Чи варто нам боятися Ілона Маска?

Наша історія з Маском і Starlink знову повертає нас до фільму «Don't Look Up». Там був такий герой – збірний образ цинічно-аутичних винахідників і світочів технологічного прогресу, хоч і значною мірою гіпертрофований, як то буває в художніх фільмах заради посилення ефекту – в якому емпатії до конкретних людей не було ні на грам.

Тільки з реальним Маском та суттєва відмінність, що в Маска бізнес з Пентаґоном і він залежний від своєї держави та її «червоних прапорців». Але в таких історіях, як наша, він намагається вибитись у самостійні гравці та впливати на глобальні тренди інструментами медіакратії на кшталт Twitter і, звісно ж, власним образом вершителя майбутнього світу.

Такий собі месія прогресу, для якого, зрештою, в сухому осаді від усіх історій цього світу, в яких він бере участь, потрібно одне: вийти ще знаменитішим і ще незаміннішим.

Звідси оце наше «руки геть від Маска» – страх перед волею грізного Деміурга, від якого залежать життя наших вояків, який дав – сам! (яка дитяча наївність!) – нам ті старлінки.

І саме в цьому місці можна водночас і посміятись, і поплакати. Deus ex machina прийшов на допомогу нашим героям і ми не маємо права йому «плювати у спину». Але наше щастя в тому, що є Пентаґон і Держдеп. І є їхні «червоні прапорці». Так, Маск здатен відсувати ці прапорці, бо він може, наприклад, вплинути на вибори наступного президента. Оно як він нас розворохобив тим мирним планом Путіна. Йому не страшно водночас робити добро і намагатися зрозуміти резони і – головне – право на існування дистильованого зла, граючи з ним у забавні ігри, від яких іскрить у нас уже не перший день. Бо нам ідеться про життя наших людей, і ми готові не тільки душу продати цьому новому богові, а ще і його лайна поїсти. Він нас порятував, але водночас нагидив нам у душі. І оце друге, як на мене, найстрашніше в цій історії.

Не такий уже це був і прохідний фільм, як могло попервах здатися.