15 років після бронзи. Атлетка Віта Стьопіна - про драматургію Афін-2004 і спорт після спорту

28 серпня, рівно 15 років тому, стрибунка у висоту Віта Стьопіна принесла Україні бронзу літніх Олімпійських ігор, які відбувалися в Афінах. З нагоди ювілею «Главком» зв’язався із олімпійською призеркою, та попросив пригадати той знаменний день.  

Віто, часто згадуєте свій виступ на Олімпійських іграх-2004?

Не дуже. Здебільшого, коли якісь змагання відбуваються, починаю порівнювати рівень, який у нас був, і рівень тих, хто нині виступає.

Добре пам'ятаєте день, коли здобули олімпійську медаль?

Звісно! Це такі емоції, які складно забути. Не віриться, що 15 років минуло. Час швидко біжить, здається, що це було нещодавно.

Розкажіть, які були особливості тих змагань.

Дуже довга кваліфікація була - години три стрибали, дуже сильно втомилася. Потім у нас ще день відпочинку був перед фіналом, але одначе на фінал виходити було важкувато. Все туго так йшло, поки розстрибувалася. А потім, мабуть, адреналінчик пішов, змагальний кураж. Тому далі все було не так важко фізично, як психологічно. А ось саме на початку змагань пам'ятаю, що було дуже важко розгойдуватися.

Кого вважали своїми основними конкурентками?

На Олімпіаду я їхала не фавориткою. На мене взагалі ніхто не розраховував. Зазвичай на кожен фінал представники команди брали парадний костюм для нагородження. На мій фінал костюма не брали. Мабуть, не очікували, що буду в призах. Адже виступали дівчата, у яких були кращі результати - вони теж стрибали по два метри, але в них були стабільніші виступи. Анна Чичерова, Бланка Власіч - я не була фаворитом цих змагань. На мене ніхто не розраховував, та я й сама особливо не розраховувала. Завжди виступала так, щоб показувати результат. А з місцем вже як вийде.

Завжди стрибаю на результат, - каже Віта

Для вас це були другі Олімпійські ігри. Досвід допоміг?

Вперше їхала на Олімпіаду 1996 року ще юніоркою, мені було 20 років. Ті Ігри для мене були більш хвилюючими. Я ставила перед собою глобальні цілі, хотіла високо стрибнути. Але мені, можна сказати, не пощастило. Під час здачі кваліфікації дощ ішов, і я стрибнула не так, як розраховувала. А ось у Сідней-2000 мені не вийшло потрапити, хоча й були сильні результати.

Чому?

У мене був норматив на Олімпіаду. Але на чемпіонаті України стала третьою. У нас три перших їдуть, але Інга Бабакова на той момент на чемпіонат не потрапила, вона була лідером збірної, у неї були набагато вищі результати, ніж у нас, її звільнили від чемпіонату. Серед усіх інших розігрували два місця. І я, стрибнувши 1,96 м, стала третьою. Поїхали Віта Паламар та Іра Михальченко. Я дуже докладала зусиль, щоб потрапити на Олімпіаду, але того року мені не пощастило.

А в Афіни ми вже всіма силами прагнули потрапити. Адже ще за рік до Олімпіади я стрибнула два метри, ми цілеспрямовано готувалися, щоб туди відібратися. Підхід був серйозний.

На Олімпійських Іграх в Афінах ви встановили особистий рекорд. Як це вийшло?

Мені дуже важко йшов фінал. Розгойдування було довге: 1,96 м і 1,99 м з третьої спроби взяла. Але на 2,02 м я вже трохи розслабилася, заспокоїлася, що 1,99 м стрибнула і показала хороший результат. Мене відпустило. Пам'ятаю, що стрибала після Олени Слесаренко, а мені так подобалося, як легко вона це все робить. Завжди із задоволенням на неї дивилася. В Афінах вона переді мною стрибає і я думаю: «Треба те ж саме повторити, легко й вільно зробити стрибок». І мені це допомогло якось налаштуватися, перехід зробити. Тож стрибки на 1,99 м і на 2,02 м вийшли настільки різними. Просто вимучена спроба на 1,99 м - і планка похитнулася, і стрибок був у натяжку. І на скільки легкий був на 2,02 м!

Віта могла стати гімнасткою, але обрала "королеву спорту"

Потім ще вдавалося повторити цей результат?

Ні. Два метри стрибала, 1,99 м, а 2,02 - ні.

Які були емоції, коли зрозуміли, що здобули медаль Олімпійських ігор?

Дуже сильні. Мене відпустила напруга. Був якийсь підйом, що тепер можна стрибати високо і це настільки легко вийшло.

До речі, парадний костюм на нагородження вам все ж привезли?

Ні, не встигли. Мене нагороджували в тому, в чому стрибала. Я їхала туди не за першим місцем, а просто виступати. Начальство брало костюми про всяк випадок, якщо були шанси, що людина здатна потрапити на п'єдестал. А тут був останній день перед закриттям, вже особливо ніхто не розраховував на медаль, тому і костюма не взяли.

Як святкували успіх?

Не можу сказати, що ми святкували. Коли повернулася в олімпійське селище, було вже дуже пізно. Правда на ліжку в мене букет квітів лежав - купили колеги по команді. Багато хто поїхав на той момент, ми виступали наприкінці, особливо святкувати було ні з ким. Лягла спати і того дня не відзначала.

Коли прилетіли в Україну, теж урочистої зустрічі не було: сіла в машину - і додому. А потім у родинному колі святкували. Звісно, в Миколаєві обласний спорткомітет вшановував - подарували машину, «п'ятірку».

У рідному Миколаєві Віта Стьопіна - відома людина

Ого! Зараз так олімпійців в областях не зустрічають. А взагалі, крім пошани, що дає в Україні олімпійська медаль?

Вважаю, що в нас непогані призові. Знаю, що в нас краще, ніж у деяких країнах Європи, хоч хтось і скаржиться. Коли здобула олімпійську медаль, місто допомогло: квартиру дали, машину подарували, стипендія від держави, пенсію я встигла оформити за вислугу років, є надбавка за звання заслуженого майстра спорту, також - довічна президентська стипендія. Гадаю, молодим спортсменам є до чого прагнути.

Нині ви відома людина в Миколаєві? Шанувальники впізнають?

Так. Пам'ятають, знають, на заходи запрошують. На вулиці впізнають здебільшого шанувальники футболу, підходять, щось запитують. Але взагалі у нас люди не дуже цікавляться спортом. Якби, може, частіше по телевізору показували, краще б знали. Але особисто я з цього приводу не сильно хвилююся. Я людина непублічна, мене знають ті, хто пов'язаний з легкою атлетикою, і мені цього достатньо.

Після Олімпіади в Афінах ви ще років десять виступали на професійному рівні. Який секрет довголіття в спорті?

Напевно, мені просто це подобається. Я з глибокого дитинства у спорті. У три рочки мама віддала на плавання, стрибки у воду, вісім років займалася художньою гімнастикою, потім стрибками у висоту. І мене це затягнуло, особливо коли почало виходити в легкій атлетиці. Це як спосіб життя.

З першим тренером з легкої атлетики спілкуєтеся?

Так. Мій перший тренер - Володимир Михайлов. Я в нього у Запоріжжі, в «Моторі» тренувалася. Рідко, але спілкуємося. До того займалася гімнастикою у його дружини. А він весь час казав: «Я тебе на легку атлетику заберу, будеш у висоту стрибати». Один рік я поєднувала гімнастику і легку атлетику. І ось коли на чемпіонаті області стала третьою, після цього перейшла повністю на легку атлетику. Зрозуміла, що там у мене більше шансів. Причому ми одразу почали займатися саме стрибками у висоту, не пробували різні види, як це зазвичай буває. Тренер чомусь вирішив відразу, що я у висоту стрибатиму. Мабуть, щось знав.

Нині спортсменка перейшла на тренерську роботу

Нині ви якось пов'язані зі спортом?

Працюю в Миколаївському спортивному училищі, треную дітей.

Група стрибків у висоту?

Різна. Складно зібрати цілу групу, яка буде спеціалізуватися лише на стрибках у висоту. І взагалі, нині складно знайти дітей. Звичайно здебільшого в мене стрибки, але не тільки у висоту - і довжина, і потрійний, є в мене спринтер.

Які успіхи у ваших вихованців?

Найкращий результат - кандидат у майстри спорту зі стрибків у висоту, призери чемпіонатів України за своїм віком. А перевавжно в мене зараз першорозрядники.

Самі ще можете стрибнути?

Звичайно, стрибаю! Дітям показую. Думаю, якщо потренуватися 1,70 -1,75 м візьму. Я до народження дитини показувала такий результат на тренуваннях.

Для Віти спорт - це спосіб життя

Скільки нині вашому синочку?

Два з половиною роки.

Як думаєте, є спортивні здібності?

Здібності є, активна дитина. Гадаю, він обов'язково присвятить себе спорту. А далі - як піде. Пробувати, звичайно, будемо.

Хотіли б, щоб син був легкоатлетом?

Не обов'язково. Гадаю, як і для кожного з батьків, головне, щоб він десь знайшов себе.

Нині в Україні дуже сильні стрибки в висоту саме у жінок. Стежите за кимось зі спортсменок, можливо, маєте своїх фаворитів?

За всіма потроху спостерігаю. Щоправда на відстані, оскільки на змаганнях я не перетинаюся з дорослими категоріями. У мене зараз юнаки. А по телевізору стежу, звичайно. Мені всі дівчата подобаються, у кожної своя техніка, свій характер. Ярослава Могучих - це взагалі унікум-дівчинка. Дай Бог їй здоров'я, щоб вона дострибатися до дорослого віку і там результати ще показувала. Оскільки в такому віці показувати такий результат - це унікально! Юлія Левченко стрибає дуже стабільно - молодець. Іра Геращенко - розумничка, але бажаю їй стабільності. Оксана Окунєва, Юля Чумаченко теж стараються. Дівчата - молодці! 

Олена Назаренко, «Главком»