Аукціон з продажу Одеського припортового скасовано. Найважливіший висновок цієї історії

Ну що ж. Дива, на жаль не сталося, а щоденна, марудна, кропітка праця теж буває, виявляється, безсилою перед банальною політичною конʼюнктурою.

Отже, офіційно – аукціон з продажу Одеського припортового заводу не відбувся. Торги у системі «Прозорро.Продажі» вчергове скасовано через відсутність учасників.

Багаторічна корупційна сага знову лишається без хепі-енду. Хоча, зізнаюсь, цей поки що крайній (а може й останній) забіг буквально до передостаннього тижня виглядав багатообіцяюче.

Втім, є такий феномен «гіперполітики», який описує Антон Ягер у своїй однойменній книжці. Він якраз полягає в тому, що політичні події відбуваються з шаленою швидкістю, але за цією приголомшливою інтенсивністю заяв, конфліктів, змін позицій, нових альянсів – дедалі складніше розгледіти сталі правила гри.

В контексті економіки (частиною якої безумовно є процес приватизації) це створює майже абсурдний парадокс – ризики війни стали передбачуванішими за ризики політики.

І якщо з війною бізнес вже більш-менш розуміє чого чекати і як це прораховувати, то політика, правила якої можуть змінитись за одну ніч — стає новим топ-ризиком.

«Давайте дочекаємось 3 листопада» (дата проміжних виборів в США) – фраза, яку я чув найчастіше за останні 2-3 дні від американських компаній, які до цього надіслали листи, у яких вони «гарантують взяти участь у аукціоні і зробити ставку у розмірі стартової ціни». Це – не про непередбачуваність війни. Це – про непередбачуваність політики. І політиків.

Інвестор може оцінити вартість відновлення заводу. Може застрахувати певні ризики. Може закласти в бізнес-модель втрати від простою, обстрілів чи порушення логістики.

Але як оцінити перспективу інвестиції на 15–20 років, якщо політична позиція ключового міжнародного партнера може суттєво змінитися за один тиждень, якщо не один день?

І найцікавіше, що йдеться саме про американський бізнес.

Тобто інвесторів, для яких додатковим джерелом невизначеності стає не лише політика держави, в яку вони планують вкладати кошти, а тепер вже й політика їхньої власної держави.

Ми звикли вважати, що капітал тікає від політичної нестабільності в країнах, що розвиваються. Але сьогодні джерелом такої нестабільності можуть бути й рішення найбільших економік світу.

Це і є економічний вимір гіперполітики: політичні рішення стають дедалі швидшими, а горизонт економічного планування – дедалі коротшим.

І, як виявилось, це проблема далеко не України.

Тому що капітал потребує не відсутності ризику. Він потребує можливості цей ризик оцінити.

Коли ризик можна порахувати – з ним можна працювати. Коли правила можуть змінитися будь-якої миті – інвестиційне рішення відкладається.

І, можливо, найважливіший висновок цієї історії полягає в тому, що в сучасному світі передбачуваність сама по собі стає економічним активом. І дедалі дефіцитнішим.

Тепер наше завдання – передбачити майбутнє ОПЗ. Бо на сьогодні, під час повномасштабної війни, законсервоване підприємство продовжує проїдати гроші з бюджету – близько 62 млн гривень щомісяця.

Без розуміння того, коли відкриється море і завод зможе забезпечувати себе хоча б за рахунок перевалки, неможливо прорахувати, скільки грошей треба державі передбачити на утримання ОПЗ і як надовго.

Знову невизначеність. Та не лише для бюджету – але й для колективу, який чекає на подальшу долю, для міста Південне, яке буквально залежить від функціонування заводу, та і для економіки держави в цілому, в якій ОПЗ до останнього лишався структурною складовою хімічної промисловості.

Не буду брехати, якщо скажу, що ми звісно думали над contingency plan у випадку провалу аукціону. Але одна справа – моделювати його, а інша – впроваджувати.

Повернемось з більшою ясністю і деталями по подальшій долі ОПЗ трошки згодом. Зараз треба як слід пропрацювати життєздатні сценарії, щоб максимально скоротити цю кляту непередбачуваність.

Дякую всім, хто слідкував і вболівав за нас. Це дуже багато значить і ми це дуже цінуємо, щиро. Дякую команді Фонду, ви – великі молодці.

Чужу політичну непередбачуваність ми контролювати не можемо. Але можемо й мусимо зробити все, щоб вона не перетворилась на безстрокову невизначеність для самого Заводу, його працівників і держави.

Все попереду. Пересилимо.