Хто є хто у новому польському уряді

Про частину нових міністрів поки нічого сказати не можу, декого знаю лише з окремих публікацій, а з деякими доводилося колись перетинатися особисто.

Отже, новий міністр фінансів – Тереза Червінська; міністр підприємництва (економіки) й технологій – Ядвіга Емілевич; міністр здоров’я – Лукаш Шумовский; міністр екології – Генрік Ковальчик; міністр внутрішніх справ і адміністрації – Йоахім Брудзіньский; міністр закордонних справ – Яцек Чапутович; міністр оборони – Маріуш Блащак та міністр інфраструктури – Анджей Адамчик.

Із тих міністрів, які попрощалися зі своїми посадами, для України значення мають екс-міністр закордонних справ одіозний Вітольд Ващиковський та стриманий симпатик України колишній міністр оборони Антоні Маціревич (останній кілька разів заявляв про необхідність послідовної польської політики на захист територіальної цілісності України).

Нині важко прогнозувати, як поведуть себе нові міністри, з часом вивчимо їхні заяви в новому статусі, але про декого можемо судити й з їхньої попередньої історії.

Нового міністра оборони в польській пресі розглядають як особу абсолютно вірнопіддану генеральному секретарю (бо все, як у старі комуністичні часи) партії влади Ярославу Качинському. Багато польських аналітиків розглядають його як не надто самостійну постать. Міністр здоров’я – видатний польський кардіолог. Про інших відомо теж трохи щодо їхньої фаховості, але не про політичну позицію.

Але найважливіша для нас персона в польському уряді (окрім самого прем’єра) – міністр закордонних справ. Постать Яцека Чапутовіча дуже неоднозначна. Коли мене сьогодні спершу запитали про нове призначення, взагалі не міг чогось конкретного згадати про міністра. А коли заліз на польські сайти, то враз осінило – про цього чоловіка знаю не так уже й мало. От тільки все його минуле не дає мені відповіді на питання про майбутнє польсько-українських взаємин. Бо з відносинами із ЄС Польщу нічого доброго не чекає, а з Україною певне перезавантаження теоретично можливе.

Так сталося, що колись дуже давно, на початку 90-их, я мав нагоду перетнутися з нинішнім міністром у приміщенні Комітету Обивательського на Шуха у Варшаві. Чапутович там почав координувати питання зовнішньої політики та активно нав’язував усім присутнім свої ідеї пацифізму. А я трошки практикувався в галузі публічної політики. Був на кількох дискусіях за його участі. Але крім пацифістських мантр чогось іншого не запам’яталося. На Шуха тоді можна було почути справжніх титанів нової Польщі, а Чапутович трохи перебільшував свою значимість.

Хоча біографія в нього була така, як треба – активний (хоча не яскравий) учасник опозиції до комуністичного режиму. Двічі був ув’язнений за свою діяльність. Ще при комуністах почав явочним порядком проводити міжнародні недержавні семінари.

І тут починається перший цікавий епізод. На Варшавську конференцію не пропустили учасників з Угорщини й уже незабаром до них на аналогічну акцію прибув сам Чапутович, де й був співорганізатором із іншим молодим угорським науковцем, якого звали, як би ви думали? Віктор Орбан. Так, саме той Орбан, який зараз закручує гайки в себе в країні, свариться з ЄС, тероризує Україну своїми мовними домаганнями. Щойно, отримавши червону карточку від Брюсселя, новий прем’єр Польщі поїхав до Орбана домовлятися про спільну політику проти інституцій ЄС. А його міністр знайомий і, як твердять, підтримує добрі відносини з проросійським і автократичним Орбаном уже 30 років!

Не виключаю, що для призначення Чапутовича дружба з Орбаном могла бути вирішальною. Качинський зі своїм ПіСом навіть не думає повертатися в європейське правове поле й налаштований на поглиблення конфронтації. Проти Польщі в ЄС планують запровадити санкції, але це рішення має бути одностайним. Єдина країна, яка може зірвати усю процедуру, – Угорщина. Але гарантій жодних нема, адже Будапешт, попри всі запевнення, не так давно проголосував за продовження каденції Туска, що страшно обурило офіційну Варшаву. Зараз така промашка може стати фатальною. Тому Чапутович має постійно тиснути на сумління свого давнього приятеля, щоб Польщу не перетворили на внутрішнього вигнанця в ЄС.

Новий міністр був на різних не надто високих посадах у МЗС, займався формуванням польської державної служби та очолював інститут державної служби, куди його призначив нинішній ворог, а тодішній прем’єр Дональд Туск. Саме з того часу й тягнеться конфлікт, бо врешті Туск вирішив, що існування такої установи паразитичне й неефективне та став скорочувати фінансування з метою остаточного закриття. Тоді Яцек Чапутовіч зі скандалом покинув свою посаду. Паралельно без поспіху розвивав наукову кар’єру. Проглянув спрямованість та деякі тези його праць. Відверто – не вразило. Але, принаймні, на відміну від наших, до посади професора йшов кілька десятиліть, а не отримав її, як бонус до державних посад.

Ще пан Чапутович пару разів змінював політичні сили, з якими працював, зокрема, до приходу в ПіС був у його антагоніста – Платформи Обивательської часів президентства Комаровського. А до ПіСу якось дуже природно влився на фоні єврокомплексів. Для Качинського він цікавий також своєю персональною війною проти Дональда Туска. Уже точно можна твердити, що новий міністр не буде залагоджувати конфлікти зі структурами ЄС, які наплодив його попередник.

Імовірно, що він у більшості питань буде спадкоємцем Ващиковського. Вони нормально співпрацювали в рамках міністерства. Саме при Ващиковському в’яла кар’єра Чапутовича піднесла його до вищих посад у міністерстві та очільництва у дипломатичній академії.

На думку польських експертів Чапутовіч проявив глибоке нерозуміння нинішньої сутності ЄС. Він живе ще в тих часах, коли Польща щойно вступала до ЄС, а саме об’єднання було лише міжнародною організацією, а не своєрідною квазі-наддержавою, як нині. У відповідь на перепризначення Туска Чапутовіч опублікував гучне звинувачення щодо «фальсифікації» виборів (тоді всі були за і лише єдина Польща – проти) та «незаконності» рішення. Дещо пізніше Ващиковський заявив, що в нього є експертизи з цього приводу, а коли від нього стали вимагати цих експертних висновків, зміг назвати лише статейку Чапутовича.

Відомо, що колись новий міністр доволі негативно висловлювався про Росію, але мені не вдалося відшукати ці заяви, як і будь-які висловлювання щодо російської агресії в Україні. Я не кажу, що їх не було, я скільки не гуглив у польському сегменті, так і не відшукав. Павел Коваль припускає (хоча якось не надто впевнено), що Чапутович має знизити рівень протистояння й покращити відносини з Україною. Теж чув з неперевірених джерел, ніби він десь висловлювався щодо «кресув всходніх» в якихось реваншистських формулюваннях, але підтверджень не знаходжу, тому може бути інсинуація.

Але, на жаль, рівень демократії у владній партії понизився майже до комуністичних стандартів, тому партійний бос Качинський буде надалі визначати внутрішню й зовнішню політику країни, а не президент, прем’єр та його міністри. Тому на якісь кардинальні зміни я б не очікував. Тим більше, що Ващиковського звільнили не за провальну для Польщі зовнішню політику, а за те, що переоцінив свою значимість у внутрішньопартійній ієрархії.