Перші Герої цієї війни

Сьогодні 10 років, як загинули на Майдані, фактично, два перші Герої цієї війни – Михайло Жизневський і Сергій (Самвел) Нігоян. Ми ще тоді казали про глибокий символізм: у День Соборності України за Україну загинули вірменин і білорус...

Розписувати їхні біографії я не буду, ви й так їх чудово знаєте. Розповім краще про своє знайомство з ними.

З Нігояном я, власне, не познайомилась, бо ми не спитали імен, просто сиділи вночі, за кілька днів до його загибелі, на Майдані біля бочки з вогнем і розмовляли про українську поезію. Вже після його загибелі я впізнала його по фото.

З Жизневським була знайома добре. Упродовж кількох років він активно відвідував всі наші унсовські вишколи. В ньому поєднувалась жартівливість, схильність до постійних приколів і розіграшів, які мене часто бісили, з просто нереальною надійністю. Він усе розумів буквально – міг вночі на вишколі підірватися, щоб виконати відданий жартома наказ шукати в лісі за кілометр звідси якийсь бліндаж часів Другої Світової... Представлявся він тоді, в тому числі нам, як втікач від білоруського КДБ на ім'я Олексій. Для нас він усі ці роки, десь з 2006 по 2014, був Льошею, або за позивним – Локі. Справжнє ім'я ми дізналися лише після його загибелі. Тривалий час єдиним документом, який він мав в Україні, було фальшиве посвідчення на ім'я Олексій Богун, яке «на колінці» зварганила йому я. (Прізвище Богун назвав, коли я спитала, яке вписувати).

Він займався історичною реконструкцією і там навчився фехтуванню. Знав, як правильно використовувати щит, як проломитися крізь стрій... На Майдані йшов першим, з пов'язкою УНСО на рукаві – тому саме в нього й вистрелили...

Знаючи, що скоро війна, ми покладали на Локі серйозні сподівання як на майбутнього розвідника-диверсанта – саме тому, що він був ніби «неіснуючою» людиною. Ніхто, крім вузького кола друзів, про нього не знав, і ніхто б не шукав його ніде. Але сталося, як сталося – після Вогнехрещі він поляг першим.

Локі, наразі єдиного з полеглих Героїв, я намалювала з фото, яке зробила сама. Я була на Майдані з першого дня до останнього, і безперервно фотографувала – але сталося так, що єдиною відомою практично всім моєю світлиною звідти є портрет Жизневського – зроблений абсолютно випадково – бігла на якусь подію повз унсовський намет, побачила знайоме обличчя, клацнула й побігла далі. Сумно і трохи моторошно було потім бачити цю фотку буквально всюди – на плакатах, прапорах, графіті, на надгробку, зрештою... Портрет, який я через 10 років зробила з неї – теж вже n-ний за ліком малюнок.