Первісне зло, що поглинуло росіян

Як же українському народу бридко й огидно чути кожну брехню, яку продукує росія стосовно України, її історії, культури, народу, і особливо – щодо нинішньої війни. Коли окупацію й агресію називають «звільненням» чи «миротворчістю», коли відвертий тероризм називають «постановкою», а розтрощений ракетою будинок з мирними мешканцями – «військовою базою нацистів»… Вони постійно брешуть, називаючи чорне білим, зло добром, а злочини подвигами.

Вже зі сторони, вирвавшись з тенет суцільної «вєликоруської» брехні й омани, ми бачимо це потворне «обличчя» неправди і сповна відчуваємо на собі всі її болючі наслідки. Це – лише один із наочних прикладів найпоширенішого недоліку людства, згубного гріха – брехні. Немає ні народу, ні країни, ні людини, яка би не стикалася з неправдою. Безліч випадків обману відбувається у світі щомиті. А тому дуже важливо з цим боротися. Бо наслідки брехні – завжди згубні й катастрофічні.

Брехня чорнить, руйнує і вбиває людей. Багато є тих, хто безвинно страждає через чиюсь неправду, але й самі брехуни помітно деградують, звикаючи бачити все неправильно, викривлено, спотворено. Коли істина підміняється брехнею, завжди з'являються її супутники: невпевненість, сумніви, зрада, підступність, недовіра, злість, гнів.

Чомусь людям часто легше когось обдурити, аніж сказати правду. Бо так швидше чогось добитися, вирости у чиїсь очах, уникнути покарання, досягти бажаного? Здається, дуже зручно виправдати себе «маленькою» брехнею, «святою» неправдою чи злукавити задля «благої мети». Але немає різниці між «маленькою» і «великою» неправдою – бо природа брехні одна і «всяка неправда є грiх» (1 Ін. 5: 17).

«Хто думає, що існує якийсь не гріховний вид брехні, той обманює сам себе, оскільки вважає себе чесним, обманюючи інших», – писав блаженний Августин. Фальш руйнує будь-які стосунки, союзи, об’єднання – коли у відносини вкрадається неправда, то з՚являється недовіра, руйнується дружба, розпадаються сім’ї, спільноти, уряди, країни… Ті, хто обманюють, і про інших судять у міру своєї зіпсованості. Тож, по суті, головне покарання для брехуна не в тому, що йому не вірять, а в тому, що він вже не може довіряти іншим.

Коли виникла брехня? Тоді ж, коли виникло зло. Бог зла не творив, воно з’явилося через ухилення від добра, а його родоначальником став занепалий ангел, який обдурив сам себе, будучи враженим гординею. Згодом йому вдалося спокусити перших людей, і зробив він це, як відомо, привабивши їх брехнею. Тому Писання і фіксує, що диявол – «неправдомовець і батько неправди» (Ін. 8: 44).

Тож намагайтесь не допускати навіть малої долі неправди, і не лише в словах, а і в ділах, і в думках своїх. Бо з маленької брехні дуже швидко виростає ненажерливий монстр, який вимагатиме зійти на інший шлях і шукати компроміси зі злом. Іноді замість неправдивої відповіді краще промовчати. Святі отці вчать: приховувати істину і говорити неправду – це дуже різні речі. Адже кожен, хто бреше, хоче сховати істину, але не кожен, хто хоче приховати правду, свідомо йде на цей гріх.

Ми ж з вами покликані бути дітьми Божими, тож маємо стояти на боці правди. Не бійтеся її говорити, захищати, поширювати. І вам у цьому допоможе Бог!