Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Російська паспортизація: як це було в Грузії. Частина друга

    інтерв'ю
    • Володимир Копчак
    • Розсилка
    Російська паспортизація: як це було в Грузії. Частина друга

    «Главком» продовжує серію матеріалів про досвід Тбілісі з протидії «паспортній» агресії Кремля та уроки для України

    Нещодавно Кремль дав старт роздачі російських паспортів на окупованій території Донбасу. Свого часу подібне пережила Грузія в окупованих Абхазії та регіоні Цхінвалі. «ЦДАКР – Південний Кавказ» продовжує серію інтерв'ю і матеріалів про досвід Тбілісі з протидії «паспортній» агресії Кремля.

    Друга частина проекту – інтерв'ю з політичним аналітиком Кавказького інституту стратегічних досліджень Гелою Васадзе.

    На окупованій частині Донбасу Росія запустила майже «грузинський сценарій» з роздачі своїх паспортів. Маючи досвід Грузії, до чого готуватися Києву? Чи доречні аналогії з подальшими подіями в Грузії після масової паспортизації?

    Дійсно, ситуації, які склалися у нас і у вас, майже ідентичні. Але в цьому випадку слово «майже» ключове. Давайте в нашій бесіді на цьому «майже» і зупинимося детально.

    Насамперед відмотаємо ситуацію на початок 1990-х. Так звана Південна Осетія і Абхазія де-факто були окуповані в 1992 і 1993 роках відповідно, тобто окупації де-юре тоді не було. Після 1993 року перед російським керівництвом (тоді ще єльцинським) постало питання: «А що робити з цими територіями?». Логічно було б взятися за реальне миротворство, і таким чином використовувати цю тему для інституційного включення Грузії в орбіту Росії. Керівництво Грузії тоді було готове до цього, ми навіть вступили в СНД. Однак в Москві тоді вирішили (і вважають, до речі, до цих пір), що вигідніше заморозити сформований статус-кво і використовувати це як важелі тиску на Грузію.

    До речі, в Москві досі вважають окуповані території важелями тиску на Грузію, що насправді зовсім не так, навіть скоріше навпаки. До 2008 року Кремль мав різні підходи щодо цього кейсу – від мовчазної підтримки сепаратистів та імітації блокади до тісної співпраці та використання для тиску на Грузію. Сама ж паспортизація теж була інструментом тиску. Це, підкреслю, почалося ще в 1990-х. Масово процес був запущено вже за Путіна.

    Що стало основним поштовхом до такого рішення?

    Якоюсь мірою процес почався знизу. Люди, які проживали в Абхазії і в так званій Південній Осетії, не мали міжнародно визнаних паспортів, а це іноді необхідно. Крім того, соціальний стан в Росії навіть у найскладніші роки був на порядок вищим, ніж в Абхазії і так званій Південній Осетії. Тому російське громадянство було настільки привабливим для жителів цих регіонів, адже крім усього іншого воно давало можливість легального працевлаштування і навіть переїзду в Росію. Відразу знайшлися люди, які були готові за відповідну винагороду надати товар, на який з'явився попит. Товаром у цьому випадку були паспорти Російської Федерації. Природно, вище керівництво Росії за бажання могло легко припинити цей бізнес, однак в Кремлі вирішили інакше,

    Це вже потім, заднім числом, з'явилися виправдання про гуманітарний характер подібних дій. А після загострення відносин з Грузією це переросло в концепцію «захисту російських громадян».


    Гела Васадзе (фото з відкритих джерел)
    Політичний аналітик Кавказького інституту стратегічних досліджень Гела Васадзе (фото з відкритих джерел)

    Ви зараз про війну в серпні 2008 року?

    До 2008-го ми ще дійдемо. Путін прийшов до влади набагато раніше. І потрібно розуміти, що той же Путін – він же «законник», закінчив юрфак, і всі свої неправові дії намагався і намагається втілити в якусь правову форму. Прикладів таких спроб ми можемо наводити багато. Історія з паспортами – це одна з численних історій зі створенням фігових листків для виправдання прямого втручання у внутрішні справи Грузії. Це, по-перше.


    Читайте також


    Крім цього, не варто забувати, що запуск процесу паспортизації сам по собі був елементом тиску на керівництво Грузії. Мовляв, «хлопці, дивіться, ми видаємо свої паспорти на вашій території». Тоді ж не було ще жодного визнання Абхазії і т. зв. Південної Осетії. Мовляв, «на вашій території є купа наших громадян, і куди ви від нас подінетесь, що ви взагалі задумали?». Ось майже за такою логікою вони діяли з роздачею паспортів. І ця логіка була перекреслена війною у серпні 2008 року.

    Повторюся, паспортизація стартувала ще в 90-і роки. Ні тоді, ні потім влада РФ не актуалізувала цю тему в медійному просторі, не робила жодних офіційних заяв і обмежувалася коментарями за потребою, і лише після загострення відносин. У цьому ще одна важлива відмінність у порівнянні з вами. У випадку з Україною ця публічна політична дія спрямована на досягнення конкретного результату, інакше заявляти на весь світ «дивіться, ми роздаємо паспорти!» сенсу немає.

    Також відповідаючи на запитання: «Навіщо?», Потрібно не забувати про банальну корупційну складову цього процесу. Вони просто заробляли на цьому, видаючи паспорти. Різним «рішалам», напівкримінальним «прокладкам» це було вигідно, як і місцевому населенню тоді. З різних причин.

    Плюс ще дуже важливий момент, який я б хотів підкреслити. На території Грузії вони видавали закордонні російські паспорти.

    А так можна було? У чому сенс? На окупованому Донбасі і не тільки збираються «спрощено роздавати» якраз внутрішні російські паспорти...

    У тому-то і вся справа. А ці закордонні паспорти – вони ж мають термін дії. Тобто, коли він закінчується, можуть продовжити, а можуть і не продовжувати. Якщо так, то знову ж таки – платите гроші – повертаємося до пункту про корупцію. І це теж був такий собі предмет торгів або інструмент під час торгів. На гачку таким чином не тільки Тбілісі, а й Сухумі з Цхінвалі зі своїми «адміністраціями». Це я все про різницю між нами і вами.

    Важливо пам'ятати, що у жителів Абхазії і так званої Південної Осетії не було тоді грузинських паспортів, були тільки старі радянські. Місцеві ж «документи» з'явилися тільки в 2006 році. На окупованому Донбасі все населення було, і, я так розумію, є з українськими паспортами. Плюс видавалися так звані «паспорти «Л/ДНР». І я собі поки не дуже уявляю, як можна швидко вирішити питання з паспортизацією у вашому випадку. Воно, з одного боку, буде розтягнуто в часі. З іншого ж, Київ має вагомі важелі, аби цьому протидіяти лінійно. Я про українські паспорти на окупованій території, тоді як грузинських паспортів не було у випадку з Грузією.

    Тож у вас паспортизацією Кремль зараз вирішує завдання і проблеми зовсім іншого порядку і масштабу, ніж було у випадку з Грузією.

    Які саме?

    Ваша паспортизація, на мою суб'єктивну думку, ситуативно ставить хрест на проекті «Новоросія». Або ж відкладає цей проект у довгий ящик до набагато кращих часів. Те, що цей проект у восьми областях південного сходу України існував, у мене сумнівів не викликає. І вони, звичайно, можуть повернутися до цього сценарію, але зараз він не на часі.

    Часто мусується питання, чому Путін це зробив відразу після перемоги Володимира Зеленського? Відповідь проста: вони просто запускають по Донбасу грузинський сценарій заморожування конфлікту – ту модель, яка діяла до 2008 року. Водночас можливе продавлювання теми введення якихось миротворців – обов'язково своїх або під своїм контролем. Я цього абсолютно не виключаю. Вони будуть всіляко просувати свій відомий план миротворців, який відкидають і Україна, і Захід. Але тут треба розуміти, що це може бути зроблено і без всякого міжнародного мандата. Щоб не було ніякої поліцейської місії і ніяких миротворців на російсько-українському кордоні не було. Тільки на сьогоднішній лінії фронту і тільки під контролем Росії. Зрозуміло, що з юридичної точки зору це буде окупацією, але коли це зупиняло Кремль.

    Так, це повторення грузинського досвіду, коли завжди можна буде сказати «наших миротворців обстріляли» або штучно створити ситуацію «казус беллі», причому вже в їхньому розумінні офіційно. Недавні події в Азові, полонені моряки, зараз ось паспорти – все це говорить про те, що Києву потрібно готуватися до конфронтаційних сценаріїв. Так, сценарій взагалі-то грузинський, але це докорінно відрізняється від того, як це відбувалося у нас. Чи не тому, що вони іншими стали, або Україна – це не Грузія. Завдання кардинально відрізняються за масштабами і за умовами для Кремля – як внутрішніми, так і зовнішніми – в яких він буде намагатися їх вирішити.


    фото з відкритих джерел
    Україна – це не Грузія. Російська паспортизація в Україні спрямована на досягнення конкретного результату (фото з відкритих джерел)

    Як поводитися Києву?

    Багато чого буде залежати від того, як українська влада буде працювати зі своїми західними партнерами. Києву, як я бачу, доведеться вирішувати подвійне завдання. По-перше, зберегти і максимально примножити це тісне партнерство. Це очевидно. У ситуації, що склалася, найважливішим елементом є тиск Заходу на Росію. Крім європейців – Парижа та Берліна –  Вашингтон повинен офіційно приєднатися до переговорного процесу. Останні тези з Києва про розширення Нормандського формату говорять про те, що у вас це розуміють.

    І другий дуже важливий момент, який, може, прозвучить парадоксально. Навіть якщо вийде максимально розширити цей формат врегулювання, я б не став до кінця на нього покладатися. Не варто до кінця розраховувати на те, що пообіцяли або пообіцяють у західних столицях. Пам'ятайте про Будапештський меморандум. Я б не став їм до кінця довіряти. Хоча, зазначу, тут мова йде не стільки про довіру/недовіру... Вони можуть дуже щиро хотіти допомогти, але вони просто в певний момент можуть не змогти цього зробити... Це те, що було у нас. Бухарестський саміт НАТО 2008 року  пам'ятають і в Тбілісі, і в Києві. І попри нинішні кардинально інші міжнародні обставини на зовсім іншу ситуацію всередині Росії Київ мусить  постійно про це пам'ятати – і зараз, і надалі.

    Як конкретно з паспортизацією боровся Тбілісі? Чи були в принципі шанси зупинити її, як і те, що вона прямо або побічно спричинила...?

    Розпочну з того, що Тбілісі дуже довго де-факто не протидіяв роздачі російських паспортів. Я не беру до уваги заяв про те, як це погано. Тема паспортів взагалі-то у нас актуалізувалася після 2006 року. Тоді почали роздавати «документи» в Абхазії і в т. зв. Південній Осетії. (У вас же все  навпаки). Крім того, тема визнання Сухумі і Цхінвалі поки Москвою не піднімалася.

    До цього в ЗМІ паспортизація висвітлювалася, але влада її намагалися не помічати, не дратувати (не дратуватися) і так далі. А протидіяти цьому треба було – на всіх можливих міжнародних майданчиках. За тих сигналів, що ми бачимо, Київ, попри транзит президентської влади, цією протидією займається і має намір це робити серйозно. Я б зараз порадив синхронізувати ці процеси з тієї ж Грузією – не тільки щодо паспортизації, а й загальної політики деокупації. Я розумію, що це складно, але намагатися треба.

    Водночас варто розуміти, що Тбілісі дуже багато, якщо не все можливе, робило для залучення абхазів і осетин на свій бік. Безкоштовне медичне обслуговування, освітні гранти для молоді і так далі. І я зараз не буду торкатися моральної сторони питання, обговорювати або радити –  варто чи не варто робити Україні те ж саме. Але підкреслю – все це абсолютно не працює в контексті деокупації територій. Взагалі ніяк. Не варто бути наївним і сподіватися, що хтось подивиться, що у вас добре і тому повернеться. Тільки тому це вже не відбудеться. Ні у нас, ні у вас. Свого часу в Батумі був такий кейс – «у Сухумі подивляться як в Батумі добре і захочуть повернутися». Ми бачимо, як зараз в Батумі. Ми знаємо, як зараз в Сухумі. Але ніхто нікуди не повертається. Це довга історія. Варіант же повернення на умовах Москви – читай капітуляції – я зараз не розглядаю.

    Реформи в економіці, боротьба з корупцією, розвиток сектора безпеки згідно викликам і загрозам – базові завдання і для Києва, і для Тбілісі. Не будемо витрачати час на очевидні речі. Але нинішні проблеми територіальної цілісності України і Грузії можуть бути дозволені тільки в разі системної зміни влади в Росії. Коли я говорю «зміна влади», я маю на увазі не заміну Путіна, я говорю про варіант системної кризи нинішньої конструкції влади в Російській Федерації ...

    Розмовляв Володимир Копчак,

    керівник Південнокавказького філії Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, Тбілісі

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ