Авіакатастрофа на Харківщині: як уникати таких трагедій

Трагічно, коли обривається життя, коли воно обривається зненацька, а особливо - коли це життя молодої людини. Та найцинічніше те, що громадська думка згадує про це не тоді, коли гине людина, а коли йдеться про масову загибель.

Зараз, коли ще не вчухнуть емоції почнеться пошук відповіді на питання «хто ж винен?» І чиє б прізвище не назвали – це буде лише технічна сторона трагедії. Бо якби не війна, якби не російська агресія, можливо частина з цих курсантів не пішла б у військові льотчики. Тому ідеологічна відповідальність за смерть кожного українського військового, навіть якщо вона відбуватиметься не на фронті, – з 2014 року – лежатиме на Російській Федерації. Доки існуватиме путінський режим, у нас будуть гинути ті, хто захищає нашу країну від нього.

Що робити?

Пам'ятаю, як після Скнилівської трагедії одним з перших рішень влади стала заборона показових польотів і авіашоу.

Прості рішення – на догоду громадській думці – часто бувають найтупішими і недалекоглядними.

Сподіваюсь, цього разу – з огляду на війну з Росією – приймуть зваженіше рішення. Не скасують навчальні польоти курсантів. А збільшать бюджет Мінооборони. Для того, щоб уникати таких трагедій, але зберегти обороноздатність. Для того, щоб списати літаки, яким по 43 роки і закупити навчальні літаки. Замість тих, на на яких вчились діди сьогоднішніх курсантів.

Але це contra spem spera.