Клаптик життя серед війни

Вчора вперше побачив щось дуже незвичне на фронті.

До розтрощених будинків ти звикаєш. Таке усюди, де були росіяни, або усюди, куди вони націлили свою артилерію і літаки.

У Сторожевому, в селі на Донеччині, яке звільнили українські воїни, така ж картина.

Окрім одної хатинки. Військові казали нам, що тут в селі живе лише старий дід.

На гратах подвір’я дбайливо написано «Люди»

У подвір’ї бігають кури, гусі, і навіть два кота. Розвішений одяг, маленький город.

Але ніде не видно діда. Ми кликали його скільки могли, у прочинені двері хати, у відкритий вхід до підвалу.

Його ніде не було. А прямо під деревом за подвір’ям стоїть столик пластмасовий і дві хиленькі стілця.

Тут все дихало життям, але жодної живої людської істоти не було.

Ми пішли до автівки, поглядаючи назад. Ми сподівались, що дід пішов кудись і зараз повернеться. Тільки в іншому селі нам пояснили, що діда днями забрали родичі.

Не знаю що страшніше – повністю розтрощене село, чи клаптик життя серед усього цього без людської істоти.

Я точно знаю, що НАТО має набратись сміливості і прийняти рішення.

Наші села мають жити і дихати

Вони дуже красиві.