Наталя Багмут – українка з Каліфорнії та її мистецький подвиг
«Час української пісні» у світі. Задумаймось, чому все так у нашій рідній країні?
Приступаючи до роботи з цим феноменальним фактажем, я думав про те, яку форму йому надати? Зробити це у вигляді інтерв’ю з героїнею оповіді, написати матеріал у кращих традиціях нашого славного піару, чи все ж поміркувати над характерними і болісними моментами існування нас, українців, на Богом даній нам землі та за її межами? Вибрав останнє, тому що деякі речі треба осмислювати і усвідомлювати їх цінність.
А почну з того, що майже чотири роки тому, перед 30-річчям Незалежності України, в моїм телефоні пролунав дзвінок. Це була моя знайома Наталія Багмут. Вона повідомила мені, що тепер постійно живе за океаном у Каліфорнії, в місті Сакраменто, і поділилася мрією, що хоче створити там, на місцевому радіо «Етно ФМ» свою програму, присвячену українській пісні та її найвідомішим, найславетнішим сучасним виконавцям. Сказала, що вже отримала добро і нині записує інтерв’ю з деякими майбутніми героями своїх програм. Спитала, чи не маю бажання записати таку програму?
Я одразу ж погодився, але зауважив, що значно краще було б не записувати її, а вийти у прямий ефір – це додає передачі особливої напруги і драйву.
– Чому ж ні, можна спробувати, але ж за київським часом це має бути третя година ночі! Чи готовий ти себе так мучити? – спитала вона.
– Звичайно готовий! Тим більше, що в цей час, як правило, я ще не сплю, – відповів я, тож хай буде прямий ефір!
У визначений час ми вийшли в ефір – хоча ще 10 років тому створити такий контент, де присутній не лише звук, а й картинка, де цілу годину триває жвава розмова з піснями і поезією, з гумором та імпровізацію – та ще й через океан – це було немислимо! Але в наші часи можливо все. І як я й сподівався, програма вийшла настільки неординарною, жвавою і змістовною, що це стало справжньою подією в Сакраменто. Кількість людей, які зазвичай слухали програму підскочив майже в десять разів! Її слухали не лише ті українці, що виїхали до Каліфорнії останніми роками, її слухали навіть ті, хто народився уже в Америці, але не втратив зв’язку з українською мовою. Слухали її, як дивину, упиваючись соковитим голосом та інтонаціями ведучої, насолоджуючись українськими піснями. В інформаційному просторі Каліфорнії стався український прорив, інакше це не назвеш. І саме після цієї програми генеральний директор радіо «Етно ФМ» Давид Пономар запропонував Наталі Багмут вибрати будь-який час ефіру для її програми, аби він був зручним як для американської, так і для української аудиторії. Відтоді, кожної п’ятниці, о 19-00 за Київським часом (9-00 за каліфорнійським) програма «Час української пісні» стала регулярно виходити в ефір і розлітатися по всьому світу в мережі Інтернет.
Чому не чуємо в українських радіо- і телеефірах наших кращих артистів, співаків, композиторів, поетів?
Унікальний формат програми, а саме зустрічі онлайн через океан з улюбленими співаками, Народними і Заслуженими артистами України зробили програму мегапопулярною в українській діаспорі Америки, а дякуючи соціальним мережам, і в усьому світі.
А далі трапилося взагалі неймовірне! За підсумками року на щорічній Церемонії акції «Людина року» в Каліфорнії Наталя Багмут отримує Диплом Визнання за краще радіошоу року на «Етно ФМ» (Nataliya Bagmut Best Radio Show of the Year Ethno Fm Radio – 2019).
Отримавши такий величезний поштовх натхнення і довіри, Наталія Багмут стає засновником та головним організатором Першого Міжконтинентального онлайн-радіофестивалю української пісні у США «United by song» (об’єднані піснею). І саме для цього фестивалю у неї народжуються вірші, які стануть основою для справжнього гімну. Цей гімн буде присвячений українській пісні – справжньому скарбові нашого народу, і матиме однойменну назву. А записали його одразу шість яскравих і неповторних Народних артистів України – Оксана Білозір і Оксана Пекун, Алла Кудлай і Алла Попова, Анатолій Гнатюк і Анатолій Матвійчук – автор музики і аранжування.
У фестивалі «Об’єднані піснею», присвяченому 30-річчю Незалежності, взяли участь близько тисячі виконавців із різних куточків нашої планети. Протягом трьох місяців – з 1 червня по 24 серпня 2021 року – ефір американського радіо був наповнений українськими піснями. То було справжнє творче єднання українства. За три місяці ротації – Фестиваль отримав 10 мільйонів (!) переглядів у соцмережах від українців Світу. Дипломи лауреатів вирушили в різні країни по обидва боки океану, а пісні переможці та їх виконавці назавжди залишаються у вільній ротації на радіо в Каліфорнії.
До речі, гран-прі в конкурсній програмі Фестивалю
Отримала чудова молода співачка, яскрава і непересічна особистість Руслана Лоцман – саме за неї була віддана більшість голосів величезної слухацької аудиторії.
Але раптом настав трагічний для всіх українців час. 24 лютого 2022 року в Україну прийшла війна і українська пісня стихла під ударами гармат і авіабомб. Але, знову ж таки, спрацювала українська солідарність: Наталія Багмут створює на «Етно ФМ» у своїй програмі новий мистецький проект – Міжконтинентальний Фестиваль патріотичної пісні – United for Ukraine-2022. Фестиваль відкрив свій мистецький фронт за Україну. Щоденно до програми «Час української пісні» по електронній пошті надходили пісні, створені патріотами України, як професійними авторами, так і аматорами. Пісні, які піднімали дух українців і наближали нашу Перемогу у війні.
Дивовижно, що в самій Україні, ні тоді, ні зараз, ніхто не спромігся зробити щось подібне. Чому?! Невже інтереси власників медія так далекі від інтересів народу? Адже пісня – могутній засіб консолідації, вона підтримує і надихає патріотів України. Завдяки цьому Фестивалю народилися десятки нових творів, а також були актуалізовані ті пісні, що були колись створені, і лежали забутими десь у архівах.
Значення фестивалю United for Ukraine-2022 важко переоцінити ще й з того погляду, що українці Каліфорнії, яких до цього об’єднувала хіба що українська церква, відчули велику потребу в українській культурі – у програмах Наталі зазвучала також і поезія Вадима Крищенка, Ліни Костенко, Анатолія Матвійчука, Петра Маги. А згодом саме Наталя Багмут виступила координатором мистецьких турів найбільшими містами США членів журі фестивалю, Народних артистів України Оксани Білозір, а пізніше й Анатолія Матвійчука. Її працездатність, наполегливість і комунікабельність долали межі різних штатів і долітали до практично всіх українських громад і спільнот у США.
І ось позаду надзвичайно важка зима в Україні – з ракетними ударами, загибеллю мирних людей, відключенням світла і тепла. Україна протрималась! Більше того – вона нарощує свій міжнародний авторитет. Світ аплодує нашій незламності і силі духу. У самій Україні стаються знакові зміни: українською починають говорити і співати навіть ті, хто не спромігся цього зробити за усі роки Незалежності.
А за океаном – у далекій Каліфорнії на радіо «Етно ФМ» 21 лютого 2023 року вже стартує черговий мистецький проект Наталії Багмут – Міжконтинентальний радіофестиваль української пісні – «Співай українською!». Велике єднання українців Світу заради України, її мови і культури – триває! Адже це так важливо, щоб світ нарешті зрозумів: Україна – не уламок російської імперії, вона велика і неповторна країна зі своєю історією, культурою і мовою. Зі своєю яскравою піснею! І вже новий твір Наталі Багмут з музикою Анатолія Матвійчука звучить як заклик до всіх українців світу:
Співай рідною – солов’їною!
Співай рідною – з Україною!
Співай рідною – материнською,
Співай рідною – українською!!!
Я згадую, як важко записувалася ця важлива пісня. Світло давали лише на декілька годин і аранжування робилося дуже швидко, але й цей процес переривався, коли електроенергія раптово зникала. Але наступного дня все починалося знову. А потім запис вокалу у холодній студії, намагання встигнути вчасно додому перед настанням комендантської години. Але цінність таких пісень є високою, тому що вони увібрали в себе весь драматизм наших реалій.
Останні років п’ять в Україні майже неможливо почути не те що народну, а й навіть традиційну естрадну українську пісню
Нинішній фестиваль «Співай українською!» викликав неймовірну цікавість не лише у професійних виконавців. За океан до Сакраменто полетіли сотні і тисячі записів від народних, самодіяльних аматорських колективів, вокальних ансамблів із численних центрів творчості і навіть сільських будинків культури. Пісні присилали масово. За кожним ефіром слідкувало і слідкують тисячі людей з різних регіонів України – Черкащини і Полтавщини, Чернігівщини і Львівщини, Івано–Франківщини і Київщини.
Довкола фестивалю об’єдналася ціла когорта талановитих українських митців, що увійшли до почесного журі. Вони сьогодні живуть по всьому світу. Це, зокрема,
Народні артисти України Оксана Білозір, Анатолій Матвійчук, Павло Зібров, Петро Мага, Алла Попова (Україна), Людмила Касьяненко, Олег Шак, Крістіна V (США), Інесса Братущик (Канада).
Як пояснити той феномен, що фестиваль викликав таку потужну хвилю цікавості серед непрофесійних виконавців і самодіяльних колективів України? Це пояснюється, перш за все, дефіцитом уваги до традиційної культури. Відсутністю в теле та радіоефірах того пласту культури, який найбільш затребуваний народом. Але ж колись давно в ефірі українського телебачення існував проект «Сонячні кларнети», де робився акцент на виступах аматорських і народних колективів. А ще у палаці «Україна» відбувалися щорічні звіти кращих колективів всіх областей. Пізніше в телеефірі з’явилася циклова програма ведучої Оксани Пекун «Фольк-music», яка кілька років тішила українську глибинку, у ній професіонали і аматори співали кращі зразки з того, що залишили нам попередні співочі покоління українців. І ось – останні років п’ять в Україні майже неможливо почути не те що народну, а й навіть традиційну естрадну українську пісню. Буквально усе заполонила новітня молодіжна поп–культура. Тож, не дивно, що як тільки з’явилась можливість презентувати свою творчість в ефірі – та ще й за океаном – люди стрепенулися, проявили неабияку творчу активність...
Виходить так, що Америка сьогодні є не лише нашим стратегічним воєнним союзником, постачаючи нам зброю, вона ще є і нашим культурним союзником, допомагаючи виживати рідній пісенній культурі, яка у себе вдома зазнає чимало кривди від власників медіпростору. Завдяки Америці і в мене народився мистецький проект Across the оcean («Через океан»), де я активно співпрацюю з цілим рядом виконавців Америки українського походження.
Задумаймось, чому все так на нашій рідній країні? Чому ми не чуємо в радіо- і телеефірах наших кращих артистів, співаків, композиторів, поетів? Чому спостерігається такий разючий розрив між мистецькими поколіннями? Чому Україну змушені покидати не лише біженці, а й висококваліфіковані фахівці, митці, люди з управлінським досвідом, з величезною сердечною любов’ю до України, яка допомагає їм творити чудеса навіть за океаном.
Можливо тому, що тут не існує справжньої національної еліти, а національна культура давно є падчеркою для можновладців? Але просто уявіть собі, на хвилиночку, ситуацію, коли на якийсь із «наших» телеканалів чи радіостанцій, буквально з вулиці, приходить людина – і пропонує створити якийсь творчий проект! З нашим загальним рівнем клановості, протекціонізму і корупції це видається як абсолютна фантастика. А в США, виявляється, все можливо. Тому честь і хвала керівникові медіахолдингу «Афіша» і Генеральному директору радіо «Етно ФМ» Сакраменто Девіду Пономарю, який продемонстрував неймовірну відкритість, пішов на співпрацю з Наталею Багмут, повіривши в неї, і заслужив подяку всього українського народу.
Тепер щодо особистості самої Наталі Багмут. Більшості людей в Україні її ім’я поки що не відоме. Хоча свій творчий і мистецький шлях вона розпочинала в Україні . Народилася в сім’ї хліборобів на Чернігівщині. У Лосинівській музичній школі, яку закінчила на відмінно, опанувала фортепіано. Професійний фах музиканта-педагога здобувала у Чернівецькому музично-педагогічному училищі – отримала Диплом з відзнакою. Вищу мистецьку освіту здобула у Київському Національному університеті культури і мистецтв, який також закінчила з червоним дипломом. Пізніше, 15 років працювала начальником відділу культури Броварської міської ради. Закінчила Київську академію державного управління при президентові України і отримала фах магістра державного управління.
Наталія Багмут навіть встигла внести до Книги Рекордів України декілька своїх проєктів, серед яких найвагоміший для неї –– виконання гімну міста Бровари на головному Майдані Свободи дитячим хором у складі вихованців загальноосвітніх закладів міста у кількості 5 тисяч дітей (!). Наталія Багмут і диригувала цим великим хором, оскільки саме вона, Заслужений діяч мистецтв України, є автором музики та слів гімну – «Бровари – місто свободи»...
Так, сьогодні Наталя живе за океаном, вона є членом Спілки письменників Північної Америки, координатором культурних проектів організації Ukrainan Hоuse в Каліфорнії, володарем міжнародної премії «Золота зірка» – «Культурна дипломатія».
Вона активно розбудовує зв’язки з українцями Нового Світу.
А ще вона навчає юних талановитих українців Америки співу і грі на музичних інструментах, пише для них вірші й пісні. Ми в тандемі з Наталею створили майже десяток українських пісень, які знайшли дорогу до сердець слухачів. Нещодавно Наталя захоплено ділилася своїми враженнями від поїздки до Нью-Йорка на великий український фестиваль «Союзівка», розповідала про свої чудові переспективи співпраці з арт–менеджером фестивалю, заступником голови ради Союзу українок Америки Валентиною Табакою та головою «Союзівки» Романом Нагірняком. І це значить, що невдовзі народяться нові цікаві проекти. Але однією із найперспективніших ідей Наталі є створення постійної мережевої комунікації україномовних ЗМІ в США.
Хтось скаже: ну що ж, вона чудово влаштувалася, має улюблену роботу, яка добре оплачується... Але ні, друзі, в тому й справа, що майже все, що робить Наталя в США, тримається на її доброчинності й ентузіазмі. Це – культурне волонтерство чистої води! І більшість українців, котрі в Америці допомагають українцям і пропагують Україну, це також люди з українським серцем і душею, які роблять надзвичайно важливу справу. І Наталя Багмут сьогодні серед них.
І я вірю, що все у неї вийде. Тому що вона Українка з великої літери.
Бо хто ж, як не вона?!
Коментарі — 0