Як будуються міфи про культурну велич Росії та Китаю

Заходжу я в інтернет послухати сонату №2 ре мінор Шопена. Там – записи старих виконань за 1960-ті – 1970-ті роки, пару сучасних виконань японців чомусь з жахливою якістю звуку. Все решта – росіяни і китайці. І складається таке враження, ніби ніхто у світі не грає класичну музику, одні лише Росія і КНР несуть світло культури темним масам.

Але це ж маячня повна.

Складається таке враження, ніби ніхто у світі не грає класичну музику, одні лише Росія і КНР

скріншот з інтернету

І в Європі, і в США, і в інших країнах світу є філармонії, є концерти, є талановиті виконавці, є записи їхніх виступів. Але росіяни і китайці дуже талановито просувають всюди саме своїх виконавців.

«Ви що, проти Шопена? Проти культури? То може, ви – нацист?» І в результаті в головах у споживачів такого контенту (а це здебільшого люди, що самі мають той чи інший вплив на громадську думку) закрадається стереотип, що найкращі виконаці класичної музики – росіяни і китайці. І от вже виникла у них абсолютно незаслужена цінність.

Я не знаю як побороти цю систему. Очевидно, що всіляки заборони, рагуляції та інші адміністративні заходи лише погіршать ситуацію («Ви що, проти Шопена?»). Симетричні зустрічні заходи навряд чи будуть підтримані і виконані з належним розмахом, та і у другого світу значна фора перед першим, бо вони давно цим займаються.

Я думаю, що мінімальним кроком має бути зробити так, щоби пошук альтернативного контенту не був задачею з зірочкою, як це було, наприклад, з українською патріотичною музикою років 12 тому. Вже одне це значною мірою знизить ефективність цієї культурної спецоперації.