Богдан Яременко Народний депутат

Скандал у Казахстані. Хіба наш посол сказав щось не так?

Посол України у Казахстані Петро Врублевський
фото з відкритих джерел

Після звірячих злочинів з боку рашистів, вбивати їх – нормальна реакція кожного українця

Посол України в Казахстані Петро Врублевський вертається в Україну.

Це цікава і повчальна історія, з якої потрібно робити висновки.

Фабула цієї історії така – влітку цього року в інтерв'ю пан посол заявив щось приблизно таке, що стримуючи російську агресію проти України «ми намагаємось убити якнайбільше росіян, і чим більше ми їх уб'ємо зараз, тим менше залишиться для наших дітей».

Після кількох вибухів іранських дронів-камікадзе серед ночі, і кількох загиблих знайомих за останні дні, і фотографій російських катівень – тобто з позиції українських реалій – наш посол не лише не сказав «нічого такого», але очевидно сказав все правильно.

Ось тільки реалії скрізь різні.

Ця різка як для Казахстану, так і для дипломата заява, викликала реакцію.

Усе, що останнім часом ми можемо спостерігати в Казахстані, свідчить, що і на рівні громадської думки, і на рівні державної політики ця нація не надто щаслива політичним сусідством з Росією. Але, роблячи правильні висновки з війни в Україні, керівництво цієї азійської держави намагається проводити політику, яка дозволяла б поступово дистанціюватися від московських спроб домінувати, без провокування Росії на якісь різкі рухи, виконуючи для цього, де можливо, формальні зобов'язання союзників.

Саме «де можливо». Не бажаючи загострення з Москвою, президент Казахстану Касим-Жомар Токаєв зовсім не соромиться заявити в обличчя Путіну, що його держава не визнаватиме рішення Кремля про анексії українських територій.

Звичайно, ця позиція має сприйматися в Україні як запрошення приділяти більше уваги Казахстану.

І поки офіс президента з вітчизняним МЗС захоплено анульовують скопом і без розбору дипломатичні паспорти українських нардепів, саме міжпарламентська дипломатія, діяльність «групи дружби з Казахстаном», напівофіційні чи приватні окремі поїздки нардепів, як на мене, могли би бути найкращим інструментом налагодження і підтримання відносин в складних політичних умовах. Адже завдання зараз – спробувати наростити політичні та інші контакти без створення підстав для Москви звинувачувати в чомусь Астану.

Тобто, ситуація потребує делікатності і розуміння обставин, в яких перебуває Казахстан – формальний союзник Росії, який неформально швидко змінює геополітичну орієнтацію, зближуючись з Китаєм, та намагається вибудовувати свою зовнішню політику на основі норм і принципів міжнародного права.

При усьому бажанні казахстанської сторони не почути і не помітити коментарі українського посла або відбути номер свого невдоволення усною заявою, їм це не дали зробили росіяни. Відбувся демарш, посла Казахстану викликали в російський МІД. Намагаючись не пропускати дипломатичні голи, казахстан здійснював демарші у відповідь. Зрозуміло, що росіянам була потрібна «голова українського посла» – засудження його заяви та оголошення його persona non grata.

І варто підкреслити, що в доволі зрозумілій і прямолінійній ситуації казахи постарались знайти рішення, яке дозволило б задовільнити росіян і не образити українців – посол України повертається в Україну за власним бажанням. Так, принаймні, це оформлено офіційно, так це визнає Україна і Казахстан.

Казахстан захотів і зумів прореагувати так, щоб ми зберегли обличчя і можливість розвивати двосторонні відносини.

Намагання врегульовувати спірні чи конфліктні питання у спосіб, який не завдає удару по іміджу партнера, чи не є це ознакою, за якою варто перевіряти справжнє ставлення партнерів один до одного?

Хочеться сподіватися, що новий українский посол прибуде в Астану якнайшвидше і заходиться будувати нові комунікаційні мости з цією важливою державою.

Останнім часом ми бачили вже непоодинокі випадки, коли в українських послів зраджує почуття міри та моменту. Звичайно, очільники дипмісій України не повинні бути хлопчиками для биття чи відстороненими мовчазними спостерігачами процесів. Іноді жорстка провокативна реакція дипломатів буває виправданою. Але дуже іноді.

Навіть маючи іноді підстави для жорского реагування варто пам'ятати наданий Казахстаном урок – варіанти та способи досягнення своїх цілей бувають дуже різні. Офіційні демарші за зачиненими дверима залишаються для дипломатії ширше поле для маневру на відміну від публічних виступів та коментарів.

Нетерплячість, різкість, ігнорування обставин співрозмовника, яку я дуже часто помічаю не лише серед дипломатів, але і колег депутатів, які бувають обурені, коли на їх думку іноземні партнери недостатньо підтримують чи враховують позицію України, це найдовший шлях досягнення порозуміння.

Наша нетерплячість необережність і різкість ніяк не наближує порозуміння з іноземцями. Дипломатія може бути емоційною, але як добре прорахований виняток. В усьому іншому міжнародними відносинами править сила та інтереси.

Читайте також: Між Казахстаном та Росією розгорівся скандал через українського посла
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: