Знаковий тиждень. Голова Фонду держмайна пояснює, чого бояться покупці Одеського припортового
Дмитро Наталуха: Операція «Вівальді» дала скажений прилив оптимізму інвесторам. Але зараз бачимо значне погіршення настроїв
Наступний тиждень, за словами голова Фонда держмайна Дмитра Наталухи, може стати «історичним». 19 жовтня буде здійснена чергова спроба продати одну з небагатьох перлин української промисловості, яка лишилася у державній власності – Одеський припортовий завод. Попри безліч проблем, накопичених на підприємстві, він досі залишається привабливим для потенційних покупців. Стартова ціна активу – 4,3 млрд грн, і у Фонді розраховують, що це не остаточна сума, яка у підсумку поповнить дірявий український бюджет.
Втім, це вже не перша спроба продати ОПЗ – попередні завершувалися невдачами. А зараз час для продажу активу – мабуть, найменш вдалий. До ударів російських ракет та дронів по українських підприємствах різних галузей додалася геополітична турбулентність внаслідок чергової кризи у відносинах України та США.
Окрім Одеського припортового, наступного тижня Фонд держмайна розраховує знайти нових господарів для двох підприємств, конфіскованих у російських власників, – Демуринського гірничо-збагачувального комбінату (Дніпропетровська область) та «Мотордеталь-Конотоп» (Сумська область). Аукціони заплановані на 20 жовтня.
Песимізму щодо успішності цих планів додає невдала спроба продати підприємство «Сумихімпром» за 1 млрд грн – на аукціон на тижні, що минає, просто не з’явився жоден учасник. «Все-таки КАБи і оптоволоконні дрони – не найкраща «замануха» для інвестора», – визнає Наталуха.
В інтерв’ю «Главкому» голова Фонду держмайна розповідає, хто навіть в таких несприятливих умовах цікавиться українськими промисловими гігантами, який геополітичний сигнал може подати продаж ОПЗ та як на приватизацію в Україні впливають вибори у США.
«Потенційні покупці ОПЗ вже питають: чи не змінилося ставлення до американських інвесторів?»
«Інтрига така, хоч ставки приймай» – так ви анонсували аукціон з продажу ОПЗ. Розкрийте «Главкому» деталі цієї інтриги.
Є кілька потенційних учасників торгів, які начебто з правильної країни – Сполучених Штатів. Їх приваблює і цей актив, і ціна на нього. Але, з іншого боку, прямо зараз – минулий-цей тиждень, коли почалися масові обстріли, буквально щодня по кілька разів вони дзвонять та питають: чи така ситуація тільки у Києві, що з Одесою, чи стала гірша ситуація, чи краща, бо виглядає так, що все стало гірше? Помітно, що вони дуже-дуже переймаються. Особливо після останніх подій в Штатах – дизельної угоди та всього іншого. Мене питають: а чи є у вас дані розвідки, чи є розуміння, що відбуватиметься, чи правда, що вас не інформують про виліт ракет?
Потенційні покупці у мене вже питають: чи не змінилося ставлення до американських інвесторів? Я кажу, що, звісно, ні: ми – відкриті, аукціон – відкритий, будь ласка, реєструйтесь, беріть участь, робіть гарантійний внесок. Якщо з вашого боку політично нічого не змінилося, то з нашого – точно.
Отака багатовекторна і багатошарова історія почалася. До звичайного ризику «прилетить-не прилетить», який весь час нависав над цим активом, додався ще політичний вимір. Ми от сиділи з командою і розмірковували, що з огляду на аукціон це, мабуть, найгірший тиждень для таких подій. Тому я і написав, що інтрига достатньо висока.
До того ж, з’явилися додаткові чинники – несподіваний зацікавлений український гравець, який активно почав запитувати інформацію та матеріали щодо заводу. Він міг би взагалі стати геймчейнджером. Але вони поки вагаються і гарантійний внесок не вносять. Ну, подивимося у понеділок.
Поки жодних гарантійних внесків нема?
Поки ні.
Раніше ви називали серед потенційних покупців інвесторів з США, Туреччини, України, Африканського та Близькосхідного регіонів. Зараз ви кажете про потенційних американських та українського покупців. А що з іншими?
Близькосхідні, з того, що я бачу, не витримали психологічного тиску. Буквально нещодавно зустрічався з представником Туреччини – вони не кажуть «ні», але й «так» сказати поки не можуть, думають. Продовжуємо бачити велику зацікавленість саме від американських інвесторів, потенційно від британських.
Ви не можете прямо назвати цих американських інвесторів, але якого вони профілю? В інтерв’ю «Главкому» кілька місяців тому ви казали, що хотіли б, аби навий власник ОПЗ зберіг виробництво аміаку. Чи зараз вже не до таких вимог, коли просто утримання заводу у державній власності приносить 62 млн грн збитків щомісяця, а гроші до бюджету потрібні зараз?
Вимоги ми не змінювали у порівнянні з минулим аукціоном, аби нам ніхто не закидував, що от прийшла нова команда і під когось нового все переписала. Вони точно такі самі слово в слово. Профіль потенційних учасників, які досі лишаються в пулі зацікавлених, здебільшого або промисловий, або газовий. Це не аграрні компанії, а виробники газу, великі трейдери, або ті, хто раніше керував промисловими компаніями – металургійними підприємствами, машинобудівними бізнесами.
Зараз часто говорять, що є багато грошей у виробників дронів, які вони готові кудись вкладати. Але це не той кейс, яким цікавляться ті, хто ніколи до цього не працював або з газом, або з добривами, або з хімією, або взагалі не керував промисловим підприємством.
Наскільки взагалі нинішня безпекова ситуація змінила ті приватизаційні плани, які ви декларували на початку своєї каденції у Фонді?
Безпекова ситуація однозначно позначилася. Але ще, напевно, наприкінці літа на покупців, може, сонце чи вітамін D краще впливали і настрій у них був набагато більш оптимістичний. Було сподівання, що до кінця року, може, щось вирівняється. І серед інвесторів витало таке відчуття: окей, якщо ми в цьому році зайдемо, то точно не прогадаємо, тому що там не за горами – якась розв’язка. Втім, за останні кілька тижнів, за моїми спостереженнями, у них трошки змінилися і настрій, і ставлення.
Тепер для інвесторів критичним пунктом став листопад – зокрема, все, що буде відбуватися після виборів в США 3 листопада. І вони чомусь частіше кажуть про це: напевно, думають, що це теж відобразиться на нашій воєнній потузі та спроможності. Наприклад, операція «Вівальді» чисто мотиваційно дала просто скажений приплив енергії та оптимізму серед кола потенційних інвесторів, з якими ми спілкуємося щодо різних активів, не лише по ОПЗ. Всі казали, що, якщо Росія уже в агонії починає запускати більше ракет по цивільних об'єктах, це, мабуть, означає, що вони стають ближче до якогось регулювання. Але зараз бачимо значне погіршення настроїв.
Чи ви допускаєте, що Білий дім може давати якісь сигнали з приводу купівлі об’єктів в Україні американським інвесторам?
Звісно, може.
Мовляв, поки не купляйте?
Або навпаки – купляйте. Ми ж зараз говоримо не про якісь гаражі, склади чи недобудовані автобази, а про стратегічні об'єкти, на які зав’язана або частина нашої економіки і промисловості, або російської промисловості. Зокрема, ОПЗ точно таким є хоча б через доступ до того ж аміакопроводу з Тольятті. Демуринський гірничо-збагачувальний комбінат також в якомусь сенсі через те, що там можна видобувати. Я не стверджую, що так точно відбувається, але я б цьому не здивувався.
Тобто є ймовірність, що американці будуть купувати великі об'єкти в Україні, сподіваючись на якісь майбутні економічні домовленості США та Росії?
Це класична поведінка будь-яких гравців, у яких є хоча б якась інсайдерська інформація. Або навіть якщо такої точної інформації нема, але є відчуття та впевненість, що щось таке має настати. Це штовхає до більш агресивної поведінки щодо купівлі. Якщо такого розуміння немає, то навіщо таким гравцям вкладати гроші в країну, де в розпалі війна, і інвестиції можуть просто згоріти буквально наступного дня?
Але це також не означає, що всі, хто готується до аукціонів в Україні, наближені до нинішнього американського істеблішменту. У нас не стосовно цих великих об’єктів, а більше щодо нерухомості є зараз діалог з американцями, які представляють зовсім інший табір. Вони кажуть, що, в принципі, готові інвестувати через аукціони в Україну прямо зараз, тому що це один зі способів нас підтримати і показати, що не всі американці думають однаково. Вони вважають, що Росія – агресор, Путін – диктатор і так далі. Ці інвестори не готові зараз заходити на великі активи, але водночас готові витрачати достатньо значні суми.
Я сподіваюся, що до кінця цього місяця ми узгодимо з ними якийсь публічний пресреліз з цього приводу щодо активів саме державної власності, але в сфері нерухомості.
Фактично продаж ОПЗ, якщо він все-таки станеться, може стати певним геополітичним сигналом, який можна буде по-різному інтерпретувати?
Абсолютно так. І в цьому вся, так би мовити, краса цієї ситуації. Але сприйняти цей сигнал однозначно буде достатньо важко.
Коли свого часу підписувалася угода про корисні копалини між Україною та США, то у Вашингтоні запевняли: якщо в Україні буде американський бізнес, то росіяни не посміють по ньому бити. Але ми бачимо, що росіяни не стримують себе від ударів по американських підприємствах в Україні.
Американці різні: все залежить від того, чи бізнесмен або компанія, яка має вплив підприємство, здатна домовитися з діючою американською адміністрацією якесь особливе ставлення до себе. Якщо це just business, то, думаю, і росіяни сприймають такі підприємства як бізнес, який треба знищити, тому що він забезпечує надходження до військового бюджету України.
«Тих, хто цікавився санкційними активами, дуже збентежив приклад Фрідмана»
Одразу після аукціону з продажу ОПЗ будуть спроби продати санкційне майно, конфісковане свого часу у російських власників – Демуринський ГЗК та «Мотордеталь-Конотоп». Обидва також перебувають не в найспокійніших регіонах. Скільки потенційних покупців на ці активи?
Думаю, на кожен з них потенційно можуть бути два, максимум три покупці. Причому «Мотордеталью» цікавилися переважно наші, а «Демуринкою» – іноземці.
Іноземці звідки?
Є з-за океану, є з євразійського континенту.
Як ви перевіряєте кінцевих бенефіціарів потенційних покупців санкційних активів, щоб вони не повернулися під прихований контроль колишніх російських власників?
У нас в цьому плані – обмежений ресурс, але цим займаються і департамент нашої внутрішньої безпеки, і Служба безпеки. Поки не було такого, щоб хтось нам просигналізував, що, принаймні, ті, з ким укладені договори про нерозголошення, мають стосунок до колишніх власників. Але я не можу виключати, що в останній день перед аукціоном хтось може внести депозит, зареєструватися на торгах і вже в процесі буде піднято «червоний прапорець».
Наскільки потенційних покупців санкційних активів, крім безпекових ризиків, стримує побоювання позовів від колишніх власників у міжнародних арбітражах?
Щодо санкційних активів це – найбільший стримуючий фактор і те, що серйозно бентежить потенційних учасників. Покупці відверто до кінця не розуміють, наскільки остаточно та безповоротно це майно відібрано у колишніх власників. Наприклад, кейс із Фрідманом з «Альфа-груп» людей дуже сильно сконфузив, тому що він спочатку був визнаний підсанкційним, а потім з нього зняли санкції. І тепер постає питання – а що далі робити з його активами?
Але санкції з нього зняв Євросоюз, а не Україна.
Так, але ті, хто цікавились санкційними активами, наводили нам цей приклад. Вони вважають, що представники Фрідмана тепер будуть тиснути на Україну, щоб і вона зняла з нього санкції. Але ми це не коментуємо, це все-таки поза компетенцією Фонду.
Заарештовані активи «Моршинської», які зараз перебувають в управлінні АРМА, досі не конфісковані державою через судові тяжби з Фрідманом. Постійна проблема навіть з обранням управителя цього активу. Після рішення ЄС по Фрідману ці процеси можуть ще більше загальмуватися?
Це все-таки АРМА, я не занурювався глибоко в проблематику «Моршинської». Але підозрюю, що не в останню чергу це може бути фактором. Коли людину знімають з санкційного списку Європи, перше, що можуть подумати претенденти на його активи – що у нього, напевно, дуже сильні юристи, з якими краще не тягатися та не нариватися на позов. Звісно, зняття санкцій не грає нам на руку, це дуже поганий прецедент.
Згідно із законодавством, кошти від приватизації конфіскованих російських активів мають спрямовуватися до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Тобто навіть за успішного продажу їх все одно не можна буде пустити на поточні військові потреби?
Згідно з положенням про цей спецфонд, здебільшого це гроші мають піти на відновлення ушкодженого або зруйнованого житла для людей, які його втратили і зараз змушені жити в найкращому випадку у гуртожитках, а в найгіршому – у спортивних залах та санаторіях. Їх не можна буде витратити, умовно кажучи, на дрони.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0