Українська інфляція. Що насправді зараз відбувається з цінами і як їх приборкати

Дані Державної служби статистики за серпень 2026 року на перший погляд виглядають суперечливими. За місяць споживчі ціни зросли лише на 0,1%, однак річна інфляція прискорилася із 7,7% до 8,1%, а базова інфляція становила 0,5% за місяць і 8,1% у річному вимірі. Від початку року ціни зросли на 6,1%. Такі показники містить експрес-випуск Держстату від 9 вересня 2026 року.

Ці цифри потребують не формального, а структурного аналізу. Адже від правильної діагностики залежить відповідь на головне питання: чи справді подальше підвищення процентної ставки здатне приборкати нинішню українську інфляцію?

Що насправді відбулося з цінами

Прискорення річної інфляції до 8,1% не означає, що у серпні стався новий інфляційний сплеск – місячна інфляція становила лише 0,1%. Річний показник зріс переважно через статистичний ефект бази: у серпні 2025 року ціни знизилися на 0,2%. Отже, перший важливий висновок наступний: збільшення річного індексу із 7,7% до 8,1% майже повністю пояснюється арифметикою бази порівняння, а не різким розширенням поточного споживчого попиту. Водночас низька загальна місячна інфляція приховує дуже неоднорідну динаміку.

Продукти харчування подешевшали завдяки сезонному збільшенню пропозиції, зокрема – овочі за місяць знизилися в ціні на 18,3%, фрукти – на 12% і саме цей фактор утримав загальний індекс біля нуля.

Натомість пальне і мастила подорожчали за місяць на 8,1%, а за рік – на 38,7%. Вартість автодорожнього пасажирського транспорту зросла відповідно на 6,6% і 39,1%. Тарифи на водопостачання підвищилися на 16,8%,  каналізацію – на 16,7%. Таким чином, серпнева інфляція має передусім витратну, логістичну, енергетичну та адміністративну природу. Це не класична інфляція перегрітого попиту.

Як Національний банк бореться з інфляцією

Нинішня модель НБУ спирається на чотири основні канали: високу облікову ставку та підтримання привабливості гривневих депозитів і державних облігацій; стерилізацію надлишкової банківської ліквідності депозитними сертифікатами. Сюди ще варто додати улюблене дійство – валютні інтервенції та адміністративні обмеження для стримування девальваційного тиску.

30 липня 2026 року НБУ підвищив облікову ставку з 15% до 15,5%. Механічна різниця між обліковою ставкою і поточною річною інфляцією становить 7,4 відсоткового пункту. Це не є повноцінною оцінкою очікуваної реальної ставки, але свідчить про надзвичайно жорсткі монетарні умови.

Логіка НБУ зрозуміла всім, крім самого НБУ та придворної масовки. В їх уяві висока ставка повинна стримувати споживчий та інвестиційний попит; заохочувати заощадження у гривні; обмежувати попит на валюту; підтримувати курс гривні; не допустити закріплення високих інфляційних очікувань. Може ще щось вигадають, але поки криза жанру.

Ця політика справді допомагає зменшити ризик девальваційно-інфляційної спіралі та вторинного поширення цінових шоків, тому повністю відмовлятися від процентного інструменту було б помилкою. Проблема полягає в іншому: НБУ намагається одним інструментом реагувати на принципово різні види інфляції.

Чого висока ставка не може зробити

Сам НБУ визнає, що перебудова логістики після російських атак може додати ще 0,4-0,6 відсоткового пункту до інфляції наприкінці 2026 року. Основна частина цього впливу очікується восени і це пряме підтвердження того, що важлива частина інфляції формується на боці витрат і пропозиції, а не через надлишковий попит. Оцінка було оприлюднено 8 вересня.

Підвищення ставки у відповідь на подорожчання логістики не відновлює пропозицію, воно лише додатково скорочує попит, підвищує вартість кредитів та ускладнює підприємствам інвестиції у технологічне оновлення. Виникає парадокс: борючись із витратною інфляцією через дорожчі гроші, держава обмежує саме ті інвестиції, які могли б розширити пропозицію та зменшити інфляційний тиск у майбутньому.

Інфляція без економічного перегріву

Українська економіка не демонструє ознак класичного перегріву. Реальне зростання ВВП залишається слабким, інвестиційні можливості підприємств обмежені. Крім того, виробнича та енергетична інфраструктура регулярно зазнає руйнувань і тому одночасне існування інфляції близько 8% та слабкого зростання не є аномалією. Це типовий прояв воєнної стагфляції: виробничі витрати зростають, тоді як реальний випуск відновлюється повільно. За таких умов надмірне монетарне стиснення створює ризик боротьби не стільки з інфляцією, скільки з економічною активністю.

Особливо показовою є базова інфляція – 8,1%, яка свідчить про те, що тиск уже не обмежується лише сезонними продуктами, але й базовий індекс сьогодні містить наслідки подорожчання енергії, логістики, праці, імпортних компонентів та воєнних ризиків. Тому його також не можна автоматично трактувати як результат надмірного попиту.

Український парамонетаризм

Сформована модель дедалі більше набуває ознак парамонетаризму. Для більшої частини економіки діє жорстке монетарне середовище - висока облікова ставка, дорогі комерційні кредити та приваблива дохідність безризикових інструментів. Банки отримують можливість заробляти на депозитних сертифікатах НБУ й державних цінних паперах, тоді як інвестиційне кредитування залишається дорогим. Водночас держава змушена компенсувати наслідки такої політики вибірковими пільговими програмами, субсидуванням ставок і гарантіями для окремих позичальників. У результаті виникають дві паралельні фінансові системи - дорогі ринкові гроші для більшості підприємств та пільгові бюджетні ресурси для обмеженого кола учасників державних програм. Це викривляє конкуренцію, послаблює ринковий механізм розподілу кредитів і збільшує навантаження на бюджет. Саме так монетарна політика може не прямо спричиняти, але посилювати деіндустріалізацію.

Яким має бути новий дизайн монетарної політики

1. Перейти від одновимірної до диференційованої діагностики інфляції

До кожного рішення щодо ставки НБУ повинен публікувати кількісну декомпозицію інфляції інфляція попиту та інфляція витрат; видозміни - імпортована та курсова інфляція; адміністративно-тарифна складова; податково-акцизна складова; оцінити вплив війни, енергетики та логістики, а також вторинні ефекти й інфляційні очікування.

Процентна ставка повинна реагувати переважно на стійку прогнозну інфляцію, інфляцію попиту та ризик закріплення очікувань. На тимчасові шоки пропозиції ставка має реагувати лише тоді, коли вони починають поширюватися на широкий спектр цін.

2. Установити воєнний інфляційний коридор 7% ± 2 відсоткові пункти

Ціль 5%, яку НБУ планує досягти лише наприкінці 2028 року, формально залишається незмінною, водночас сам регулятор прогнозує 10% за підсумками 2026 року і 6,9% у 2027 році. Липневий прогноз НБУ фактично визнає неможливість швидкого повернення до 5%. Тому на період війни та першого етапу відбудови доцільно запровадити прозорий операційний коридор 7% ± 2 в. п. із поступовим поверненням до 5% після нормалізації безпекових та економічних умов. Це не означає відмови від цінової стабільності. Йдеться про зменшення невиправданої плати за дезінфляцію у вигляді втрати виробництва, інвестицій і робочих місць.

3. Змінити функцію реагування НБУ

Рішення щодо ставки мають враховувати не лише прогноз ІСЦ, а й розрив між фактичним і потенційним ВВП; динаміку промислового виробництва та обсяги приватного інвестиційного кредитування; продуктивність праці; стан зайнятості та інфляційні очікування; стійкість валютного ринку та резервів. Це відповідатиме законодавчому мандату НБУ: поряд із ціновою та фінансовою стабільністю він має сприяти стійкому економічному зростанню, якщо це не суперечить його основним функціям.

4. Відокремити боротьбу з інфляцією від підтримки продуктивного кредиту

Загальна процентна політика може залишатися стриманою, але держава повинна створити окремий прозорий контур довгострокового фінансування. Кредитний ризик і бюджетні субсидії мають залишатися відповідальністю уряду, а не прихованими втратами балансу НБУ. Водночас НБУ може забезпечувати довгострокове рефінансування банків під якісні нові продуктивні активи за чіткими лімітами та критеріями.

5. Створити спільну антиінфляційну платформу НБУ та Уряду

Витратна інфляція потребує не лише монетарної, а й економічної відповіді щодо синхронізації підвищення тарифів та акцизів; підтримки розподіленої енергетики; розвитку конкуренції на ринках пального і продовольства; відновлення портової, складської та транспортної інфраструктури; спрощення критичного імпорту; а ще - адресного захисту вразливих домогосподарств замість загального заморожування цін. Такий механізм не повинен обмежувати незалежність НБУ. Його мета - правильно розподілити відповідальність: Національний банк контролює монетарну складову, а уряд усуває структурні причини зростання витрат.

Що робити зі ставкою зараз

Серпнева статистика не дає підстав для автоматичного нового підвищення облікової ставки. Прискорення річної інфляції значною мірою спричинене ефектом бази, тоді як основні поточні шоки походять від пального, транспорту, тарифів і логістики. Але базова інфляція на рівні 8,1% також не створює достатніх підстав для різкого зниження ставки.

Оптимальним рішенням було б припинити цикл автоматичного монетарного посилення; зберегти ставку незмінною до отримання даних за вересень–жовтень; оцінювати тримісячну сезонно скориговану базову інфляцію, очікування та валютні ризики; після стабілізації цих показників перейти до поступового зниження ставки та паралельно запустити інструменти розширення продуктивної пропозиції.

Сьогодні можна прямо сказати, що Національний банк бореться з інфляцією переважно через високу вартість грошей, обмеження попиту та підтримання привабливості гривневих активів. Ця політика стримує девальваційні та очікувані інфляційні ризики, але має обмежену ефективність проти воєнної, енергетичної, логістичної й тарифної інфляції.

Головна проблема полягає не в самому використанні облікової ставки, а в її перетворенні на універсальну відповідь на будь-яке зростання цін.

Україні потрібна не м’якша за будь-яку ціну, а розумніша монетарна політика. Вона має розрізняти інфляцію попиту та інфляцію витрат, підтримувати стабільність національної грошової одиниці й одночасно не руйнувати виробничу основу, без якої довготривала цінова стабільність неможлива.