Геноцидне мислення. Що не так з прихильниками терористів

Дивлюсь інтерв'ю в Німеччині з якоюсь жінкою в хіджабі. Питають за той кошмар в Ізраїлі, а вона відповідає весело щось типу:

– А ми то цілий день родиною празнували, порвали три баяна. Я спекла дуже смачний пляцок! Радості не було меж!

І от коли мені приходять і читають нотації про «нєвсьотакадназначна», що не всі вони такі варвари, що трапляються серед них і такі, як Едвард Саїд, і т.д., я хочу сказати таке:

Ну, добре, не всі, є хороші русскі і серед них. Але чого бракує цій конкретній жінці в хіджабі в країні під назвою Німеччина? Чого бракує їй для того, щоби бути людиною, коли питають про смерть мирних людей?

Вона навіть для годиться на камеру не стала вдавати, що думає інакше. Пронизлива чесність. Вона все має, їй добре, вона має вгодоване лице, не бідує явно. Матрона. Мати п'ятьох дітей – мінімум. І їй у цьому житті до повного щастя бракує тільки одного: смерті євреїв.

Я таке бачив тільки на вулицях російських міст. У цих так само в очах «ґібельний восторґ», коли вони говорять про смерті українців. І ніхто з них не соромиться мислити в термінах геноциду, ніби не було ХХ століття. Ніби стерло начисто усім з пам'яті всі треблінки і майданеки. І таке враження, що в тій частині світу, яку вже сьогодні можна називати «віссю зла», це тренд – думати геноцидом. Тренд, який стає нормою і модусом операнді.

Геноцидне мислення – найбільш ходовий товар сьогодні. На його існування погоджуються. Його купує частина західних еліт для того, чтобинєбилавайни. З цим геноцидним мисленням навіть хочуть укладати угоди і пакти. Боюся, нам не вийти з цього цілими. Але ми принаймні вже не маємо ілюзій.