Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    «Добровільно міняти український або грузинський паспорт на російський – це невиліковний випадок»

    інтерв'ю
    • Володимир Копчак
    • Розсилка
    «Добровільно міняти український або грузинський паспорт на російський – це невиліковний випадок»

    Російська паспортизація: як це було в Грузії, уроки для України. Частина третя

    Нещодавно Кремль дав старт роздачі російських паспортів на окупованій території Донбасу. Свого часу подібне пережила Грузія в окупованих Абхазії та регіоні Цхінвалі. «ЦДАКР – Південний Кавказ» продовжує серію інтерв'ю і матеріалів про досвід Тбілісі з протидії «паспортній» агресії Кремля.

    Третя частина проекту – інтерв'ю з політичним аналітиком, одним із засновників Грузинського центру стратегічного аналізу GSAC (Georgian Strategic Analysis Center) Нодаром Харшіладзе.

    Чи можна говорити, що сьогодні на окупованій частині Донбасу відпрацьовується грузинський сценарій з паспортизації? На що насамперед варто звернути увагу?

    У будь-якому випадку у вас сьогодні реалізовується свій український сценарій. Говорячи ж про нашу ситуацію в нинішньому українському контексті, можна з упевненістю сказати, що Кремль багато тестував на нас саме перед Україною. Особливо, в період 2007-2008 рр. І не тільки з паспортизації. Безкарність Москви привела до війни у серпні 2008 року. А за її підсумками –  після  міжнародної реакції на окупацію всієї території Абхазії і регіону Цхінвалі – і до подій в Криму і на Донбасі.

    Кейс «паспортизації в Абхазії і в т. зв. Південній Осетії» Москвою розглядався як якийсь тест на тему «А як це буде працювати». Що цікаво, спочатку для них він працював погано. Тому що ті, хто брали паспорти, вони, як правило, їхали. І російських громадян (а відповідно і їхніх прихильників) з корінного населення ставало менше. Російський паспорт вони брали не для того, щоб залишитися, а щоб поїхати в свою «рідну Росію». Паспорти оформлялися за гроші, були корупційні схеми. Паспорт можна було отримати швидко, швидкість безпосередньо залежала від розміру хабара. Тому паспортизація була не тільки (а спочатку не стільки) частиною державної політики Кремля щодо «захисту своїх співвітчизників», скільки схемою збагачення причетних чиновників, місцевого криміналітету і так далі.

    «Паспортизація – проміжний крок на шляху до повного відторгнення територій»

    Корупційна складова, думаю, все ж була супутньою опцією. Які кінцеві цілі переслідував Кремль?

    В Україні я б насамперед звернув увагу на дві базові цілі, які на різних етапах переслідувала Росія, запускаючи процес паспортизації. По-перше, мета –  деклараційна. Вони просто таким чином заявили, що ці люди тепер «легально», за їхньою логікою, перебувають у сфері їхнього впливу. Мовляв, ми їх визнаємо громадянами Росії, і відповідно, територія, де вони живуть, автоматично дружня Росії і перебуває у сфері наших інтересів. Уже тоді закладалася опція «це наша територія», яка згодом і була реалізована.

    По-друге, було запущено якийсь перепис реальних своїх прихильників. Прихильників, з тих чи інших причин – не важливо. Це був якийсь моніторинг на тему, скільки людей подадуть заявку, намагатимуться отримати російський паспорт. Відповідно, скільки там потенційних колаборантів в разі чого. А далі за відпрацьованою схемою. Якщо таких людей переважна більшість, Москва різними методами починає активно інтегрувати регіон в сферу свого впливу. Якщо, скажімо, їх близько половини, вони починають працювати, щоб цей вплив підсилити. Якщо таких прихильників мало, у них завжди є сценарій, щоб там створювати кризи і виступити потім у ролі «рятівника».

    В будь-якому випадку паспортизація – проміжний крок на шляху до повного відторгнення територій. Чи то шляхом анексії, то чи визнання, що суті справи не міняє. Грузія це пройшла. Багато в чому це пройшла вже й Україна. І Києву потрібно чітко усвідомлювати, в якій фазі ви зараз перебуваєте. Це ескалаційний сценарій. А транзит президентської влади в Україні, на мою думку, вторинний ... Варіант замирення на умовах Росії – без Криму і з поверненням окупованих територій Донбасу на їхніх умовах (по суті, варіант політичної капітуляції) – я зараз не розглядаю. Вам буде складніше – посил про російські паспорти для всіх українців вже вкинуто.

    Що в кінцевому плані переслідує Москва стратегічно? Крім варіанту «капітуляції Києва», до чого готуватися?

    Щодо Донецька і Луганська, то Кремль буде катати за сценарієм Абхазії і т. зв. Південної Осетії. Паспортизація для вас – це, я вважаю, початок активної фази. Так як Україна відступати (або поступатися) не має наміру – а саме такі сигнали ми отримуємо від нової команди президента Зеленського – слідом може йти визнання «народних республік». Відразу анексія – це навряд чи.

    Потім, не виключаю, що ці «республіки» спробують загнати в Євразійський союз як вже «державні утворення». Я зараз не про терміни, але про можливі варіанти. Про спробу створення якоїсь «лайт-версії» СРСР – з Абхазією, т. зв. Південною Осетією, т. зв. Л/ДНР, Придністров'ям (бажано з усією «федеративною» Молдовою) і так далі. Це, до речі, може стати і перспективою або умовою для набуття якогось державного статусу і для Нагірного Карабаху, який офіційно не визнаний навіть Вірменією. Під цей сценарій, правда, ще доведеться ламати Казахстан і Білорусь – ні Нур-Султан, ні Мінськ сьогодні не визнають ці «країни». Але Москва буде системно намагатися зламати цей бар'єр. Такий варіант розвитку подій вважаю цілком робочим.

    Тбілісі і Київ встоять?

    Грузія і Україна можуть відірватися від цього «утворення» поки лише ціною втрати своїх територій ...

    Наскільки визначальною була роль паспортизації спочатку в уповільненій, потім під час активної окупації, що після серпня 2008 року призвела до повного відторгнення територій Абхазії і регіону Самачабло?

    Розумієте, коли справа дійшла до паспортизації, це означає, що ситуація дуже погана в плані перспективи повернути окуповані території. України це теж стосується. Це підняття ставок Кремлем, похід за свідомо ескалаційним сценарієм з позиції сили. Це де-факто оголошення окупованих територій своїми. Паспортизація – це вже легалізація відриву територій. Решта – деталі. Це відторгнення вже надовго.

    Звичайно, це і певний провал для Кремля в тому плані, що вдалося закріпитися тільки на території т. зв. Л/ДНР. Що «позитивної динаміки» для всієї України (як об'єкта гібридної атаки) в плані її повернення в політичну орбіту Кремля не спостерігається.

    Російська паспортизація є дуже гнучкою опцією. Вони її легко можуть відкласти або пригальмувати, якщо раптом Україна піде на примирення на їхніх умовах. Зараз вони будуть уважно дивитися на президента Зеленського. Якщо він буде продовжувати активну прозахідну, європейську, євроатлантичну політику, готуйтеся в результаті або до визнання «республік» Москвою, або до анексії. Так, це загроза нових санкцій для Кремля. Але з іншого боку, подивіться, як хитаються сьогодні базові підвалини міжнародної безпеки: ООН, по суті, паралізована, бродіння в ЄС, в НАТО серед його членів і близько немає єдиного підходу, як протистояти Росії, США занурюються в свої передвиборчі перегони і так далі...

    Як Тбілісі протидіяло паспортизації?

    Тбілісі пропонувало в Абхазії і в регіоні Цхінвалі свої паспорти. Адже там російські паспорти почали роздавати замість ще радянських. Грузинські паспорти на той момент формально не були привабливішими російських аналогів. Київ зараз має свої козирі: безвізовий режим і так далі. Деякі все-таки можуть задуматися. Особливо молодь.

    Далі Грузія надавала можливість безкоштовно лікуватися в Грузії, що актуально досі. На окупованих територіях системи охорони здоров'я немає в принципі (ні лікарів, ні лікарень), а в Росії дорого. Тут у нас теж не Німеччина, але різниця разюча. Вони цим досі активно користуються.

    Потім ми давали можливість тут навчатися абхазькій та осетинській молоді. Вони вчилися тут і мали можливість виїхати за кордон потім з грузинським паспортом. 


    Читайте також


    ...Але ці варіанти дуже погано працювали. І не тому, що там не було охочих. Той, хто звідти приїжджав сюди лікуватися, а потім повертався, у нього виникали проблеми. Їх брали на замітку в кращому випадку. У тих, хто приїжджав сюди вчитися, взагалі не було можливості повернутися. Більшість вже і не особливо хотіли. Але ми ж хотіли, щоб вони потім поверталися в Сухумі, Цхінвалі, і виступали за єдину Грузію. Але цього не відбувалося.

    Щодо повернення територій – це не спрацювало тоді у нас, і не спрацює у вас. Ніхто не говорить, що цього не треба робити. Але не треба спокушатися і чекати якогось дива.


     Нодар Харшіладзе
    Нодар Харшіладзе

    «І нам, і вам доведеться повоювати»

    Питання російських паспортів в Грузії вже відіграно. Проблеми тепер інші...

    Я скажу відверто, нехай і непопулярну річ. Я не вірю, що люди, які взяли російські паспорти в таких умовах, можуть колись стати нормальними громадянами Грузії або України навіть після повернення окупованих територій. Поодинокі випадки якихось виняткових обставин я не беру до уваги. Але в цілому, не вірю. Їм краще поїхати в Росію. Краще для всіх. Я не вірю, що цих людей, які вважають, що почувають себе росіянами, можна і доцільно перевиховувати, вчити, витрачати на це сили і ресурси. Працювати потрібно з тими, хто сумнівається, ось за них потрібно поборотися. За тих, хто стоїть перед вибором, коливається. Бачать, що Росія – не єдиний можливий варіант. Можна, безумовно, пред'являти претензії Києву, Тбілісі, але міняти добровільно їх на російське громадянство, на якусь «колонію суворого режиму» в порівнянні з Грузією чи Україною, які так чи інакше вільні країни. Це невиліковний, на мою думку, випадок.

    Коли аналізуєш події в Грузії та Україні, стає зрозуміло, що вас, як і нас, просто покарали. Покарали за те, що ми спробували і намагаємося стати успішними, стати частиною Європи. Україна ще до того ж продовжує воювати. Причому вас покарали гірше. Тому що ви все-таки ближче до них. Справжня російська цивілізація сталася з Києва. Тому втратити вас їм набагато болючіше, ніж Грузію, яка ніколи етнічно, культурно, ментально не була частиною їхньої імперії. Адже вони зараз втрачають оплот слов'янської цивілізації. Тому втратити Україну – це втратити базову частину своєї імперської історичної складової.

    Тому у вас ситуація дуже важка. Розумієте, у нас з Абхазією і регіоном Цхінвалі вони зупинилися на адміністративних кордонах радянських автономій. Зафіксувалися на певному розподілі за етнічним, мовним, рідко  релігійним, факторами. У вас цього всього немає. Тут вам і простіше, але й складніше одночасно. У вас проблеми – надумані, кризи – штучно ними створені. Тому що розставання з вами для них болючіше, це просто особисте, імперське. Повторюся, вони недарма вкинули посил щодо паспортів для всіх українців.

    І на завершення пам'ятайте один історичний урок. Знову скажу непопулярну річ – що в Грузії, що в Україні сподіватися на те, що Росія ослабне, і все само собою повернеться – не варто. Ніколи втрачені військовим шляхом території не поверталися «через папірець», через якийсь договір. Це неможливо в принципі. І нам, і вам доведеться повоювати. Тому треба до цього готуватися. Я ні в якому разі не закликаю до наступу. Але в той момент, коли Росія ослабне, коли їй буде не до сателітів, заходити на ці території, як не крути, будуть військові. Самі ці території не повернуться. Тому потрібно продавлювати, безумовно, мирне вирішення питання, готувати peace process, але водночас готуватися до війни...

    Розмовляв Володимир Копчак,  

    керівник Південнокавказької філії Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, Тбілісі

     

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ