття тому, будучи главою МЗС (1902-1912 рр.), зумів блискуче вирішити всі територіальні суперечки та оформити сучасні міжнародні кордони Бразилії. Тож не дивно, що столиця штату Акрі, який перейшов під бразильський суверенітет після розв’язання бароном суперечки з Болівією, була назвала його іменем.
Так само був перейменований головний проспект у тодішній столиці Ріо-де-Жанейро, причому це сталося на 11-й день після смерті Ріу-Бранку. Іншими словами, саме міжнародне право є фундаментом територіальної цілісності Бразилії. Тому дуже дивно чути, як сьогодні бразильці філософствують про важливість чинника «легітимних» безпекових інтересів Москви чи «загрозливе» розширення НАТО, дублюючи сумнозвісні наративи Кремля...
Окрім того, очевидним для нас є той факт, що будь-яке потенційне врегулювання за участю Бразилії, а ми цього не можемо виключати, навряд чи матиме успіх, допоки ця держава посилюватиме діалог виключно з однією стороною конфлікту, а саме державою-агресором Росією, а всі наші намагання встановити дійсно регулярний особистий контакт двох лідерів, забезпечити обмін візитами будуть і надалі відверто ігноруватися. Без налагодження і зміцнення взаємної довіри на найвищому рівні між Україною і Бразилією будь-які посередницькі прожекти будуть апріорі приречені на провал.
«Ледь не щодня чую, що Росія для Бразилії – стратегічний партнер»
Ви кажете, що у спілкуванні у Бразилії вдаєтеся подекуди до недипломатичної риторики. Жорсткий стиль комунікації ви застосовували раніше у Німеччині. В яких випадках неформальний, подекуди недипломатичний стиль спрацьовує, а в яких – ні? В Бразилії це допомагає?
Бразилія – це зовсім інший вимір, це зовсім інша людська ментальність, це реально зовсім інший усесвіт. Відповідно й дипломатичний стиль так само має бути іншим. Тут панує своя культура дипломатії, котра вимагає іншого підходу.
Наприклад?
До прикладу, МЗС Бразилії намагається дуже прискіпливо тримати весь медійний дискурс довкола своєї зовнішньої політики, включаючи соцмережі, у полі свого зору. Вони блискавично реагують на будь-які, навіть абсолютно безневинні, я вже не кажу про напівкритичні коментарі. У мене було чимало випадків, коли я відверто називав речі своїми іменами, вказував на суперечливість тих чи інших проголошуваних урядом Бразилії постулатів, як одразу ж натикався на дуже жорстку реакцію. Хоча, як на мене, то справжня дипломатія якраз і має полягати в тому, що обидві сторони повинні бути максимально відвертими і чесними одна з одною. Це точно матиме більший ефект, аніж гра в хованки за красивими, але порожніми фразами. Справжня дружба не виключає взаємної критики.
Ледь не щодня, спілкуючись із колегами з дипломатичного відомства та представниками політичного істеблішменту, я чую, що Росія є для Бразилії стратегічним партнером. При цьому одночасно стверджується, що й Україна начебто має такий же статус. Від такої риторики мене просто нудить. От тому, як вони наголошують, ця країна вимушена займати нейтральну позицію, адже цінує відносини з обома державами.
Гаразд. Але якщо Бразиліа така рівновіддалена, і її відносини з Москвою та Києвом розглядаються як рівноцінні, то чому ж тоді лише за останні три місяці – якраз після оприлюднення китайсько-бразильського мирного плану – відбулися дві телефонні розмови з Путіним. При цьому останнє спілкування з президентом України Володимиром Зеленським було ще у вересні минулого року у Нью-Йорку?
І це попри всі наші намагання ініціювати нові бесіди і зустрічі з президентом Лулою. Те ж саме стосується й інтенсивності спілкування між главами МЗС та зрештою й на всіх інших урядових рівнях. Відповіді на ці питання про відвертий дисбаланс ми, на жаль, не отримуємо. Добре, що днями нам вдалося організувати першу розмову нового міністра Андрія Сибіги зі своїм колегою Мауро Вієйрою, а також їх зустріч на полях сесії Генасамблеї ООН. Це був дійсно позитивний сигнал. Проте я, можливо, повторюся, але лише тому, що саме цей момент є архіважливим: нам дійсно не вистачає справді відвертих, довірливих контактів між двома президентами.
Треба, щоб лідери наших країн могли регулярно спілкуватися, дивлячись один одному у вічі. Лише такий постійний прямий діалог Володимира Зеленського і Лули може закласти надійні підвалини для взаємної довіри, особливо на цьому вирішальному етапі задля припинення російського воєнного вторгнення і досягнення справедливого миру. Я все ще сподіваюся, що нам все ж таки вдасться цього досягти.
Бразилія має історично зумовлені близькі контакти з Росією, які могли б бути задіяні для досягнення цієї мети.
Можливо, варто запросити президента да Сілву до України, у Бучу чи до Бородянки?
Таке запрошення з боку нашого президента вже дуже давно лежить на столі у президентському палаці Планальто. Більше того, воно постійно підтверджується усіма наявними каналами комунікації. Ну чому б керманичу бразильської держави саме зараз не завітати до України?
Ні для кого не секрет, що готується візит Лули на саміт БРІКС у Казані (16-й саміт БРІКС запланований на період 22-24 жовтня 2024 року – «Главком») та його перша двостороння зустріч з Путіним з початку повномасштабної агресії. Ну от чому б напередодні йому не завітати до Києва, чому б зустрітися з керівництвом держави, парламентарями, військовими, звичайними українцями, жертвами цієї варварської війни? Чому б не побачити на власні очі, як живе і бореться Україна в ці темні часи? Чому б не відчути цієї безмежної несправедливості і жорстокості Москви, чому б не торкнутися відкритих ран, які щодня лишає на тілі нашої держави російська солдатня?
Переконаний, що після такої поїздки до української столиці розмови Лули з Путіним на Росії могли б принести зовсім інший ефект, дійсно наблизити кінець цього божевілля. Зрештою для самої Бразилії це був би реальний шанс втілити свої зростаючі геополітичні амбіції як держави, яка прагне відігравати більш помітну роль на світовій арені.
«Мав великі сумніви, чи погоджуватися роботу в Бразилію, на місію камікадзе»
Тобто слід констатувати, що ані минулорічна зустріч українського і бразильського президентів, ані ваша робота понад рік у Бразилії поки не принесли результатів. Бразилія продовжує перебувати у міцних обіймах Путіна?
Мій дипломатичний десант до Бразилії був з самого початку свого роду mission impossible. Адже сподіватися на миттєвий прорив у відносинах із цією непростою країною було б щонайменше наївно. Буду відвертим: я це чудово усвідомлював ще напередодні свого призначення, а тому мав великі внутрішні сумніви, чи варто взагалі було погоджуватися на цю місію камікадзе. Адже коли очікування штучно завищені, то швидке розчарування не за горами.
Компенсувати в один момент відсутність належної уваги з боку Києва до Бразилії протягом останніх десятиліть, особливо на фоні гіперактивного розвитку бразильсько-російського партнерства, передовсім у рамках філософії БРІКС, це дійсно на грані фантастики. Це ж все одно, що намагатися зупинити поїзд, що мчить на повній швидкості. Можна під цей потяг самому кидатися, виставляти шлагбауми, але навряд чи будь-які різкі рухи принесуть бажаний нам результат. Це ж не спринт, а ультрамарафон.
Тож нам треба мати довге дихання і запас терпіння. Бразилія станом на зараз визначає для себе свій базовий національний інтерес у мегатісному геополітичному та економічному тандемі з Китаєм, а також завдяки БРІКС: створити, по суті, новий геополітичний центр впливу, виступаючи адвокатом Глобального Півдня на противагу багатовіковому домінуванню західних держав. При цьому, як не парадоксально, Бразилія не перестає наголошувати, що вважає себе частиною західної цивілізації.
Повертаючись до вашого дуже прямого запитання, скажу лише, що в жодному випадку не збираюся себе виправдовувати за те, що цей перший рік моєї місії поки не вдалося досягти відчутних результатів. Тим не менше, я не збираюся здаватися чи впадати у песимізм. Навпаки, ця незадовільна для нас ситуація ще більше спонукає до праці, нестандартних креативних кроків. Разом з тим, треба нарешті подивитися правді в очі: навіть якщо відправити до Бразилії хоч 100 Мельників, а то й увесь дипсклад МЗС, було б ілюзією розраховувати на моментальний прорив.
Хоча, скажу відверто, за суттєве кадрове посилення посольства, у якому весь цей час зі мною досі працюють «аж» цілих два дипломати, я був би безмежно вдячний новому міністру Андрію Сибізі. Загалом же нам потрібно кардинально міняти підходи роботи на бразильському напрямку. Необхідно інвестувати сюди не в 10, а у всі 100 разів більше ресурсів. Насамперед маю на увазі інтелектуальні, але також і людські та фінансові ресурси. Ми зараз якраз готуємо нові пропозиції, як варто було б діяти в умовах, коли фундаментальні інтереси України у Бразилії часто-густо ігноруються.
Якщо відправити до Бразилії хоч 100 Мельників, було б ілюзією розраховувати на моментальний прорив
Привідкриєте завісу, про які пропозиції йдеться? Що потрібно зробити, аби до України тут з’явилася повага?
Ми люди дуже терплячі. Спершу намагаємося підійти максимально відкрито і щиро, стараємося переконати бразильців, чому справжня підтримка Києва та хоча б мінімальне врахування наших інтересів так само відповідають національним інтересам самої Бразилії. Поки що ці сигнали не знаходять, на жаль, належного відгуку.
Відсутність Бразилії на саміті миру у Швейцарії можна розглядати як один з останніх прикладів, коли з нашою позицією вирішили не рахуватися При цьому ми дуже відверто про це говорили з бразильцями. Мовляв, дивіться, навіть якщо вам не подобаються формат саміту чи його порядок денний, це ж не заважає вам поїхати у Бюргеншток, виступити зі своїми пропозиціями, переконати інших їх підтримати, домогтися їх включення у рамках наступного такого заходу, щоб він міг бути більш успішним.
Але всі ці намагання були марними, бо бразильській стороні було, бачите, не до вподоби, що не було запрошено Росію. А вона б прибула, якщо б її навіть і запросили б туди? Я вважаю, що Україна має змогу продемонструвати наявність меж нашого терпіння.
Як? Скільки ще цього терпіння у нас залишилося і що буде, коли воно закінчиться?
Я б не хотів поки забігати наперед. У нас є ще достатньо запасу терпіння. Сподіваюся, що нам все ж вдасться досягти зрушень, переконати у тому, що не варто поверхово ставитися до таких понять, як війна і мир, втрачаючи при цьому з поля зору той факт, що на кону виживання не лише української державності, але й порятунок існуючого світового правопорядку, завдяки якому, до речі, Бразилія має змогу нарощувати свій економічний добробут.
Цими фундаментальними речами не можна нехтувати. Тож ми будемо й надалі достукуватися до сердець і голів наших бразильських візаві у традиційний привітний спосіб.
Що відповідає президент Бразилії на пропозицію приїхати до Києва?
У тому й справа, що прямої відповіді на таке питання немає. Непряма звучить так: як тільки наш президент побачить, що під час такого візиту можна буде досягти якогось прориву (в переговорах для досягнення миру в Україні), тоді він й поїде. Моя відповідь на це дуже проста: ми маємо справу з найбільшим і найскладнішим збройним конфліктом на території Європи з часів Другої світової війни. Хіба можна розраховувати на легкі й швидкі рішення?
Спочатку потрібно вибудувати фундамент взаємної довіри, про що я вже говорив. Без регулярних розмов, зустрічей та візитів двох президентів досягти будь-якого прогресу буде просто-напросто не можливо.
«Понад 50% членів Конгресу Бразилії критично ставляться до політики уряду щодо війни в Україні»
Пане посол, у бразильському двопалатному парламенті майже 600 депутатів. Хто з них є найбільшими друзями України?
Згідно з проведеними нещодавно соціологічними опитуваннями членів Конгресу, понад 50% з них критично ставляться до теперішньої позиції бразильського уряду щодо війни Росії проти України. Причому, це стосується парламентарів обох палат. Це дуже важливо для нас. З іншого боку, коли ти починаєш цю тему активно порушувати, то майже автоматично спрацьовує чинник, який багато років до цього діяв у Німеччині стосовно російських енергоносіїв. Ми, мовляв, настільки залежні від Росії, що не можемо собі дозволити ризикувати припиненням поставок газу й нафти. Інакше наша економіка загнеться. Як бачимо нині, жодного апокаліпсиса у ФРН так і не сталося.
Подібна риторика має місце сьогодні у Бразилії, причому вона майже не залежить від партійної приналежності. Непрямо говорять про те, що аграрний бізнес, який є хребтом економіки, потребує міндобрив, а Росія є одним із головних їх постачальників. Так само обґрунтовується і різке зростання саме з 2022 року закупівель дешевого російського дизеля. Завдяки цьому, начебто, вдається втримувати ціни на продукцію сільськогосподарських виробників.
Кого з депутатів можете виділити як найбільш проукраїнського?
Таких депутатів, насправді, чимало, просто так не перелічити, та й не хотілося розкривати зараз карти для наших недругів. Якщо чесно, то більшу частину свого часу я проводжу саме у Палаті депутатів і Сенаті, де власне і формується політична воля. Я щасливий, що вперше за час повномасштабної війни (а насправді – за останні півтора десятка років), нам вдалося організувати у серпні цього року візит офіційної парламентської делегації до України. Цьому передувало відповідне офіційне рішення Комісії у закордонних справах і з питань національної оборони у березні поточного року, яке ми, до речі, наполегливо пробивали, а також схвалення його спікером Артуром Лірою.
До складу делегації увійшли двоє депутатів. Генерал Жирау – заступник голови Комітету у закордонних справах, який представляє опозиційну Ліберальну партію, з ним вдалося встановити тісний особистий контакт. Іншим членом парламенту, який відвідав Україну, був депутат від штату Алаґоас Альфредо Гаспар з однієї з центристських партій (Уніао). До нього я навіть спеціально літав напередодні в його виборчий округ у місто Масейо що за 2 тис. кілометрів від столиці, аби остаточно переконати таки поїхати в Київ й продемонструвати солідарність з українцями.
Візит до нашої столиці став справжньою подією для депутатів. Адже на бразильській землі практично не було воєн. Людям важко зрозуміти, що це таке, коли на рідну землю ступила нога ворога, щоб вбивати і руйнувати. Тож не дивно, що багато хто просто боїться, коли ти пропонуєш поїхати до України. Плюс логістика ж складна – летіти через пів світу, а потім на перекладних потягах.
Саме тому я радий, що принаймні ці політики побували у Києві. Вважаю, що це було корисно. Адже те, з чим обоє парламентарів повернулися назад, дозволить розплющити очі не лише їхнім однопартійцям, але й може підштовхнути до дій уряд. Коли я зустрічаюся з депутатами, то багато хто з них – незалежно від фракцій – прямим текстом говорять, що повністю на боці України. Інша частина воліє просто навіть не згадувати про агресію, робить вигляд, що її немає.
Адже, коли ти визнаєш, що йде війна, то треба визначатися із позицією і діяти. А оскільки у багатьох представників політичної еліти немає переконання, що це відповідатиме їхнім інтересам, то досі маємо, що маємо. Базовий бразильський інтерес – це забезпечення економічного процвітання, що напряму залежить також від Росії як їхнього важливого партнера. Наражати це на ризик вони не хочуть.
Поки мені так і не вдалося зустрітися з керівництвом парламенту – спікерами Сенату Родріго Пачеко і Палати депутатів Лірою, попри всі намагання. Це, звісно, дуже розчаровує Для мене така стримана позиція – теж сигнал. Сподіваюся, що після обрання нових голів обох палат у лютому 2025 року ця ситуація зміниться. Разом з тим, я мав зустрічі з більшістю голів парламентських комітетів, керівниками фракцій як провладних, центристських, так і опозиційних. Але щоб тебе дійсно почули і сприймали, одного разу замало. Тут потрібно по декілька разів зустрічатися, постійно нагадувати про себе і Україну, регулярно пропонувати речі, які б дійсно зацікавили законотворців.
У цілому ж, допоки ми фундаментально не змінимо наші підходи до Бразилії, поки системно не будемо інвестувати ресурси в економічній, культурній, інформаційній сферах, поки не досягнемо синергії інтересів, навряд чи зможемо розраховувати на серйозні геополітичні прориви у відносинах з цією країною. Наважуся спрогнозувати, що для цього нам треба буде трудитися мінімум років 20. Бразильці – люди дуже прагматичні, вони уважно дивляться на цифри. Приміром, насамперед через війну, але не тільки, товарообіг між нашими країнами торік становив лише $215 млн. Це в два з половиною рази менше, ніж 20 років тому, і вп’ятеро менше, ніж у рекордний 2008-й рік ($1,1 млрд). Маємо повний провал нашої економічної дипломатії.
Ви зустрічалися з президентом да Сілвою, зустрічаєтеся з бразильськими чиновниками і політиками. Якою мовою спілкуєтеся? Португальську вже опанували?
Португальську вивчаю активно. Розумію її вже десь на 80-90%, можу читати, навіть виступати, все більше сприймаю на слух. Водночас, бракує поки що навичок вільного спілкування. Тож із президентом Лулою під час церемонії вручення вірчих грамот ми з дружиною спілкувалися через перекладача. На жаль, у Бразилії майже ніхто не володіє англійською, максимум 5% населення. У тому числі серед політичних еліт. Це для нас дійсно челендж, який змушує швидше занурюватися у португальську мову.
Пане Андрію, між Україною і Бразилією тривалий час діяв договір щодо проєкту «Циклон-4», але він втратив чинність 2016 року з ініціативи Бразилії. До повномасштабного вторгнення Росії президент Зеленський висловлював думку про те, щоби перезапустити цей космічний проєкт. Яка зараз позиція України, чи робить наша держава якісь кроки в цьому напрямку?
Передовсім хотілося б наголосити, що в Україні з великим розчаруванням було сприйнято одностороннє розірвання Бразилією відповідного двостороннього договору та її вихід з цього стратегічного проєкту. Це рішення стало для нас болючим ударом і досі обтяжує наші відносини. Адже цей проєкт став свого часу справжнім проривом. До того ж не секрет, що Україна вклала в нього величезні кошти. Була створено спільне українсько-бразильське підприємство бінаціональної компанії «Алькантара Циклон Спейс» (Alkantara Cyclon Space). У цьому всьому й досі так як треба і не розібралися. Для нас це реальна травма. Дуже шкода, що цей взаємно вигідний для двох країн проєкт не вдалося реалізувати.
Тема відновлення цього проєкту сьогодні на порядку денному?
На превеликий жаль, поки ні. Зауважу, що у самій Бразилії спільне будівництво космодрому ніколи не було якоюсь резонансною історією. Про неї згадують іноді лише окремі політики чи фахівці. Боюся, ця тема вже похована. Наразі ми намагаємось реанімувати двосторонню взаємодію у космічній сфері фактично з чистого аркуша. Шукаємо нові точки дотику в цьому контексті. Організували перші консультації між Державним космічним агентством України та бразильською стороною. Зацікавленість нібито є, але поки про реальний прогрес говорити ще зарано.
У другій частині інтерв’ю посла Андрія Мельника «Главкому» читайте про українську діаспору у Бразилії, проблеми кадрової політики МЗС, а також про німецький спадок дипломата, який виявився нікому не потрібним…
Михайло Глуховський, Богдан Боднарук, «Главком»
Коментарі — 0