Медведчука взяли у заручники. Чим відповість Путін?

Блокування телеканалів неформального «медведчуківського» холдингу викликало хвилю емоційних обговорень в Україні. Суперечки досі тривають в ефірах та соцмережах, але до масових протестів на вулицях не дійшло. Вже цей факт можна вважати перемогою для влади: можна сказати, що й аудиторія цих каналів не така вже й велика, і суспільство переважно схвалює таке санкційне рішення.

Найяскравішим актом «спротиву режиму» став перформанс депутатів від ОПЗЖ. Ролик зі співами Вадима Рабиновича про «Вставай, страна огромная!» став вірусним. На цьому все. Конфлікт перейшов у юридичну площину і вирішуватиметься в суді.

Куди більш значущою мала стати реакція Москви на останні події в Україні. Заблокованим медіаресурсам, власне, дорікали роботою на Росію. І, за даними джерел «Главкома», усі силові органи цього тижня перейшли на найвищий рівень готовності до провокацій північного сусіда. Між тим, у перші дні санкційного скандалу проблеми Медведчука у Росії були сприйняті доволі спокійно.

Зрозуміло, що всі побачили певні «ритуальні танці». Прессекретар Володимира Путіна Дмитро Песков засудив репресії щодо проросійських каналів і радив міжнародним організаціям звернути увагу на такі кричущі порушення. А керівник одного з пропагандистських російських телеканалів RT Маргарита Симоньян відмітилася дивною реакцією, запропонувши роботу на своєму ресурсі журналістам та технічним працівникам заборонених телеканалів, яким «набридло працювати на помийках»  і які «готові чесно працювати на свою державу». Незрозуміло, про яку державу в цьому заклику йдеться, але висловлюванням Симоньян давав скептичну оцінку той же Песков, коли коментував її заклики повернути Донбас в «Росію-матушку».

На RT вийшло також півгодинне інтерв’ю явно знервованого Медведчука, яке взяла колишня українська журналістка Альона Березовська, що називає себе «опозиційним журналістом» незрозуміло якої країни. Один з давніх соратників Медведчука політолог Михайло Погребинський дав інтерв’ю з приводу останніх подій порталу Lenta.ru, де в підзаголовок винесений меседж, що Україна вже бажає нового президента замість нинішнього «слабкого». «Комерсант» написав доволі нейтральну статтю під назвою «Волю політв’язням», де в унісон Медведчуку розповіли про першість його партії в соцопитуваннях та процитували  голову міжнародного комітету Ради Федерацій РФ Костянтина Косачова, який, як і Песков, зажадав реакції міжнародних інституцій (навіть НАТО). Гості російських ЗМІ як один стверджують, що при нападі на «медведчуківські» ресурси не обійшлося без американців.

Обговорення топової української теми відбулося і в програмі головного проповідника «руського миру» Володимира Соловйова. Так, колишній журналіст Кирило Вишинський, що раніше працював в Україні, а зараз є одним з тих, хто відповідає за «українську тематику» в російських ефірах, заявив, що «проросійкість» – це штучно вигаданий термін, яким маркують будь-яку неугодну людину. Риторика ж гостей телеканалів Медведчука, як стверджує Вишинський, відрізнялася від «майданної», через що вони і постраждали. Також він згадав, що під час української історії журналісти завжди знаходились в когорті недоторканих, тому цей випадок виходить за всі межі. Номінальному власнику «антимайданних» телеканалів нардепу ОПЗЖ Тарасу Козаку та його патрону і колезі по фракції Віктору Медведчуку, звісно, також дали можливість висловитись про утиск свободи слова з боку диктатора Зеленського в російських медіа. В онлайн-режимі. Але все це схоже на реакцію за інерцією.

Відключили рупор

Тепер постає питання – що далі? Невже Кремль так просто подарує Києву таке ставлення до свого головного адепта і його активів?

Відключення каналів оскаржене в Верховному суді, проте судові процеси можуть затягнутись надовго, а прокремлівська партія ОПЗЖ втратила доступ до великої частини своєї аудиторії вже зараз. Треба визнати, що хоч частка трьох інформаційних каналів була не такою великою в загальних телевізійних рейтингах, позиції ОПЗЖ, яка вдало скористалася тарифними проблемами, останнім часом зростали. За останніми даними соціологів, ця партія навіть обігнала «слуг народу», закріпившись на першому місці, що має окриляти українських «путінців».

Зрозуміло, що такі соцдослідження в міжвиборчий період мало про що говорять, тим більше, що є підозри і в «накрутках». Але в Кремлі на зростання позицій власної клієнтури могли дивитись з оптимізмом. Хай і не вражаючий, але непоганий результат, продемонстрований ОПЗЖ на місцевих виборах,  був трактований російськими пропагандистами в русі, що українське суспільство, нарешті, тверезіє від «бандерівської омани» та знову тяжіє до своїх «історичних зв’язків» з Москвою.

 За новою виборчою системою при такій динаміці «друзі Путіна» можуть отримати третину місць в Верховній Раді, що, наприклад, дозволить їм блокувати зміни до української Конституції, а то й взагалі стати членом майбутньої коаліції та отримати місця в президії Ради та керівництві ключових комітетів.

Згадають про Донбас?

Вимкнення рубильника основних медіаресурсів ОПЗЖ може суттєво вдарити по таких перспективах. Охоплення аудиторії майданчиків, на яких можна цілодобово розповідати про «фашиста» Зеленського, підступних «соросят», що заважають нам жити, необхідність дружби з Росією, її рятівну вакцину та єдиного «правильного» політика Вітчизни Медведчука, суттєво знизиться. Як на це може відреагувати РФ і чи змириться вона з таким приниженням свого ставленика?

Пікантність ситуації в тому, що публічне заступництво зірве всі маски з Кремля. Адже якщо вони не є проросійськими, як стверджують їхні власники та їхні підспівувачі, то чому ж Росія раптом так опікується їхньою долею? Тим більше, що подібні претензії з країни, де свобода слова «цвіте і пахне» на фоні історії з ув’язненням опозиціонера Олексія Навального, проти якого виступив весь цивілізований світ, виглядають, м’яко кажучи блюзнірством. Тому в Кремлі шукатимуть інші варіанти відповіді на таке зазіхання на просування в Україні російських наративів.

Перший сценарій лежить на поверхні – загострення на Донбасі. Останні тижні там посилилися обстріли. Фактично заблоковані перемовини в форматі Тристоронньої контактної групи, які Росія та представники ОРДЛО перетворили у фарс. Нещодавнє прийняття доктрини «Руський Донбас», в якій прямо йдеться про наміри наступу на території, що зараз підконтрольні Україні, тільки підкреслюють декоративність переговорного процесу. Хоча формально Москва до таких закликів відношення не має, але фактично їм потурає.

Окрім військових загроз, є варіант, що Кремль може тиснути на Україну через ігри з енергоносіями: критичну ситуацію з запасами вугілля взимку та екстрені перетоки електроенергії з Росії та Білорусі визнають українські можновладці.

В очікуванні провокацій

Власне, сама по собі фігура Медведчука протягом тривалого часу (не тільки за президентства Зеленського) була своєрідним предметом для торгу: ви не чіпаєте «нашого хлопця», а ми робимо вигляд, що ведемо з вами діалог. Погром медіаімперії кума Путіна ці домовленості, очевидно, зриває.  Якщо останні події не стали якраз наслідком того, що двони були зірвані ще раніше.

Але відновлення гарячої фази конфлікту через відключення рупорів Медведчука буде цілком однозначно і негативно сприйнято на Заході. Західні лідери хто позитивно, хто нейтрально сприйняв такий «наступ на свободу слова». Втім, враховуючи психологію «кремлівських небожителів», можна припускати, що «отвєтка» на таку сміливість Зеленського ще прилетить. І вона може вилитись не тільки в обурення підконтрольних Кремлю депутатів Європарламенту. Недарма, як вже зазначалось вище, українські силові органи після скандального президентського указу приведені у підвищену готовність – очікують провокацій.

Втім є й причини підозрювати, що Банкова пішла в наступ на Медведчука не з закритим забралом. Сам по собі той факт, що санкції проти телеканалів запроваджені через фінансування його власником тероризму, а про кримінальні справи проти самого власника нічого невідомо, наводить на думку, що тривають торги. Тим більше, що голоси депутатів ОПЗЖ часто стають у нагоді для нестабільної монобільшості. А голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія до всієї цієї історії казав, що лідери ОПЗЖ  цілком спроможні домовлятися та не дають привидів сумніватися в своїй проукраїнській позиції.

Звісно, можна припускати, що Арахамія таким чином присипляв пильність. Але не можна виключати й того, що до Медведчука застосували улюблену тактику його російських друзів – взяли у заручники. І тепер Володимир Зеленський сам чекатиме на дзвінок з Кремля від абонента, якому він свого часу так хотів подивитись в очі. Питання лише в тому, наскільки український президент насправді готовий до такого підвищення ставок.

Павло Вуєць, «Главком»