Легкоатлетка Юлія Левченко: Популярність? Виграю чемпіонат Європи, а мене не зустрічає жоден журналіст
Наша чемпіонка – про найсвіжішу перемогу, конкуренцію і байдужість
Зіркова українська легкоатлетка Юлія Левченко минулої суботи доповнила колекцію перемог ще одним титулом – вдруге стала чемпіонкою Європи серед спортсменок, не старших 23-х років. Ледь повернувшись із шведського Євле, 21-річна стрибунка у висоту разом із тренером Іриною Пустовойт поїхала відкривати стадіон у Києві. Власне, там Левченко й відповідала на запитання «Главкома». Звісно, розпочалася розмова з найсвіжішої теми.
- Дуже багато моїх прихильників за кордоном були вражені, що я ще в категорії U23, - бере слово Юлія. - Їм здавалося, що я вже старша (сміється). Насправді до мети треба йти поступово, нікуди не поспішати і показувати результати в своїх вікових категоріях. Бо дорослий спорт – добре, але потрібно спершу навчитися перемагати поміж ровесниць. Так, я перемогла на чемпіонаті серед спортсменів, не старших 23-х років попереднього разу, в 2017-му. Але зараз мені не було легше. Бо розуміння, що цього разу теж хочеться взяти золото, трохи тиснуло. Та й суперниці були непрості. Білоруска Карина Таранда не так давно взяла два метри і мала найкращий серед нас результат сезону. Загалом вийшла гарна боротьба, після якої залишилися виключно позитивні емоції.
- Тобто, ноток самовпевненості у вас не було?
- Завжди їду на змагання і налаштовуюся на те, що потрібно боротися. Як на мене, це головне. Думаю, не тільки для мене. Ніхто собі наперед медалей не вішає. Нагороди можна виграти тільки у боротьбі. На цей раз у Євле теж азарт, правильний настрій з’явився під час стрибків. Після того все було гаразд.
- Окрім перемоги, ви виконали олімпійський норматив.
- Це приємний бонус. Часу до Олімпіади ще багато і, в принципі, показати потрібний результат ще встигала. Але краще виконати норматив раніше. Приємно, що вдалося, хоча коли стрибала, я про це не замислювалася.
- Головний старт сезону попереду?
- Так. Ми всі готуємося до вересневого чемпіонату світу. Думаю, боротьба в Досі буде дуже запекла. Треба придивлятися, хто на що здатен у ході цього сезону і боротися. Правда, до чемпіонату світу я ще встигну настрибатися. Уже через тиждень у нас командний чемпіонат України, потім, можливо, відберуся на командний чемпіонат Європи. Крім того, очікую фіналу «Діамантової ліги», матчевої зустрічі Європа – США. Лише потім чемпіонат світу, а після нього – Військові ігри, які відбудуться аж у листопаді.
- Це ваш рівень?
- Звичайно. Ми, спортсмени, захищаємо честь країни на міжнародному спортивному рівні як можемо. Якщо є змога поборотися за перемогу в іще одному змаганні, то чому б ні? Взагалі, цей сезон незвично довгий і насичений цікавими стартами. Але мені це подобається.
- Вас не бентежить, що цьогорічний чемпіонат світу відбувається незвично пізно?
- Всі ми в однакових умовах. Грішити на те, що мені цей час не підходить, я не збираюся. Та це й у принципі неправильно, бо завжди є якісь зміни, нововведення. Ми повинні підлаштовуватися під обставини.
- Паралельно з чемпіонатом Європи U23 стрибали у висоту дівчата на Всесвітній Універсіаді. Там теж перемогли дві українки – Юлія Чумаченко здобула золото, а Ірина Геращенко стала другою.
- Я, звісно, трохи більше підтримувала Іру, оскільки ми тренуємося разом. Хвилювалися за неї разом із нашим спільним тренером Іриною Пустовойт. Правда, дивитися не могли, бо мої й Ірині змагання відбувалися практично в один час. Коли дізналася результат, зраділа. Не лише за Ірину, а й за Юлю. Вона молодець, що перемогла. Гарна командна робота. Знаю, що в 2017-му теж дві верхніх сходинки п’єдесталу на Універсіаді були українськими (Оксана Окунєва перемогла, Геращенко стала другою, - «Главком»). Це стабільність. Додам, що приблизно в той же час на Балканських іграх у Стамбулі серед спортсменів, на старших 18-ти років перемогла ще одна наша стрибунка Анісія Лочман, яка теж тренується з нами, в Ірини Григорівни. Приємно, що в нас стільки сильних дівчат.
- Внутрішня конкуренція в стрибках у висоту в Україні зараз дуже висока. Відчуваєте себе лідеркою?
- Ні, бо в спорті завжди все змінюється. Можу сказати, що стрибати поруч із дівчатами які мають високі результати – велике задоволення. Гарна змагальна атмосфера мотивує на прогрес у результатах. Не дарма, коли ми стрибаємо, люди підходять і кажуть: «Це було красиво, нам було цікаво дивитися на вас».
- Результати Ярослави Магучих, яка у 17-річному віці вже підкорила два метри, вас не лякають?
- Мотивують. Ярослава – перспективна молода спортсменка, ми з нею перетиналися на кількох змаганнях. Свого часу я підтримувала Магучих як вболівальниця на юнацьких Олімпійських іграх. Це круто, що підростає таке сильне покоління.
- Незмінне у стрибках у висоту лише одне – лідерство Марії Ласіцкене…
- Я завжди найперше борюся сама з собою. Це не відмовка, а реалії. Звичайно, я тренуюся і прагну до того, щоб у мене були максимально високі результати. Нині ці результати такі, але сподіваюся, що за рік вони будуть вагомішими й дозволять боротися за золоті медалі.
- Після срібла чемпіонату світу-2017 ви стали однією з найпопулярніших спортсменок України. Наскільки це вас змінило і чи вплинуло зокрема на торішні результати?
- Якою була, такою і залишилася. Увага мене не змінила. Певний спад у результатах у 2018 році пов’язаний з відпрацюванням технічних моментів. Загалом усе йшло так, як треба. Хіба десь за медалі не зачепилися. Та це теж досвід, який треба пережити. Щодня на п’єдесталі бути неможливо. Та й моя популярність – теж поняття доволі суперечливе. Ось повернулася з переможного чемпіонату Європи. З журналістів в аеропорту мене не зустрів рівно ніхто. Тому задирати носа немає від чого (усміхається). Мушу сказати, що то я навіть не до себе уваги прошу, а до спорту загалом. Діти мають бачити на телебаченні спорт, у них мають бути живі герої. Тоді у нашого спорту буде майбутнє.
Іван Вербицький, «Главком»
Коментарі — 0