Юна чемпіонка Анастасія Бризгіна: Я дуже самостійна, з 13-ти років живу одна
Принцеса королівської династії української легкої атлетики розповіла «Главкому» про спорт і особисте життя
Бризгіні — безперечно, «королівська династія» в українській «королеві спорту» легкій атлетиці. На чотирьох у них наразі шість Олімпійських медалей: три золота і срібло Ольги Бризгіної, золото Віктора Бризгіна і бронза їх доньки Єлизавети Бризгіної. Чи можна було в такій родині лишитися осторонь легкої атлетики? Розповідає молодша представниця династії Анастасія Бризгіна.
Довідка
Анастасія Бризгіна. Народилася 9 січня 1998 року в Луганську. Майстер спорту України міжнародного класу з легкої атлетики, чемпіонка Європи серед юніорів (2017) - біг 400 м, естафета 4х400 м, бронзова призерка чемпіонату Європи в приміщенні (2017) - естафета 4х400 м, фіналістка чемпіонатів світу у приміщенні (2016, 2018) - естафета 4х400 м.
Анастасіє, ти народилася в родині зіркових легкоатлетів. Була приречена продовжити династію?
Ні. Батьки мене не налаштовували займатися спортом взагалі. Молодшу доньку в спорт вони віддавати не хотіли. І я сама попервах не цікавилася ані легкою атлетикою, ані спортом загалом. Знала, що мої батьки — спортсмени титуловані. Але поки сама не почала займатися спортом, не розуміла навіть сенсу змагань, до чого вони, навіщо все це.
В якому віці прийшла в легку атлетику?
Років у 14-15. До цього я багато чим займалася — сучасними танцями, акробатикою, гімнастикою. Але до всього інтерес згасав швидко.
Чому врешті з'явився інтерес до родинного виду спорту?
Поїхала на шкільні змагання до Одеси. Звісно, раніше не тренувалася, і програла там всім, кому було можна. Мені так це не сподобалося! Якраз тоді мене покликав до Києва дитячий тренер. Думаю: «Поїду!» Хотілося побути без батьків, пожити самостійним життям. Так і почала тренуватися.
Читала, що ти серйозно взялася за роботу, після юнацького чемпіонату світу в Донецьку?
Так, тоді я вже почала тренуватися, десь виступати. Була маленька, і думала: «Що там складного, потрапити на чемпіонат світу?» І не потрапила! Мене це зачепило, тому почала активно тренуватися.
«Хотіла стрибати з жердиною. Але виявилося, що боюся висоти»
Який був перший успіх?
Я перейшла до тренера Костянтина Рурака і за кілька місяців виграла чемпіонат України. Не у своєму віці, а серед старших дівчат. А далі вже якось само пішло.
З дистанцією Рурак допоміг визначитися?
Я була слабенька, маленька для якихось довгих дистанцій. Бігала те, що бігає більшість — 100-200 м. Поступово ми підняли швидкість до максимального рівня. А потім плавно стали переходити на 400 м. Костянтин Михайлович дивився на маму, що у мене техніка бігу схожа з нею. Ось так вийшло.
Зараз на дистанції 400 метрів зупинилася остаточно?
Ні, я хочу ще хочу спробувати 100, 200 метрів. Але треба трошки зміцніти, набрати об’єм. 400 метрів — складна дистанція, особливо з психологічної точки зору. Вона непередбачувана. Тут треба зібрати все й відразу. Повільно почнеш — тебе не вистачить, швидко почнеш — теж може не вистачити. Можеш ніяк почати — і виграєш. Це дуже залежить від стану організму.
400 метрів — коронна дистанція твоєї мами. Вона якісь поради дає?
Ні, жодного разу не давала. І я не прошу. Батькам дуже вдячна за те, що вони мені ніколи не радили, не влазили, не говорили що і як робити, ні коли добре, ні коли погано.
Ти не потребуєш порад батьків?
Ні. Мені важлива підтримка — вони розуміють, що я втомлююся, кажуть, мовляв, треба потерпіти. Вони мене добре розуміють, але не радять.
Яке досягнення вважаєш головним на сьогодні?
Золото чемпіонату Європи серед юніорів.
А те, що потрапила до дорослої збірної в естафеті 4х400 м?
Коли ми почали виступати на дорослих змаганнях, вже не просила до себе особливого ставлення, наче я маленька. Так, на чемпіонат світу потрапити було класно, але хотіла завжди більшого, не була задоволена собою ніколи. Проте рада, що моя праця дає плоди. Іноді, звісно не так, як очікувала. Як і більшість спортсменів, я дуже багато собі навигадувала. Але загалом задоволена цілком тим, як все складається.
«Навигадувала» - це, приміром, про Олімпіаду-2016?
Так. Коли не потрапила туди, то дуже засмутилася. Але зараз розумію, що це було реально мені лише на користь. Просто тоді ми з Костянтином Михайловичем почали робити серйозні навантаження, все у нас було за планом, дисципліна — серйозна робота. Результат і справді почав рости швидко. Думала, якщо все так йде, то чому б і ні? У мене була така впевненість, що я просто маю потрапити на Олімпіаду. Але організм сказав: «Ні, ще зарано».
Зате у Токіо-2020 маєш потрапити «залізно»?
Так, хотілося б на дистанції 400 м туди потрапити.
У твоїй родині в кожного є олімпійська медаль.
Як будь-який спортсмен, я теж хочу бути на олімпійському п’єдесталі. Всі спортсмени, які щодня приходять на тренування, точно приходять не за грішми. Адже не можна себе мотивувати кожен день, терпіти такі навантаження за гроші. Тобі рано чи пізно це набридне. А олімпійська медаль, піднятися на олімпійські п'єдестал — мотивація, мета до якої йде як спортсмен.
Не тисне на тебе відповідальність, щоб не підвести сім'ю?
Ні, я не орієнтуюся на їх заслуги. У мене свій шлях.
Є кумир у легкій атлетиці?
Мабуть, мама. Але більше не в спорті. Вона мій приклад по життю. Ще мені дуже подобалася Єлєна Ісінбаєва (рекордсменка світу зі стрибків з жердиною - «Главком»). Я навіть дуже сильно хотіла стрибати з жердиною. Але потім виявилося, що боюся висоти. І мені сказали — йди бігай.
«Якби не спорт – хотіла б стати ведучою новин»
У рідному Луганську коли в останнє була?
Давно, десь 2012-2013 року. Дуже сумую, він мені подобався і подобається. Дуже шкода, що так сталося. Сподіваюся, все колись налагодиться. У мене там залишилися друзі, однокласники, іноді з ними спілкуюся телефоном.
Ти переїхала у Запоріжжя. Звикла до цього міста?
Звикла, я ж тут живу вже чотири роки. Правда, ми тут дуже рідко буваємо. За чотири роки у Запоріжжі мало де була, районів взагалі не знаю. Коли приїжджаю, у мене завжди купа справ після зборів, постійні тренування, домашні справи. Пакування і розпакування валіз — завжди чимось зайнята.
Валізи, мабуть, збираєш професійно?
Так!
Гардероб з собою великий возиш?
Авжеж, як усі дівчатка.
Кросівок, скажімо, скільки береш на збори?
Багато! Бігових — пари три. І ще п'ять — щоб ходити.
Кросівки — улюблене взуття?
Ні, я люблю каблуки. Але ходити доводиться здебільшого в спортивному одязі. Втім, у вихідні намагаюся не вдягати спортивного. Дуже багато одягу купую, він потім висить без діла і мені його так шкода. Тому щойно випадає нагода, гарно вбираюся.
Ти дуже красива дівчина. Отримувала запрошення зніматися в журналах чи рекламі?
Так, запрошували неодноразово. Але у мене не було часу. Я або тренувалася в цей час в Запоріжжі, або була на зборах. А зйомки такі, що доведеться пропускати як мінімум тиждень. Тренеру навіть про це не заїкалася. Тож у 99% доводилося відмовлятися. Однак, думаю, все ще попереду.
Якби не спорт, чим хотілося б займатися?
Хотіла б бути телеведучою. Новини вести. Мені дуже подобається ця професія. Правда, здається, там конкуренція велика. Але я планую спробувати.
«Людина має дуже сильно сподобатися, щоб я знайшла на неї час»
З рідними часто вдається спілкуватися?
При нагоді намагаємося збиратися разом. Але це рідко буває. Мені такого спілкування дуже бракує. Ми з Лізою рано поїхали з батьківського дому, стали самостійними... Не вистачає родинного спілкування. Але одначе я рада, що ми всі живемо окремо.
Я дуже самостійна, почала жити одна з 13-ти років. Спочатку ми жили в школі, потім я 16-річною переїхала в Запоріжжя. Спершу нічого не вміла. Але тепер всьому навчилася. Можу і лампочки міняти, крани чистити, драбину ставити. Готувати, звісно ж.
Що любиш готувати?
Випічку — пироги, кекси, м'ясо запікати.
Дієти дотримуєшся?
Тільки рік тому почала правильно харчуватися. Не вираховую калорії — їм поки не втамую голод, оскільки витрачаю дуже багато енергії. Але намагаюся харчуватися правильно — овочі, риба, м'ясо. Збалансовано все, менше солодкого.
Який улюблений продукт із заборонених?
Кока-кола. Дуже її люблю. І можу раз на півроку собі дозволити. Помітила, що вона дійсно погано впливає на мої результати, особливо якщо з фаст-фудом поєднувати.
Звідки такий девіз в Іnstagram - «Eat Pasta Run Fasta»? Любиш пасту?
Так, дуже люблю! І десь поїсти, і сама приготувати можу — з морепродуктами, м'ясом, грибами.
Які ще маєш хобі, окрім кулінарії? Може щось колекціонуєш, привозиш з поїздок?
Так виходить, що не навмисно, але привожу. У мене є погана звичка — забирати ключі з готелів, картки. Коли виселяюся, я про це забуваю. І у мене їх вже штук 35. У мене зазвичай купа речей, покупок, і постійно десь ця картка загубиться. Так вже з’явилася «колекція». Але цілеспрямовано нічого не колекціоную.
Ким бачиш себе через 10 років?
Про телеведучу вже сказала. Може, чиновником у спортивній сфері. Звісно, як будь-якій дівчині, хотілося б мати сім'ю. А ось бути тренером або інструктором мені не хочеться.
Про спортивного чиновника давай докладніше…
Я знаю цю «кухню», хотіла б допомагати спортсменам. Тому що така рідкість і таке щастя, коли в цій сфері зустрічаються люди, які дійсно розбираються в спорті, знають як це і можуть допомогти.
Якщо б стала міністром спорту, що б найперше зробила?
Підвищила б зарплату. І побудувала стадіон у кожному місті! А ще — популяризація спорту. Коли ми приїжджаємо на змагання за кордон, люди купують квитки. А у нас все безкоштовно, навіть на чемпіонат Європи чи світу вхід вільний — аби люди ходили. В Європі не так. Люди платять за вхід, приходять цілими сім'ями. Йдуть подивитися спеціально на якогось спортсмена. Є програма, в якій написано, хто о котрій біжить. Скрізь по місту великі афіші. Для них це шоу.
Тебе впізнають за кордоном?
Так! В Україні взагалі не впізнають. А коли приїжджаємо за кордон — беруть автографи, приносять мої світлини зі змагань, просять на них розписатися. Про батьків питають.
До речі, шанувальники часто пишуть тобі?
Пишуть. Буває, квіти надсилають, сюрпризи роблять. Увага приємна, але не більше того.
Часу на особисте життя вистачає?
Ні. Такий ритм життя, режим — збори, змагання. Нема коли. Мені має хтось дуже сильно сподобатися, щоб я знайшла для нього у своєму житті час.
Хотіла б, щоб твій потенційний обранець був спортсменом?
Ні! Хочеться, щоб він розумів, чим я займаюся, але не був професійним спортсменом. У нас, спортсменів, складні темпераменти, ми все вибухові, вперті. Мені здається, двом спортсменам разом складно.
У тебе мрія, не пов'язана зі спортом?
Є мрія, яка вже не здійсниться — я хотіла б гарно співати. Але я погано співаю.
Є бажання спробувати щось незвичайне — стрибки з парашутом, наприклад?
Мені вистачає адреналіну на змаганнях. Не люблю ні атракціонів, ні екстремальних розваг. А з мрій – дуже хотіла б побувати в Австралії. Але не на змаганнях, а поїхати на відпочинок.
Олена Назаренко, для «Главкома»
Коментарі — 0